Ми інтелектуальні повії?

У 1880 – му році Джон Свінтон ( John Swinton – 1829 – 1901) , головний редактор газети «Нью-Йорк Таймс», шотландсько-американський журналіст і видавець під час одного з банкетів, коли запропонували тост за незалежну пресу, не витримав і випалив перед гостями:
«Кожен з присутніх тут знає, що незалежної преси не існує. Ви це знаєте і я це знаю: жоден з вас не осмілився б оприлюднити власну думку на шпальтах газети; а якби навіть осмілився б, то добре розуміє, що вона ніколи не була б надрукована. Отримую певну кількість доларів на тиждень за те, аби утриматися від висловлення власного погляду і думки в газеті, в якій працюю. Багато з присутніх тут отримують схожу зарплату на ідентичних засадах. Якби хтось з вас був настільки навіженим аби чесно описати справу, негайно б опинився на бруківці. Якби я допустив, щоб моя справедлива точка зору була опублікована в будь-якому номері газети, одразу б втратив працю за неповні 24 – ри години. Праця журналіста полягає в нищенні правди, брехні на користь влади, в спотвореннях, наклепах, плазуванні в ногах мамона, продаванні себе, продаванні своєї країни і свого народу в обмін за хліб насущний, або – що призводить до того самого – за свою пенсію. Знаєте це ви і знаю це я. Що ж це тоді за безумство піднімати тост за незалежну пресу! Ми, журналісти, є васалами, інструментами в руках багатіїв, які таємно звовились і усім керують з-за куліс! Ми їхні маріонетки! Це вони смикають за мотузки, а ми танцюємо! Наш час, наш потенціал і наші таланти в руках цих людей. Ми інтелектуальні повії!»
Гірко і страшно? Чи правдиво і актуально? Це можу запитати у вас. Згоден, твердження про те, що усі журналісти – це повії – гротескне і жалить викликом, хоча останніми роками все частіше переконуюсь наскільки актуальною стала ця універсальна оцінка Джона Свінтона у нас в Україні.
Ледь не увесь час за роки Незалежності не те що журналісти чи редакції, а медіахолдінги скопом скуповуються на корені – тупо і безпринципно. На жаль, так є і, схоже, що так і буде.
Свінтон мав рацію тому, що все частіше журналістський цех трактується як продажня курва, яку можна будь коли купити, питання лише в ціні. І в цьому винні, не лише можновладці чи чванливі нувориші, а часто-густо самі журналісти, які продають себе, коли їх дуже «попросять».