МОН погодився на відновлення навчального процесу в окупованому Слов’янську?

Згідно з інформаційними повідомленнями, сьогодні вранці на вілиці Локомотивной в Слов’янську снаряд влучив у житловий будинок, росташований  у 150 метрах від шклои №18

На щастя, ніхто не постраждав. Директор школы Олена Маляр повідомиоа, що на територію школи зранку заходили так звані «самооборонці».  Оглянувши споруду школи, вони пішли.

Судячи з усього, із школами у Слов’янську відбувається якась темна історія. По перше, сьогодні ж «Цензор» обнародував інформацію, начебто «ополченці» обладнали у дворі одної із школ міста мінометну батарею, яка обстрілює позиції підрозділів української армії.

По-друге, у зв’язку із останніми подіями згадується ідіотська ініціатива начальника словянського міськвідділу освіти О. Зубарєва, який кілька днів тому запропонувала батькам нічого не боятися і спокійно відпускати дітей до школи. Особливо, як заявив цей «освітянин», рекомендується відвідувати заняття випускникам – адже ж ЗНО вже не за горами: «Я хочу с радостью сообщить, что в городе Славянске восставливается учебно-воспитательній процесс в школах и в детских садах… мы всех приглашаем на учебу, а учителей на работу».

Ця зворушлива турбота про освіту маленьких жителів Слов’янська з боку людей з автоматами виглядає ще більш ідіотською, при відомостях про мінометні батареї у шкільних дворах. Але навіть й без минометів ситуація у місті, м’яко кажучи, жодним чином не нагадує таку, коли будь-який батько при здоровому глузді відпустить свою дитину гуляти по вулиці. Поранені військові, захоплені заручники та постійна стрілянина у місті та його околицях якось не дуже асоціюються з нормальним навчальним процесом – хоча місцеве освітянське начальство, судячи з виступу Зубарєва, явно дотримується іншої думки.

З іншого боку, що з цього «начальства» взяти – підпоряджене самопроголошеному «меру» Пономарьову, воно, очевидно, або не думає, на яку безпеку наражає дітей, або ж, у найгіршому випадку, виконує замовлення на чергові живі щити.

Куди цікавіша офіційна реакція на це «радісне» запрошення Міністерства освіти і науки – точніше, відсутність будь-якої реакції взагалі.  На офіційному міністерському сайті  можна знайти будь-які повідомлення: від закликів Спілки ректорів ВНЗ усім негайно взяти участь у президентських виборах до фоторепортажу з зустрічі в.о. міністра Квіта з туркменським послом. Однак про злочинні, провокативні заклики відновити навчальний процес у Слов’янську – ані слова. Тобто МОН, треба розуміти, погоджується з ініціативою про відновлення навчального процесу в Слов’янську…

Ну, припустимо, поведінку терористів зрозуміти можна – вони придурки, хоча і не без долі самопіару. Але чим пояснити сплячку команди міністра Квіта? Ось і гадай: чи то Міносвіти щиро вважає, що так і треба (а чого там – подумаєш, підуть діти до шкіл під кулями!), чи то втиху вирішило, що це вже не його проблеми – мовляв, вони там у Слов’янську оголосили собі ДНР чи то як там її, то нехай вона і розбирається. Іншими словами, наявна або професійна імпотенція, або навмисна недбалість – іншими словами назвати цю дивну «мовчанку» язик не повертається.

Скидається на те, що нова освітянська влада взагалі не петрить в ситуації. Якщо Слов’янськ – це Україна, на чому наполягає офіційна влада, то чому орган, вповноважений керувати всіма процесами в освіті, вважає, що місцеві сепаратисти можуть приймати рішення про «учбово-виховний процес»? Чому МОН не виступив із заявою, зверненням до батьків, не усунув офіційно місцевих керівників освіти і офіційно не закрив школи на час військових дій? Хоча б до закінчення АТО?

Може, це звучить і непопулярно, але що тут розпатякувати, коли крісло міністра освіти з числа тих, що давались «за заслуги перед Майданом»? В нагороду, скажімо, за масовий привід студентів у не дуже безпечне в той час місце. Тоді пан Квіт таки взяв на себе відповідальність, проклавши дорогу до сцени Майдану та до міністерства сотнями студентів, життя яких, доречі, він не вагаючись наразив на небезпеку. Коли ж мова зайшла про життя і безпеку слов’янських дітей, від яких аніякої користі нема, думки щось сказати чи зробити не виникає.

Мабуть, в освіті багато більш актуальних справ. Спадок Табачника хто буде розгрібати? Навіть тут до всього руки не доходять. От Табачника вже три місяці нема, а підручники по 250 гривень досі є. І люстрація у МОНі така потужна, що всі табачніківські менеджери, що відповідали за брудні оборудки, сидять у своїх кріслах, наче приклеєні. Хоч когось звільнено?

А ви кажете – сепаратисти…