Над Азаровим нависла небезпека отруєння

«Пожалуй, я немного старомоден, но, как и каждый, кто вырос в Советском Союзе, я не могу представить летнего отдыха без крымских чебуреков. Тем более, я достраиваю там небольшой домик. Недалеко от Фороса»

Олексій Азаров, депутат ПР, олігарх, плоть від плоті голови уряду.

Тепер зрозуміло, чому Азаров-молодший ні з ким не поділився матеріальною допомогою, як це зробив, наприклад, його колега по парламенту і політичний опонент Віталій Ярема.  Коли йдеться про будівництво – тут не до благодійності. Будматеріали закуповувати, плитку в басейн, джакузі з підсвіткою, унітаз із музичним оздобленням. Гастарбайтерам знову ж платити. «Гдє дєньгі, Зін?» Легко виблискувати милосердям, проблем ніяких не маючи. Ярема ж дім не будує, тому і щедрий такий. А тут кожну тисячу доводиться економити. Щоб не вийшло як у тому прислів’ї – жону віддай дяді, а сам іди до б…

Так що молодшого можна зрозуміти. Будувати дім біля Форосу – той ще геморой. Ворогу не побажаєш.

А от стосовно чебуреків… тут ми б порадили Олексію поберегтися. Особливо від вуличного їх варіанта. Адже саме цей кулінарний вінтаж на прогірклій олії мав на увазі народжений у СРСР Азаров, син Азарова. «Чудіт барін». Як мала дитина, всіляку гидоту до рота тягне. Ми тут потом холодним укрилися, як уявили у фарбах моторошні наслідки потрапляння до депутатського шлунка цих канцерогенних неїстівних виробів із начинням сумнівного походження.

Нормальна людина? Якщо себе і тата не жаліє, то хоч би про країну подумав. Будь-яке депутатське нетравлення кожного разу вилазить їй боком – місця вже живого не залишилося. Хіба що ностальгійний продукт буде готувати особистий кухар, а всередині духмяного тіста плаватиме мʼясо канарейки. (Хто сказав: «Птічку жалко»? А депутата не шкода?) Причому канарейку бажано замочити безпосередньо перед приготуванням у присутності самого Олексія Миколайовича. В ідеалі він має зробити це власноруч – аби краще смакувало.

А взагалі даремно Олексій такий скромний, наголошуючи на своїй любові до чебуреків. Ближче до народу він від того все одно не стане. Бо народу давно вже до одного місця, що жеруть депутати, у нього лише одне бажання: хай подавляться. Причому всі – не дивлячись на політичну приналежність. Більшість, меншість, «болото» – яка в біса різниця? А дійсно, ніякої. Тому розважливіші політики давно вже попустилися та припинили понтоватися, приховуючи свої справжні кулінарні вподобання та сибаритські замашки.

От брав би приклад із Арсенія Петровича – теж хлопець хоч куди, але тухлих пиріжків і чебуреків із собачатиною не їсть – обідає з товаришами по боротьбі виключно в дорогих ресторанах і не соромиться цього.  Навіть незважаючи на пильну увагу з боку журналістів та есбеушні жучки під столом. Та чхати він хотів на ту прослушку. Все одно ніхто нічого нового не почує. А здоров’я – не країна. Його берегти треба.