«Містика» і «журналістика». Ера некомпетентності
ОДИН -В ЛЮБОВ, А ДРУГИЙ – В МІСТИКУ, А ТРЕТІЙ – …
Ні, не збираюся ні цитувати українського поета, ні кидати камінчика чи гнилого помідора у екс-міністра (бо вважаю непорядним чіпати людину, яка за станом здоров’я…), якому віддали, свого часу, музу інформації…
Просто – «містика» та «журналістика», здається, теж римуються. Правда, тут звідкись виринає ще одне слово, яке претендує на першочерговість у визначеннях. Без рим, але – точне. І слово те – невігластво.
Чи, будьмо толерантнішими,- некомпетентність.
Особливо, коли мова йде про міжнародну журналістику України та таку делікатну, дуже делікатну, чутливу тему, як Церква, релігійні організації, їх життя та діяльність в Україні, про інформування Світу – як це все у нас відбувається.
А також про те, як наша, перепрошую, міжнародна журналістика висвітлює роль світових релігій, їх центрів у формуванні глобальних та регіональних політичних процесів чи, щонайменше, у впливі на них.
На мій хлопський розум, зовсім не другорядна проблема. І маю надію, ті наші громадські інституції, які здійснюють фаховий моніторинг ЗМІ, випробовують їх, так би мовити, на детекторах медіа, детекторах брехні та компетентності, скажуть своє слово.
А я – про інше. Чому людина з мікрофоном чи камерою, чи самоназваний експерт за столиком у студії, не ускладнивши собі життя вивченням проблем, не обтяживши себе знаннями – «досліджує» та коментує?
Є одна дуже неприємна відповідь, яку, на жаль, підказали останні події, зокрема, скандальні відзначення акул пера, гієн мікрофона та дятлів клавіатури різними відзнаками та заохоченнями від української філії гундяївського утворення….
Є інша. Успадковане від тоталітарного минулого зверхнє ставлення до Церков та релігійних організацій, приниження їх ролі у житті суспільства.
Не виключаю інертності мислення. Почувши колись, що домінуючим в Україні є християнство Східної традиції, ті журналісти та експерти підсвідомо якщо не ігнорують, то слабо помічають роль у суспільному (та суспільно-політичному) житті протестантів, іудейських, мусульманських громад… І активізують своє журналістське мислення та мовлення до Різдва Христового, Песаха чи Рамадана…
Не акцентуючи зараз на тому, як ця інформація сприймається всередині держави та який має вплив на суспільну свідомість? – переймуся іншим.
Чи можемо ми, з таким станом справ, сподіватися, що міжнародна журналістика України спроможна оперативно, компетентно, толерантно і переконливо показати широкому світові: ми – демократична, сучасна, цивілізована держава. Світська. Із закріпленими у Конституції правами та свободами. Які неухильно дотримуються. І немає серед рівних – рівніших, миліших…
Чи можемо на достатньому рівні і переконливо показати світові: російські зайди на Донбасі вбивають і вірних, які моляться у церквах Київського патріархату, і греко-католиків, і римо-католиків, і протестантів, і тих хто звик ходити до храмів РПЦ, і мусульман, іудеїв, і атеїстів….
Переконливо показати мусульманському світові – що несе російська анексія кримським татарам….
Можемо? Добре!
А якщо, скажу так, не зовсім можемо, то – чому?
ЯКБИ ЇХ ВЧИЛИ ТАК, ЯК ТРЕБА…
24 березня відбулася, як на мою думку, непересічна для міжнародної журналістики України подія. Інститути міжнародних відносин та журналістики Київського національного університету імені Т.Г.Шевченка, Українська асоціація зовнішньої політики, Київський університет ім. Б.Грінченка, Детектор медіа та інші небайдужі провели «круглий стіл» – «Міжнародна журналістика України: пошук освітньої моделі».
Тобто, почали ми, як казали древні, «від яйця». Від його якості. Від того, який інкубатор. Як забезпечуються умови розвитку. Як уникнути урівнялівки, уніфікації-знеособлення. Водночас – що ОБОВ’ЯЗКОВО необхідно закласти у портфель знань та навичок майбутнього журналіста.
То була корисна та цікава розмова. Але – перша. Час іти далі. Наприклад, проаналізувати, наскількі глибокі та міцні знання отримують майбутні журналісти-міжнародники у царині міжнародного права…
І, визнаю, трохи несподівано виринула делікатна тема – міжнародна журналістика України, світова політика та світові релігії…
І виникла низка запитань.
Скажімо, є в Україні нехай мало, жменька, але є фахівці. Одиниці з них інколи з’являються на деяких телеканалах… А чи з’являються вони в аудиторіях вишів, які взяли на себе місію вишколу майбутніх журналістів?
Чи з’являються у тих аудиторіях провідні українські релігієзнавці?
Церковні, релігійні діячі?
Цікаво почути відповіді…
«МІЖНАРОДНА ЖУРНАЛІСТИКА УКРАЇНИ: ПОШУК ОСВІТНЬОЇ МОДЕЛІ»…
Отже, пошук триває.
Мною названо лише дві теми. На мій погляд – надзвичайно важливі.
– Чи отримують майбутні журналісти необхідні знання з міжнародного права? Геть в усіх вишах, де є інститути, факультети, кафедри журналістики?
– Чи отримують майбутні журналісти бодай якісь знання щодо взаємопов’язаності процесів у світовій політиці та світових релігіях?
Зосередимось на майбутньому, на підготовці кадрів, бо…. Бо сьогодні – маємо те, що маємо… То подбаємо про завтра.
