Миротворчість як виклик та необхідність
Альтернативи миру сьогодні з Росією, насправді немає. Або вона може набути такого жахливого вигляду, що кожна крапля теперішніх та наступних зусиль України та світу щодо урегулювання кризи з Росією повинна цінуватися як ніколи
Живемо в 21 столітті, і ще задовго до нас людська історія стала історією війн та миру, а поміж ними історією вивчення природи та запобігання різним військовим міждержавним, міжетнічним та міжнаціональним конфліктам.
Колись американський поет Роберт Фрост, чотириразовий лауреат Пулітцерівської премії, влучно сказав, що “хороші паркани роблять хороших сусідів”. Сьогоднішні паркани після анексії Росією Криму та розміщення більш ніж 150 тисячної армії на кордоні України набувають ознак фізичних та “культурних” глибоких та широких ровів де навіть для захисту знищується славетний український чорнозем…Але чи наступним кроком має стати побудова Китайської стіни?!
Тобто, наша реактивна стратегія захисту від сусіда – агресора, якого ми пізнали краще, сьогодні реалізується найперше відокремлення від нього ровами чи захисними мурами і не лише у військовому сенсі, але й в політичному, економічному та культурному.
Проте, з одного боку готуючись до тривалої конфронтації, з іншого боку маємо знайти ресурси для власної міцності, та свідомо переформатуватися в проактивну державу. Державу яка бере ситуацію в свої руки, залишаючи місце в мурах для побудови містків співпраці із сусідом, уникаючи наскільки це можливо – бар”єрів остаточного розлучення . Навіть, якщо наші сусіди – росіяни, за висловом У.Черчиля, є непередбачуваними і Росія є загадкою, яка охоплена таємницею і розміщена всередині головоломки.
Очевидно, що зараз ми ввійшли спільно із Росією в взаємно болючу тупикову ситуацію коли отримали “оспорювану землю” – окупований Крим, і стали в ряд поряд з такими державами як Ізраїль, Палестина, Кашмір, Кіпр, Шрі-Ланка.
Не вдаючись зараз до глибокого аналізу чому Путін загарбав частину суверенної України, я тільки зазначу, что Росія навіть не зробила жодних зусиль, щоб виправдати своє вторгнення будь-якими дослідженнями чи інструментами, що існують в цивілізованному світі стосовно визначення можливих загроз для етнічних, релігійних та мовних меншин.
На жаль, сьогодні Путін ще не чує зміст історичного листа Махатма Ганді до Гітлера, написаному на прохання його друзів у 1939 році. Дозволю собі додати тут наступну цитату:” Цілком очевидно, що сьогодні Ви – єдина особа у світі, яка може запобігти війні, котра здатна звести людство до стану дикунства. Чи варто Вам платити таку ціну за досягнення мети, якою би значною вона Вам не здавалася?” …Дуже пророче… Здається, зараз неможливо сказати краще. І як цинічно виглядає його – заява Путіна 2007 року, що “после смерти Махатмы Ганди поговорить не с кем”, підкріплена сьогодні його діями в Криму.
Отже, з огляду на сучасні виклики миротворчий процес в широкому розумінні має бути негайно активовано, він має бути прискореним та ефективним. Україна зараз потребує консолідації всіх зусиль світових партнерів по розробці саме для нас Плану Маршала який би стосувався в першу чергу попередження та розв”язання конфліктів, розвитку та забезпечення Миру.
Світова історія нам допомагає, нагадуючи, що у 1945 році Україна стала однією з держав- співзасновниць ООН, що було визнанням внеску українського народу у перемогу над фашизмом та зміцнення миру у всьому світі.
Ще 15 грудня 2004 року Генеральна Асамблея заявила про те, что метою Міжнародного десятиліття культури миру (триває зараз) та ненасилля в інтересах дітей планети полягає в наступному зміцненні глобального руху в підтримку культури миру (резолюція 59/143). Нею було запропоновано державам продовжувати розширювати діяльність щодо пропаганди культури миру та ненасилля.
Ці декларації прямо зараз слід трансформувати в конкретні дії та залучити до них всі можливі ресурси та потенціали громадянського суспільства, народної, культурної та спортивної дипломатій. Тут вартує уваги вивчення спеціального порівняльного дослідження на тему “Громадянське суспільство та миротворчість” Тані Пафенхольц.
Сьогодні, отримавши підтримуючу суверенність та цілісність України Резолюцію ООН будемо сподіватися також що ця Резолюція буде супроводжуватися низкою заходів задля її реалізації.
Крім того, Україна має враховути і інші інструменти та додаткові можливості Європи та світу в цьому напрямку.
З огляду на існування Безпекової Стратегії ЕС (зі значною увагою щодо стабілізації Африканського континенту, Афганістану, Пакистану, Іраку тощо), було б саме на часі прийняти від Європи допомогу через застосування конкретних підходів та практик для забезпечення миру, які є в дипломатичному безпековому “арсеналі” Європейського Союзу.
Напевне зараз, ми можемо себе тимчасово і винятково назвати “frаgile state”, яка потребує спеціального плану взаємодії із ЄС, незважаючи, що ми поки лише підписали політичну частину Асоціації. Очевидно, що ми потребуємо “стабілізаційної групи” радників, подальшого ефективного посередництва в перемовинах, вивчення та застосування кращих практик щодо розв”язання етнічних конфліктів, розробки плану взаємодії із ЄС саме щодо забезпечення миру.
Щодо вже існуючих економічних санкцій щодо Росії, дозволю собі зазначити, що як свідчать дослідження Голландського Інституту Міжнародних відносин ” The Use of Peace Conditionalities in Conflict and Post-conflict setting” вони як правило висловлюють швидше солідарність та незгоду із діями, посилюють міжнародні норми проте рідко бувають ефективними.
Також варто терміново задіяти всі інструменти миротворчості та урегулювання конфліктів розпочавши співпрацю із низкою спеціалізованих інституцій таких як Центр конфліктології, розвитку та миротворчості (Женева, Швейцарія), Інститутом Миру, (Вашингтон, США), Голландським Інститутом міжнародних відносин (Голландія), Центр Картера (Атланта, США) тощо.
Всі ці вищеперераховані заходи та інституції, (які ні в якому разі не є вичерпними), вони матимуть сенс лише тоді, коли Україна визнає сама своїм вищим державним пріоритетом “”забезпечення миру та розв”язання міждержавного військового конфлікту”.
Чи робимо ми вже все можливе для залучення до процесів третіх сторін – посередників, дослідників, модераторів, арбітрів, експертів у справі миротворчості та конфліктології ? Чи створено спеціальні плани діяльності у цьому напрямку на теренах РНБО та СБУ, Кабінету міністрів, МЗС, Міністерств культури та освіти. Чи не є на часі створення окремого Національного Центру Конфліктології та Миротворчості з огляду на останні виклики? Відкритих питань є немало поки.
Як правило, на відновлення мирного діалогу потрібні спеціальні знання та часто чимало часу, інколи навіть багато, щоб дочекатися “готовності” до нього – як у Мозамбіку – щоб привести всіх за стіл переговорів потрібно було 10 років з моменту першої мирної ініціативи.
Проте, не маємо права відкладати та дозволити собі бути розгубленими, поки вікно можливостей для миротворців в широкому сенсі ще залишається відчиненим, хоч в небо над Чорним морем в Криму і піднявся Буревісник.
Так само як ми в своїй попередній військовій доктрині ніколи не вважали за можливого ворога Росію, так і небуло потреби в перекладі на українську відомої пісні про Буревісника. Хай нам допоможуть порозумітися та зберегти мир кращі сторінки нашої спільної історії та культури.
Людмила Гарбуз, магістр міжкультурних зв”язків (Сорбонна, Париж), магістр державного управління (НАДУ), екс- директор культурних програм Фонду Сороса, екс -директор Швейцарського фонду PRO HELVETIA, експерт та дослідник
