На тлі Майдану. Закріпачення України триває
ЩОБ НЕ СТАЛО ЛАЙЛИВИМ СЛОВО «ПОЛІТИК»
Читаючи Ю. Шевельова.
Перепрошую, але дозволю собі навести розлогу цитату.
«…Наша внутрішня провінційність – це страшна небезпека. Доба функційної сірості її не винищить. Навпаки, вона сприятиме їй. «Душу золотим мікробом выел рубль» – писав про своїх сучасників Маяковський. Буде це не рубль, а доляр чи медаль верховного совєта «За доблесть» – це не міняє справи. Доба виїдає душу. Доба виховує масову людину з порожньою душею. Виконавця наказів. Егоїста й себелюба. Людину без особистої і національної гордості» (Ю. Шевельов, «Над озером. Баварія»).
Маю чомусь таке враження, що глибокі провінціали («внутрішня провінційність»), люди без особистої та національної гордості, без відповідальності перед народом, цинічно, довго і послідовно прямували до зміни вектора зовнішньої політики, до фактичного нищення євроінтеграційного курсу України. Люди з порожньою душею, егоїсти та себелюби, виконавці чужих наказів.
Чиїх наказів – уже видно з реакції Кремля.
РОСІЯ ВРЯТУВАЛА… ЗБАНКРУТІЛИХ ПОЛІТИКІВ
Мав необережність нещодавно стверджувати, що Росія врятувала Україну від… покращення. Мовляв, неочікувана «братня щедрість» не дозволила главі партії та уряду з командою довести країну до повної катастрофи.
Каюся, помилився. Ніщо не може завадити нашому легендарному політику – очільнику уряду та правлячої партії штовхати державу до прірви, народ – до цілковитого зубожіння.
Щоправда, не весь народ. Є подиву гідні винятки.
Але ще спостережливі римляни зауважували: виключення лише підтверджують правило.
А хронічні невиплати зарплат (від трамвайників – до акторів, робітників на заводах, виховательок у дитсадках, комунальників…) хоч і не є винятками, теж це правило – не дати людям нормально жити – підтверджують. Дійшло до того, що особисто гарант, почувши кожного, зажадав від глави партії та уряду до кінця тижня здійснити необхідні розрахунки та виплати.
Заспокоюватися, однак, не поспішаймо. І не лише тому, що адреси вкладання російської щедрості – не адреси простих українців. А тому, що ми вже бачили, як суворі вимоги глави держави, ну, скажімо, розробити низку євроінтеграційних актів протягом тижня (співпадіння?), глава уряду спокійно проігнорував і подався у літню відпустку.
Нині ветеран державної служби, критикований навіть однопартійцями, збанкрутілий, за великим рахунком, політик начебто і не збирається на відпочинок до сина на альпійські снігові курорти, навпаки, поїхав (оголошено – замість президента) на Схід плідно працювати – на ниві подальшого закріпачення України.
Із яким новим зашморгом на кшталт горезвісної угоди «17.12.13» повернеться цей політик?
Які нові казки про покращення розповідатиме?
Від чого цього разу врятують нас путінський режим і його сателіти?
ТАМ, КУДИ МИ НЕ ДІЙШЛИ
Давно це було. Щойно на Банкову зайшла нова команда, у Центрі ім. О. Разумкова відбувся «круглий стіл» із зовнішньополітичної тематики. Прогнозувалися перші та подальші кроки нової Адміністрації. Памʼятаю, що моє позиціювання як «євроскептика» викликало незадоволення та критику частини учасників. Мовляв, Європа – з нами, Європа – за нас.
Щиро кажучи, мені гірко, що був правий, що неусвідомлення України Європою, неусвідомлення, що без України обʼєднана Європа – нонсенс – нікуди не зникло. Європейські політики вкотре виявилися і загіпнотизованими Кремлем, і абсолютно не готовими до врахування українських реалій.
Маємо, без сумніву, віддати належне тим, хто не з книжок відчув свого часу і «переваги» соціалізму, і «братерську дружбу», підкріплену танками та гарматами, – вони чесно і самовіддано виконували свою місію.
На жаль, їх погано чули… не лише в Україні, а й у тій самій Європі.
Складається враження, що нові генерації єврочиновників не читали видану ще за часів Р. Рейгана – «Звідки походить загроза світові», натомість перебували під впливом скандальної «київської промови» президента Буша-старшого із закликом зберегти СРСР, під впливом політичної «шрьодеризації», газової залежності… Отож, і не зробили нічого, щоб не допустити відродження імперії агресивної, жорстокої та цинічної.
Можливо, в їхніх дипломатичних академіях не вивчають наслідки й уроки Мюнхенської угоди?
Тепер із телеекранів вони висловлюють захоплення Євромайданом і щось невиразне кажуть про закордонні рахунки, несприйняття, санкції… «Слова, слова…» – зауважив би Шекспір.
СЛОВА, СЛОВА…
Знову дозволю собі навести цитату.
«Наш суспільний організм защеплений страшними туберкульозними бацилами нищення з Москви. Нас може врятувати політика, зброя, організація… До компрометації – на жаль – іде наша політика. Культура виходить знов на перший плян. Щоб не стало лайливим слово політик – а до того вже недалеко – потрібне щеплення культури» ( Ю. Шевельов. «Над озером. Баварія»).
Євромайдан сприймають по-різному: ті, хто стоять на Майдані, ті, хто приходять на Майдан, ті, хто читають чи слухають про Майдан.
Маю засвідчити – Майданові зроблене щеплення культури. Його самоорганізація дає відсіч поодиноким проявам ксенофобії, грубощів, нетолерантності. До речі, цим він вигідно відрізняється від усіляких зовсім не проплачуваних «антимайданів».
І на тлі високої планки Майдану (перепрошую, дуже особисте враження) – органічними є молитви всечесних отців (Церква повертає собі функції виховательки), молодий і щирий студентський запал, виважена поведінка «афганців», жіночі звитяги – і не лише Руслани – нагодувати, прибрати, помити, заспокоїти… Та ще багато і багато чого.
І… трибунна хвороба політиків. Вождів, вожденків, вожденят. Протягом року їхнім гаслом було, якщо памʼятаєте, «Україно, вставай!». А коли встала, багато хто виявився непотрібним тим самим студентам, які заплатили за дистанціювання і політиків, і від політики дорогу платню, і готовим до дій тисячам, що їх кидали на блокування порожніх офісів (зовсім як полководці у «Війні та мирі» Л. Толстого: «Перша колона марширує… – Друга колона марширує…»)…
А влада, влада хоч на крок, та випереджала. Чи випереджає?
Дехто з них, політиків дня вчорашнього, як на мене, від щеплення культурою ухилився. Втім, це – суперечливе твердження, сподіваюся, опонентів не бракуватиме. А от що, так думаю, не викличе заперечень і праведного гніву – підростає нова генерація політиків, лідерів, свідомих громадян.
Не затруєних провінціалізмом, мислячих масштабами України та світу. Широкого, вільного світу.
Маємо надію?
Ситуація в Україні вкрай критична: Майдан видихається, бо нема нових ідей і серйозних лідерів нового зразка, нема чіткої програми дій для досягнення реальних цілей мирної революції в Державі Україна. Гасла “БАНДУ ГЕТЬ” чи “СЛАВА УКРАЇНІ” теж мабуть пора міняти, бо чим далі, тим вони блідніші стають. Влада просто старається не помічати Євромайдан, паралельно активує процеси на дискредитацію тих лідерів Майдану і їх благородних намірів, в ЗМІ та журналістів прибирає до рук, непокірних пресує, б`є… Керує вже не Янукович, а Азаров з Путіним, ну і ще трохи мають вплив наші олігархи (доки ще їм Путін дохволяє – надіюсь, недовго!), тому НАРОД КИНУТИЙ НАПРИЗВОЛЯЩЕ, – ПОГРАБОВАНИЙ, ЗГВАЛТОВАНИЙ І МАЙЖЕ ПІДКОРЕНИЙ СИСТЕМІ… РЯТУЙСЯ ХТО МОЖЕ?!?!?!?
Не встиг Янукович проковтнути кремлівські гачки, як за них почали смикати. Нещодавно у відповідь на питання, чи може Україна після фінансової підтримки Росії підписати угоду про асоціацію з ЄС, перший віце-премʼєр РФ Ігор Шувалов визнав, що Кремль не дозволить – Росія зажадає погашення боргу в $15 млрд. «Ця позика надана так, що у нас завжди будуть можливості вимагати в українського уряду її погашення і за найжорсткішими юридичними процедурами», – сказав Шувалов. Така ж ситуація з дешевим російським газом. Уже за день після підписання договорів у Москві Путін заявив, що знижка на блакитне паливо для України «носить тимчасовий характер». Дещо згодом він конкретизував свою думку, натякнувши, що дешевий газ буде доти, доки Київ не подивиться у бік ЄС. «Що буде розвивати Україну в Євросоюзі? – риторично запитав президент РФ. – Яку нішу вона займе – в цьому питання». І додав: «Ми даємо для України гарантії в споживанні газу та нафти. Але цій країні треба враховувати, що ми не зберігатимемо такі низькі ціни на ресурси завжди: з кожним роком вони будуть підвищуватися». Взагалі в Кремля водиться звичка публічно і досить відверто ставити акценти. Наведені цитати – з тої ж опери: це попередження Віктору Федоровичу і воночас свідчення відсутності довіри до керівництва України. Підтекст навіть глибший. Попередження вказує, що за певних умов санкції Кремля запрацюють на повну потужність. «Подивитися в бік ЄС», значить почати перемовини про надання грошової допомоги, а Москва запалювала тут монополію. Тож Януковичу не вдасться прикинутися ласкавим телятком, яке дві матки сосе. Позатим Росія все сильніше затягуватиме Україну на свою орбіту. Ми втратимо контроль за ГТС, а також за внутрішнім ринком газу, на Росію працюватиме енергетичний ринок. Частка російського капіталу різко зросте в більшості галузей і секторів – від агропромислового й ОПК до банківського та рітейлінгу. Вступ до Митного союзу стане питанням найближчого часу. Отож, російські товари високих переділів отримають на українському споживацькому ринку суттєву перевагу. Натомість здійсняться жахи, що Україна стане сировинним придатком, проте вже не ЄС, а Росії. Про що думатиме Янукович, спостерігаючи, як у нього забирають реальну владу? Чи здогадається, нарешті, що потрібен Кремлю лише як оператор швидкої афіліації України? І що йому відведено чіткий термін експлуатації? Останнє, мабуть, комусь видасться метафоричним і надуманим. Проте в Кремлі напевне знають, як довго можна розраховувати на Януковича. Термін служби Віктора Федоровича не дуже тривалий – приблизно 4–5 років. І не лише тому, що в Москві, вочевидь, йому не довіряють, бо надто довго він обирав між полум’ям і кригою. Насправді в України є своя логіка політичного процесу, з яким Москві не вдається владнати. Вона диктує Путіну прагматичне, м’яко кажучи, ставлення до Януковича. Звісно, йдеться про президентські вибори 2015 та 2020 років. Сьогодні вважають, що рейтинг чинного глави держави сильно впав, а тому його не оберуть на другий термін. Насправді – і впевнена поведінка Януковича про це свідчить – його шанси в 2015 році дуже високі. Так, він втратив певну кількість електорату, який не пробачив схиляння у бік «гомосексуального» ЄС. Однак Янукович може сподіватися, що пам’ять його виборців надто коротка – вона й справді «засинає» швидше, ніж у «колег» із західного та центрального регіонів. Попереду у кандидата від влади цілий рік. За цей час його команда встигне перепрограмувати виборців на інше бачення подій довкола асоціації з ЄС. Крім того, Москва дала Януковичу достатній фінансовий ресурс, щоб підняти виплати населенню. Все відбуватиметься майже так, як в 2004 році, коли уряд Януковича суттєво збільшив пенсії та зарплати бюджетникам. Також, що навіть важливіше, працюватимуть адмінресурс і технології фальсифікацій. За відсутності дієвих важелів впливу з боку Заходу (на той час Україну вже притягнуть до Росії) ці «підходи» працюватимуть жорсткіше, ніж до цього. Досвід свідчить, що в різних кампаніях провладному кандидату натягували до 12 % «голосів». У 2015 році масштаби фальсифікацій будуть значно більшими. Однак не факт, що Янукович зможе повторити успіх у 2020 році. Всі можливі розклади впираються в просту обставину – чинний президент не має кому передати владу. При цьому навряд чи йому вдасться провести радикальні зміни до Конституції – опір крупного капіталу й опозиції буде надто сильним. Як і Янукович, Росія теж не має тут політика, який підтримав би неоколоніальний статус України. Здавалося б, шість років до виборів 2020 року достатньо для появи якоїсь «темної конячини». Однак насправді може йтися про розкрутку проросійського кандидата лише до активної фази кампанії. Тобто в дійсності у розпорядженні Кремля дуже мало часу, бо майбутнього наступника Януковича слід шукати серед нинішніх топ-політиків, яких вавжко назвати проросійськи налаштованими. Ось і виходить, що приблизно на 2–3 році другого терміну Януковича Москва постане перед загрозою втрати України. Фактично вона зможе використовувати чинного президента ще 4–5 років. Потім політичний процес увійде в активну фазу підготовки до виборів і Янукович стане їй непотрібним.
Політична економіка чекістів дуже цікава для ґрунтовного вивчення. Але не зрозуміло у чиїх штанях Янукович виявляється їжаком. Крім того Кремлеві буде важко розраховувати на приємні відносини з приводу повернення боргу з будь-ким в Україні без нього.