На політичний світ з’явилося «невидане звірятко»: партія Праві

Чи справді Україна була вагітна новою політичною силою, а ми не помічали?

Дозволю собі нагадати відому з пушкінської «Казки про царя Салтана…» сумнозвісну обмову – отаке брехливе слово: «Народилось дитинча – Не дівчатко, не хлопча, Не пацюк, не жабенятко, А невидане звірятко». Саме так три змовниці повідомляли цареві про народження первістка.

У нашому випадку йдеться не про первістка – політичних партій, сил, проектів не злічити. Правляча, опозиційні, червоні утриманці та безбарвні статисти… А ще – реанімовані (такі собі зомбі від політики).

Відтак народження нового політичного проекту навряд чи отримає статус сенсації чи події всесвітньо-історичного значення. Втім, думаю, придивитися до нього уважніше – варто.

 

Перед пологами

Минулого тижня на адреси ЗМІ надійшло щось подібне до інформаційного повідомлення чи прес-релізу – «Україна вагітна новою політичною силою». Попри його невисоку інформаційну насиченість, впадає в око послідовне, наполегливе підкреслювання: ми не такі, як усі інші, ми – хороші, якісно інші, цивілізаційно інші за своєю сутністю та змістом, але найголовніше – за своїм призначенням. Ми не руйнуємо, ми – створюємо, ми – ті, хто насправді хоче змін…

Не оригінально, але сенс у багатослів’ї та позитивному «пологовому» галасі, безперечно, є. Згадаймо, з’являється на світ божий немовля, йому по сідничках дають ляпаса – і немовля кричить. Це – вимога життя, щоб розправити легені та почати самостійно дихати.

Можливо, чергове політичне немовля почало галасувати трохи завчасно, а можливо, й ні: подав голос – починай дихати, почав дихати – подай голос. Інакше сенсу в народженні нового (якщо справді нового) не бачу.

 

Батьки, акушерки й інші добродії

Там, де відбувалося дійство появи на світ і презентація світові нового політичного бренду, все відбувалося, як у людей: батьки були присутні при пологах, ніхто не втрачав свідомість, метушня – у рамках традицій…

Було й трохи символізму: новий політичний бренд презентували у «Холі чемпіонів» Національного спортивного комплексу «Олімпійський». Прагнули цього організатори чи ні, здорова амбітність і чемпіонські наміри вже імплантовані у підсвідомість і, як на мене, будуть корисними для атмосфери зростання та виховання дитинки.

Дитина, вочевидь, як і годиться, народилася безіменною. Допоки бренд має назву «ПРАВІ». Ну маймо терпіння дочекатися установчого з’їзду (хрещення, так би мовити), це ж тільки презентація політичного бренду. Стать? Якщо бренд – хлопчик. Стане силою, партією – у сучасному світі це теж не проблема. Зріст – у нормі. Вага?

Щодо ваги доведеться керуватися прогнозами та припущеннями.

Скажімо, серед відомих і широкому загалу, і фахівцям – без жодного сумніву – імен економіста Олександра Савченка, дипломата Володимира Огризка, політика-історика Андрія Ніцоя, бізнесмена Василя Зеленчука, юристки Марії Білецької, адвоката Володимира Руденка, громадського діяча Володимира В’язівського більше таких, що проявилися у різних регіонах – у Галичині та на Донеччині, у Криму, Одещині, Запоріжжі, але ще, підкреслю, – ще не набули загальноукраїнського звучання. Та «Хол чемпіонів» зобов’язує, і ми зможемо визначити справжню вагу отців-засновників та їхнього первістка вже найближчим часом.

 

Материнське молоко та штучне годування

Загальновідомо: поповнення у родині, крім щастя й радості, несе досить великі витрати. Молоді сім’ї в Україні вже звикли до хибної, якщо не сказати – злочинної, традиції зволікати з виплатою «дитячих» грошей.

Поки чиновництво розповідає про «покращання», поки вдають із себе святу невинність – молодим батькам часто-густо просто сутужно, важко ростити дитину в належних умовах.

Вважається, ніби з політичними партіями по-іншому: грошей, мовляв, неміряно.

Ну не кажіть. Пам’ятаєте, у травні «антифашисти» влаштували у Києві грандіозну провокацію. А замовники з ними – не розрахувалися. Чи коштів не вистачило (ой, не віриться, щоб ТАМ їх не вистачило!), чи до чиїхось рук якась сума прилипла, конфуз вийшов, нічний мітинг непроплачених «антифашистів» стався просто на трасі…

Або погляньте на наших червоних. Вірно йдуть у кільватерному ладу за олігархами ленінським курсом. А буває, потягне лукавий на вільнодумство, на протидію генеральному (регіональному!) курсові… Невчасно транш надійшов чи що?

Уже не кажу про технічні передвиборчі партії, які залишили після себе саркастичні спогади, міфічні програми та реальні борги.

Стосовно нового, новонародженого політичного бренду можна зробити припущення – жирувати не будуть. Кошти рахуватимуть і витрачатимуть украй ощадливо.

Можливо, саме через це не побачив я на презентації бренду багатьох загальновідомих «прилипал», які рояться навколо заможних політичних акул і добре харчуються самі та підгодовують свої політтехнологічні інституції, в усьому, безперечно, незалежні та до нестями об’єктивні.

Не побачив і тих, хто ладен бути любими друзями всього, що плаває зверху та не тоне.

І це дозволяє мені з певним оптимізмом повернутися до рядків прес-релізу про політичну силу – якісно іншу, цивілізаційно іншу, іншу за своєю сутністю та змістом…

Стоп! Щоб оптимізм був виправданим, подивімося на виховання, освіту, вибір життєвого шляху.

Маю зазначити, що ніхто не перевершив Леніна у партійному будівництві – створенні партії, захопленні влади, ніхто не перевершив Сталіна у перетворенні партії на знаряддя знищення та самознищення, ніхто не перевершив «діячів ленінського типу» у визначенні «керівної та спрямовуючої» ролі партії як частинки держапарату.

Так само ніхто не перевершить сучасних червоних (різних відтінків і назв) у мистецтві харчування партії з рук влади, сучасних опозиціонерів – у безпорадності та відсутності стратегії, що, до речі, притаманне і партії влади (саме як партії).

Тішуся з того, що вітчизняний досвід партійного будівництва, так видається, жодним чином не буде запозичений новою політичною силою.

Не проглядаються й спроби наслідувати американську, російську, німецьку чи якісь інші моделі… Можливо, цілковиту правду написали у прес-релізі про пошук якісно нових, цивілізаційно інших за своєю сутністю та змістом шляхів.

Уважно прислухаючись до висловлених під час презентації на широкий загал та в особистих бесідах думок, скажімо так, наставників, вихователів новонародженого, мимоволі (і не без задоволення!) відзначив певну їхню спорідненість, співзвучність, як на мене, з майже сім десятків років тому написаним Ю. Шевельовим: «Єдиний спосіб для України заіснувати реально в русі людства – це витворити і запропонувати людству свою концепцію доби. Це виправдано також і причиново. Україна може це зробити, спираючися на свої національні традиції. Чи зробить – це залежить і від нас».

Якщо батькам, наставникам і вихователям нового політичного проекту це до снаги – витворити та запропонувати українському суспільству, запропонувати людству орієнтований на людину маршрут часу та форми реалізації цього маршруту, маємо, переконаний у цьому, привітати і підтримати їх.

Залишаючи на сумлінні піарників твердження про вагітність України новою політичною силою (аж занадто вдало ця вагітність приховувалася), погоджуся, що невідворотне «покращення» життя, невдоволення сучасними гравцями на політичному полі, в купі з всезростаючою відразою до «знайомих до болю» політичних персонажів на остогидлих ток-шоу, досягло тієї межі, за якою – або повна суспільна апатія, безнадія, або поодинокі вибухи «врадіївського» відчаю, або, нарешті, пробудження тих, хто бачить шлях у майбутнє не через начотництво, сліпу віру та завжди обмежений фанатизм, а через уміння мислити й розуміти, вміння служити суспільству, нації, світові.

У згадуваній на початку казці дитинча (щоправда, за допомогою чарівниці) перетворюється на «славного та могутнього богатиря князя Гвідона». Ким, яким виросте новонароджений політичний проект (і без допомоги чарівників, але спираючись на очікувану підтримку суспільства) – побачимо.