Мусорські війни за принципом трьох «К»: кришувати, корупціонувати, красти
Відразу хочу попередити: цей допис – не про Садового з його сміттям. Він про інше сміття, яке в нас, вибачте за русизм, традиційно прийнято називати «мусорами»
Не треба плутати поняття «мент» і «мусор». Мент – це нормальний співробітник поліції, який бореться з криміналом. Мусор – це той, хто цей кримінал кришує, пилячи бабло у затишному кабінетику, поки мент ризикує схопити кулю від представників того ж криміналітету. Іноді мусору стає замало цивільного бабла, і тоді він пхнеться у сферу оборони, розповсюджуючи за собою, наче вірус, свій мусорський менталітет, що складається з трьох «К»: кришувати, корупціонувати, красти.
В результаті українська «оборонка» захоплена мусорами, починаючи із самого верху. Кілька днів тому Тіллерсон сказав про нас образливу, але правдиву річ:
«Для Києва жодного сенсу немає вести війну за своє тіло на сході України, якщо душа країни буде втрачена в корупції».
Він правий: АТО не має жодного сенсу, поки їм керує наскрізь корумпована верхівка із суто мусорським менталітетом. Більш того, АТО не скінчиться ніколи, бо для цієї верхівки воно надто вигідне: воюють на передовій військові, а бонуси ділять мусори! Люди гинуть на Донбасі, а Полторак, який переїхав на посаду міністра безпосередньо з Академії МВД, кришує «Сьомий километр» та знімає вершки з розпилу техніки на металобрухт, яким керує його заслужений зам Павловський.
А суспільство тим часом все дивується: і що ж це ми ніяк не завершимо війну… тобто, вибачте, АТО, незважаючи на всі вбухані в «оборонку» мільярди?
Тому і не завершуємо, бо мусор – це не військовий. У військового завдання – перемогти. У мусора – сісти на грошовий потік, напхати собі гаманець, повісити на груді орден «За бездоганну службу», а усі негаразди списати на військових. Погано, бач, воюють. Або ж, у крайньому разі, на ворога – то він, підступний, на Сватове безпилотник відправить, то на Балаклею. І, що головне, кожного разу максимально вчасно: над сватівцями висіла підозра у незаконній торгівлі стрілецькою зброєю та металобрухтом, а на балаклейському складі станом на березень цього року було попередньо встановлено зникнення боєприпасів великого калібру на 400 мільйонів гривень. Коротше, якщо перефразувати крилату фразу із золотого фонду кінокласики, «від ревізії нас може врятувати лише вибух».
Причому в обох випадках високе київське керівництво спрацювало як під копірку. Отже, якщо не дай боже, в Україні вибухне ще один склад, ми вже точно знатимемо сценарій цього цинічного спектаклю.
Ще не мине і трьох годин з моменту вибуху, як Полторак, Павловський, Грицак, Матіос та інші зацікавлені особи хором заявлять про «гул безпілотника».
Особисто Полторак, як у випадку із Балаклеєю, заспокоїть громадськість заявою, що наша обороноздатність від вибуху N тисяч тон боєприпасів анітрохи не постраждала. І навіть покращилася.
Павловський, повернувшися з місця подій, із розумним виразом обличчя оголосить, що завдяки вправним та своєчасним діям Міноборони катастрофу вдалося мінімізувати.
Далі усі дійові особи дружно зроблять вигляд, що про ворожий безпілотник вони нічого не говорили, і слідство розпочне кримінальну справу за статтею про халатність. За халатність посадять стрілочника-майора, ще десятку майорів уліплять по службовій догані. Ну, а якщо громадськість продовжить вимагати крові, Міноборони пожертвує кимось з невгодних – на кшталт генерал-лейтенанта Хижого, причому посади жертву позбавлять не через суд, а особистим рішенням Полторака. Що з юридичної точки зору, звісно, буде нонсенсом, зате с мусорської – саме тим, що лікар прописав. Бо талант зливати і підставляти у мусора прописаний на рівні ДНК – разом із природною обдарованістю у напрямках «вкрасти», «розпилити» та «замести сміття під ковдру».
Замітання сміття у будь-якому разі пройде успішно: після вибуху вже жоден ревізор не встановить, скільки боєприпасів із знищеного складу пішло «наліво» та де саме це «наліво» розташовано. Хоча всі розуміють, що покупець на такий товар у наших умовах може бути лише один, і це – ОРДЛО, яке курується точнісінько такими ж мусорами з Росії. А мусор із мусором завжди знайде спільну мову: власне, це підтверджує навіть те, що війну на Донбасі наша влада досі сором’язливо називає не війною, а АТО. Тобто, антитерористичною операцією.
Причому у даному випадку влада сама собі протирічить: боротьбою з тероризмом у нас, за законом, має займатися СБУ, а не військові. Однак чи ви чули, щоб хоч за одну трагедію у зоні АТО у нас сів хтось із есбеушників? Ні, бо чомусь у нас антитерористичні дії ведуть не мусори, і навіть не менти, а військові. Але у разі чого судити цих військових будуть саме мусори, по своїх, мусорських законах. Можна по-різному ставитися до генерала Назарова, однак очевидно, що Україна таки потребує введення спеціальних військових судів. Бо оцінювати рішення, що були прийняті у бойових обставинах, мають військові спеціалісти і військові судді, а не ті, хто полірує свої погони у тилу.
Ця проста думка, врешті-решт, вже дійшла навіть до Президента, але чи буде вона реалізована – це ще питання. З іншого боку, ані сам по собі військовий суд, ані жодні інші реформи не наблизять Україну до перемоги ані на сантиметр, поки в українській військовій сфері не буде ліквідований вірус «мусорства». І це об’єктивна реальність.
