Монополія права проти хаосу та беззаконня, або Навіщо дорога, якщо вона не приводить до храму…

Все, що віддаляє нашу правову систему від права людини захищати свої права виключно з адвокатом, є ознакою державного свавілля
Адвокатська монополія – це монополія права проти хаосу та беззаконня

Король Англії Генрі VIII:
“Хороший все ж таки радник був цей (страчений мною) Томас Кромвель”.

Рузвельт:
«Єдиною перешкодою для здійснення наших планів на завтра можуть бути наші сьогоднішні сумніви»

Світ ніколи не буде таким, як раніше, – кажуть мудрі люди. А також відомо, що все в житті має звичку повторюватись, і не важливо – у вигляді фарсу, трагедії чи комедії. Мабуть, ніхто з адвокатів навіть не думав рік тому, коли 6 вересня 2018 року була анонсована так звана «адвокатська реформа» під виглядом проекту №9055, що й за нової, демократично обраної влади, яка радикально змінила політичну карту та важелі впливу в країні, адвокатам буде знову, про що замислитись.

Буквально вчора майже всю юридичну спільноту вразила новина про законопроект №1013, яким може бути скасована монополія адвокатури. Що цікаво, спочатку (за відсутності тексту проекту) лунало припущення, що монополію адвокатури скасовують лише щодо представництва в суді інтересів державних органів. Такі дії пояснювали тим, що в державному бюджеті бракує коштів для оплати послуг адвокатів, а органи державної влади повинні бути повноцінними учасником судового процесу. Чесно кажучи, аргументація так собі, бо як влучно зазначили колеги-адвокати, це відразу б свідчило про позбавлення суб’єктів публічного права професійного захисту, і водночас – про порушення принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Та й відсутність коштів у бюджеті щодо оплати гонорару адвокату є не достатньо вмотивованою підставою, враховуючи, що робота юриста у будь-якому випадку підлягає оплаті із бюджету. Та й ніхто не забороняє оптимізувати штат юристів, віддавши представництво в судах професіоналам. А то якось дивно виглядає, коли, умовно кажучи, в спорах на мільйони державу представлятиме службовець із копійчаною зарплатою… Врешті-решт, за участь в міжнародних судах держава Україна винаймає фахівців найвищого рівня, і дуже часто це адвокати зовсім інших країн.

Та всі ці аргументи раптом втратили вагу, коли сьогодні на сайті Верховної Ради України з’явився текст законопроекту щодо скасування монополії адвокатури. Законопроектом пропонується скасувати адвокатську монополію на представництво в суді, залишивши виключно монополію на захист особи від кримінального обвинувачення. Важливий нюанс: йдеться про зміну відповідної статті Конституції (ст.131-2), але не про «комплексну» відмову від адвокатської монополії, прописавши відповідні зміни у всіх дотичних нормативно-правових актах – починаючи від Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і завершуючи усіма процесуальними кодексами.

Що це означає?

По-перше, це свідчить про те, що певні особи в оточенні Президента йдуть хибним шляхом, який не може бути дорогою до храму, а навпаки – веде до провалля, не сумісного з якісними реформами в сфері права. І тут, може, згодом – треба буде Зеленському робити так само як король Генрі, тобто політично страчувати тих, хто нарадив «щось не те». Бо чесно кажучи, було дуже ніяково читати пояснювальну записку до вказаного законопроекту, де в меті зазначено наступне: «Метою запропонованих законопроектом змін є забезпечення права кожного на отримання професійної правничої допомоги через скасування адвокатської монополії на надання такої допомоги». Мало того, що це навіть не пояснення, а просто теза, так вона ще й фальшива в своїй суті. Бо хто ж тоді, як не адвокат зможе забезпечити право на отримання саме професійної правничої допомоги? Це щось нагадує з анекдотичного: давайте позбавимо бджіл виключного права носити мед, бо треба щоб мед могли збирати усі комахи на професійній основі.

По-друге, Україна вже неодноразово доводила і буде доводити ще багато разів свою прихильність демократичним принципам, верховенству права і європейським цінностям, а поспішні кроки в реформуванні правової системи ні до чого гарного не призведуть. Доведено усіма попередніми Президентами.

На жаль, фахових експертів не вистачає всюди, а ще коли жагу реформ підштовхує молодість або недосвідченість, то результати завжди викликають сум. Мені здається, що сучасне оточення Президента України не бачило, або навіть не чуло про культовий радянський фільм Тенгіза Абуладзе «Покаяння». Наприкінці 80-х цей фільм вважався символом демократичних змін у СРСР. Більше того, саме цей фільм зробив для «перебудови» більше, ніж журнал «Огонек» і Єгор Яковлєв, разом узяті. Ця картина збирала переповнені зали. А фраза «Навіщо дорога, коли вона не приводить до храму?» – стала крилатою. В ній є великий сенс, що в нашому випадку означає: не треба ламати адвокатуру, яка є останнім бастіоном демократії, бо позбувшись інституціонально сильної, згуртованої, незалежної адвокатури – можна втратити країну.

Це не моя думка, і навіть не «темник» від НААУ, як кричать зараз в соцмережах деякі ренегати від адвокатури. Це історичний досвід найбільш потужної економіки Європи – Німеччини. Справа в тому, що зовсім недавно президент федеральної палати адвокатів Німеччини Аксель К. Фільгес в одному зі своїх інтерв’ю сказав, що «адвокатська монополія – основа правової системи Німеччини».

За словами Фільгеса, ринок юридичних послуг в Німеччині досить насичений, якщо врахувати, що на 80 мільйонів жителів країни припадає близько 164 тисяч адвокатів. За кількісним фактором Німеччина посідає перше місце серед інших європейських країн, проте ніяких проблем серед адвокатів на ринку не відчувається, і хороший адвокат завжди буде затребуваний, вважає Фільгес. Цьому сприяє в тому числі посилення ролі права в суспільстві, коли людина, усвідомлюючи наявність у нього певних прав і свобод, починає їх відстоювати, звертаючись за допомогою до галузевих фахівців. «Поле діяльності у адвокатів за останні роки значно розширилося саме за рахунок посилення ролі права в повсякденному житті», – вважає німецький адвокат. І тут мені хочеться задати риторичне запитання вже нашим можновладцям – а невже в Україні ми не збираємось «посилювати роль права в повсякденному житті»? Думаю, відповідь зайва. Але що для цього треба зробити? І тут німецький адвокат, начебто полемізуючи з нами, говорить, що «професійне співтовариство адвокатів необхідно на рівні держави захищати від конкуренції з боку тих, хто не відповідає високим вимогам етичних стандартів, освіти і якості послуг. У цьому якраз і полягає основне завдання адвокатської монополії, що є основою правової системи Німеччини». Гарні слова, і дуже актуальна теза, тим більше, що вона так чи інакше стосується і інших світових держав.

Ось лише невеликий перелік:
1. Греція – існує адвокатська монополія на надання консультаційних послуг, професійне судове, частково і позасудове представництво.
2. Франція – ніхто крім адвокатів не вправі представляти платні консультації з правових питань третім особам.
3. Іспанія – адвокатська монополія як на професійне судове представництво, так і на здійснення консультаційної діяльності в сфері права.
4. Португалія – адвокати мають монополію на професійне судове представництво, а також правове консультування.
5. Люксембург. Особам, які не є адвокатами, забороняється здійснювати судове та позасудове представництво, консультаційну діяльність з юридичних питань.
6. Австрія. Професійне представництво сторін у всіх судових і несудових установах, в публічних і приватних справах здійснюється тільки адвокатами. Винятки передбачені для нотаріусів, аудиторів, патентних повірених і об’єднань роботодавців.
7. Італія. Розрізняються правові дії, які здійснюються особами, внесеними до реєстру, і “відносно вільні дії”, які можуть здійснюватися і не-адвокатами.
8. Нідерланди. Адвокати мають монополію тільки на судове представництво.
9. Данія. Консультаційною діяльністю можуть займатися тільки адвокати. Позасудове представництво має право здійснювати особи, які не є адвокатами, тільки на безоплатній основі.

А окрім того «монополія» існує також в США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, у всіх країнах Латинської Америки. А в Японії здійснення такої діяльності без статусу адвоката і зовсім вважається злочином. Іншими словами, введення монополії адвокатури в Україні стало не просто вагомим досягненням свого часу, але перейманням позитивного досвіду високорозвинених держав світу.

Чи комусь замало прикладів успішності «адвокатської монополії»? І ніхто не замислився – а чому в тих країнах ніколи не «рубали» з плеч адвокатуру? А ми спробуємо поміркувати і на цю тему.

Соціологія професій говорить нам про те, що отримання виключних (так званих «монопольних») прав на деяку сферу діяльності – це заключний етап, свого роду вершина формування професійної групи. Інтерес в отриманні монополії пов’язаний з соціальними і ринковими перевагами, а окрім іншого ще й престижем та грошима, на які претендують носії особливого знання. Але зовсім не це є головним, хоча саме на цього чомусь наполягають усі «супротивники» монополії. Справа в тому, що основні передумови професійної монополії наступні: а) є суспільний інтерес в регулюванні певної діяльності; б) за один вид діяльності конкурує кілька професійних груп; в) держава володіє ексклюзивним правом на закріплення монополії. Отримання монополії найчастіше відбувається, коли професійне співтовариство вже сформовано, має етичні кодекси і чіткий порядок денний. Тобто саме монополія є завершальним етапом формування адвокатури як інституції, незалежної спільноти, здатної стояти на сторожі прав і свобод в державі.

Подібний стан речей – не привілей адвокатів, але необхідна умова для формування правової держави. Бо саме для якісного захисту конституційних прав і свобод громадян, власне як і осіб публічного права, та і державних органів в тому числі потрібно, щоб захисник зберігав адвокатську таємницю, щоб його не можна було допитати у справі, в якій він є адвокатом, він не міг бути об’єктом кримінального переслідування, крім як за поданням прокурора рангом не нижче обласного. Все це надано адвокатам не просто так, а для того, щоб у них були реальні механізми захисту своїх клієнтів. Окрім того, перевагою монополії адвокатури на представництво в суді є і наявність відповідальності для несумлінних адвокатів, що є запорукою реалізації права саме на професійну правничу допомогу, оскільки загроза накладення дисциплінарного стягнення є підставою для недопущення зловживань процесуальними правами, чого не варто очікувати від інших фахівців у сфері права. А якими правами і гарантіями діяльності будуть користуватись ті, хто завтра знову повернеться до зали суду? Особи з юридичною освітою, але без досвіду, без відповідальності, без захисту, без етичних норм і стандартів поведінки? Навряд чи саме це зараз потрібно Україні.

Тим більше, що українська адвокатура вже довела, що через наявність «монополії» вдалося: 1) суттєво покращити якість правосуддя, 2) запровадити єдині високі професійні стандарти судового представництва, 3) сприяти ефективному забезпеченню прав і гарантій учасників процесу та реалізації права на справедливий суд; 4) реалізувати принцип рівності можливостей в змагальному процесі; 5) підвищити репутацію адвокатури в суспільстві та посилити її незалежність і вплив на державні й суспільні процеси; 6) підвищити конституційний статус адвокатури з суміжного інституту в системі правосуддя до важливого інституту захисту прав, свобод людини і громадянина.

Таким чином, адвокатська монополія, що була запроваджена змінами до Конституції України, є здобутком розвиненого громадянського суспільства, і поступатися нею – це поступатися правами людини. І тепер все це нівелювати? Звичайно, можна, але принаймні спочатку треба порадитись, і дуже добре поміркувати. Поміркувати насамперед над тезою про те, що держава (як механізм) насправді не особливо й зацікавлена в тому, щоб її громадяни завжди були праві. Тим більше, в судах. Тим більше – з адвокатами. Державі в її абсолютному вимірі набагато вигідніше, коли люди смиренні і занурені в безвихідну печаль, коли девізом населення є “батогом обуха не переб’єш”, а натовп сам ставить на місце тих, “кому більше всіх треба”.

Впевнений, що Президент В.Зеленський хоче побудувати зовсім іншу державу. Але в такому випадку не треба робити й поспішних кроків. Хоча, на мій погляд, позбавлення «адвокатської» монополії за будь-якого розвитку подій не стане «поспішним» кроком, адже внесення змін до Конституції – це щонайменше 300 голосів народних депутатів. А у «Слуги Народу» зараз лише 254 голоси. І як показало голосування за новий склад Кабміну – інші фракції поки що воліють або не голосувати, або утримуватись від голосування за ті речі, щодо яких вони не готові нести відповідальність.

Підсумовуючи, хочу зазначити, що міжнародний досвід і здоровий глузд говорять про те, що об’єднання всіх практикуючих юристів навколо адвокатури є найбільш оптимальним варіантом, оскільки саме професійна етика, професіоналізм і незалежність об’єднують адвокатуру, а не консультування громадян і підготовка процесуальних документів. Тим більше, що світова тенденція, що наведена вище, говорить про наступне: адвокатська монополія означає не обмеження послуг юридичного ринку, а нормалізацію регулювання і встановлення єдиних правил, які допомагають ринку юридичних послуг ставати прогнозованим і еволюційним. Забезпечити всім рівний доступ до юридичних послуг високої якості, підвищити рівень правової культури в суспільстві та поліпшити роботу судів і правоохоронної системи в цілому.

Декілька років тому мені на очі потрапило висловлювання одного з адвокатів, яке я хочу процитувати й сьогодні: «Не бійтеся адвокатської монополії. Це буде монополія професіоналів проти «поштарів», монополія юристів для захисту громадянського суспільства і правової держави. Монополія права проти хаосу!».

Олексій Фазекош,
голова Ради адвокатів Закарпатської області,
голова Закарпатського відділення Спілки адвокатів України