Міжнародний антитерористичний альянс: фантастика чи реальність?
Чи відбудеться об’єднання на міжнародному рівні впливових сил для протидії державному тероризму?
Мій ранок сьогодні розпочався з відвідин сайту дуже популярної та дуже шанованої бібліотеки – Національної, імені Ярослава Мудрого.
Але так сталося, що шукав одне, а майже випадково зосередив увагу на іншому. І, як результат…
Отже, впали мені в око знаменні та пам’ятні дати… 1000 років від дня народження Ізяслава Ігоревича, 190 років від дня заснування Наукової бібліотеки імені М.Максимовича КНУ імені Тараса Шевченка, 150 років від дня заснування Всесвітнього поштового союзу…
Згадалося й нещодавнє відзначення 75-річчя НАТО.
І на тлі таких дат та ювілеїв якось дуже скромно виглядає наступна дата – 5 років. Та, зрештою, справа не в даті, а в тому – що за нею.
Майже 5 років тому, у листопаді 2019-го, Його Високоповажність Володимир Станіславович Огризко відкрив конференцію, на якій аналізувалося використання тероризму у зовнішній та внутрішній політиці росії.
Згадав я доповіді на тій конференції Олександра Христенка «Невибірковий масовий терор, фізичне знищення опонентів у Росії та за кордоном як інструмент російської внутрішньої та зовнішньої політики» та Михайла Самуся «Ведення неоголошених війн, створення та підтримка парамілітарних утворень як форми міжнародного тероризму». І те, що мені теж випало там виступити -про інформаційний рашистський тероризм.
Знову та знову повертаючись до тієї конференції, маю зауважити наступне.
За п’ять років відбулося подій за своїми наслідками не менше, ніж за 1000 років від дня народження Ізяслава Ігоревича. В усякому разі – для нас, в Україні, яка вже десять років страждає від збройної агресії Московії та захищає себе, Європу і світ від навали держави-агресорки, окупантки, терористки, від держави-спонсорки тероризму у всьому світі. Від держави, для якої тероризм остаточно ствердився як стрижень її зовнішньої та внутрішньої політики.
Діагностувати та лікувати. Примусово.
Здається, що у світі не може бути притомних, нормальних людей, які схвалюють застосування тероризму у світовій політиці, у міждержавних відносинах. Здається, їх не може бути, скажімо, в авторитетних міжнародних організаціях. Здається… Але ж насправді заступником Генсека ООН пана Гутерреша, главою Контртерористичного управління є такий собі пан Владімір Івановіч Воронков, кадровий… дипломат з держави-терористки.
Про що запитуєте? Що кажете: нема на те ради?
Переконаний – є! Але для досягнення реальних результатів у антитерористичній боротьбі, у боротьбі, насамперед, проти терористки та спонсорки тероризму, необхідна концентрація об’єднаних зусиль.
Очікую, що перше слово тут скаже Президент. Адже саме він після рашистського ракетного удару по житлових будинках, по мирних жителях Кривого Рогу заявив, що тероризм не залишиться без відповіді.
Те, як ворог знищує Харків, інші міста та села України, не може не викликати рішучої реакції-відповіді.
Має сказати своє слово й Верховна Рада. Переконаний, не лише резолюціями-постановами, за словами спікера Руслана Стефанчука, на рівні закону.
Саме у Верховній Раді, в її Комітеті з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва добре відомо: які парламенти яких держав, які міжпарламентські асамблеї ухвалили документи, в яких росія визнається державою-терористкою чи спонсоркою тероризму.
І відомо – де це не зробили та чому.
Переконаний, знати сьогодні, під час шаленої агресивної, терористичної активності росії – недостатньо. Потрібно, переконаний, докласти всіх зусиль для створення міжпарламентської антитерористичної єдності, працюючої коаліції.
Міністерство закордонних справ. Вже я сам собі набрид, постійно згадуючи, що після теракту 11 вересня 2001 року, теракту, який струсонув увесь світ, Міністр А.М.Зленко утворив у центральному апараті структуру, яка мала координувати зовнішні зусилля різних міністерств і відомств у протидії новим загрозам та викликам. Тероризм вже дуже давно – не нова загроза та виклик, а от координація антитерористичних зусиль міністерств і відомств (скажімо, Енергоатому, Мінкультури, Міноборони чи Мінцифри) – на мій хлопський розум – на часі.
Як і на часі стимулювання відповідної активності посольств. Не тільки для того, щоб активно, наступально інформувати світ про злочини держави-терористки в Україні. А й для того, наприклад, щоб запитати у команди Президента США: чи назавжди Джо Байден забув про свій колишній намір визнати росію спонсоркою тероризму? Чи запитати про реальну підтримку їхніми державами агресорки та терористки в очільників Китаю, Казахстану…
Переконаний, до такої міжнародної антитерористичної спільноти приєднаються академії, провідні університети. А також творчі об’єднання письменників, журналістів (окрема тема!). А також різні INGO, авторитетні УАЗП, ААГГ…
То хто ж поведе за собою? Президент? Чи парламент у парламентсько –президентській республіці?
Не знаю. І не впевнений, що це – головне запитання. Головне, на мій погляд: чи відбудеться об’єднання на міжнародному рівні впливових сил для протидії державному тероризму.
Олег БАЙ
