Міст втомився, але боксер усе ще бадьорий: Кличко наполегливо пробиває дно

Кожного разу, коли вам здасться, що дно вже досягнуте, готуйтеся: зараз постукають знизу. І таки постукали: два дні тому ЗМІ сповістили про унікальну природну аномалію – ригівське кодло, більш відоме нині під брендом ОПЗЖ, сенсаційно перекваліфікувалося у борців з корупцією.

Їй-бо, цей сюжет гідний пензля Рєпіна: «Кузьмін, Німченко та колишній зам Медведчука Загородній пишуть НАБУ повідомлення про корупційній злочин потенційного голови КМДА Ткаченка»! За даними цієї трійці, Ткаченко є кінцевим бенефіціаром компаній, які володіють часткою ПАТ «Одеська кіностудія», тож новий закон, яким був знятий мораторій на приватизацію цього ПАТ, був прийнятий за злочинного лобіювання Ткаченка, і ніяк інакше.

Тепер слідкуємо за руками. Закон був прийнятий 3 жовтня. Здавалося б, саме тоді Кузьмін і його товариші мали б забитися у припадку праведного гніву, але ж ні – цілих п’ять днів полум’яні борці з корупцією сидять на сідницях рівно і проявляють крижану байдужість і до Одеської кіностудії, і до ролі Ткаченка у її жахливому майбутньому. Однак увечері 7 жовтня Лещенко розпатякує на весь Telegram, що через два дні Кабмін має зробити представлення Ткаченка на посаду голови КМДА. А наступного дня, 8 жовтня, Кузьмін і Ко зненацька розроджуються своїм посланням до НАБУ.

Фінал першого акту: на засіданні Кабміну 9 жовтня представлення Ткаченка так і не відбулося, НАБУ тепер розбирається з можливим лобіюванням, Кузьмін віщає по ефірах про боротьбу з корупцією, а київський все-ще-мер може нарешті зітхнути спокійно.

У якості декорацій до цього дійства на задньому плані стовбичить Київ, який застряг у гігантських заторах, бо у передчутті неминучого кінця Кличко вирішив терміново відремонтувати всі столичні мости водночас. Досить, мовляв, їм втомлятися… Кошторис ремонту горезвісного Шулявського мосту, на якому свого часу довго і дорого годувався Микитась, моментально подорожчав аж до мільярда гривень!

До слова, про Микитася. Незадовго до раптового подорожчання мосту цей улюблений Віталін незнайомець и ані-разу-не-друг несподівано знайшов десь 5,5 мільйонів застави і вийшов на волю з електронним браслетом. Отакий щасливий збіг обставин.

Однак повернемося до Кузьміна і Ко. В те, що риги зненацька прозріли, як апостол Павло, і перетворилися на справжніх антикорупціонерів, я, вибачте, не вірю. Особливо коли це прозріння обертається таким щасливим шансом для Кличка, який у передчутті втрати столичної годівниці ладен кинутися до кого завгодно, і нещодавні поцілунки в ясна з Джуліані – тому яскрава ілюстрація. Йо-майо, яка там зовнішня політика, які там інтереси держави, пофіг на те, що Джуліані зараз Україні, м’яко кажучи, не друг – тут справа серйозніша: боксера від корита відтягують! 60 мільярдів гривень на рік – а саме таку суму становить річний бюджет Києва – просто з рук упливають! Тут не те що до Джуліані та до ригів – до Путіна кинешся.

Між іншим, думка щодо Путіна не така вже й абсурдна. Контакти з Медведчуком вже налагоджені, тож, напевно, якщо добре поклонитися Віктору Володимировичу, то він і до кума доведе. І залунає одного чудового дня з екранів «Кісєльов-ТВ» кінське іржання Лаврова: «Нєпрємєнним условієм развєдєнія войск на Данбассе являєтся аставлєніє на пасту граданачальніка Кієва Клічко Віталія Владіміравіча…».

Власне, Путін чи не Путін, але інстинкт самозбереження у «Віталія Владіміравіча» працює що треба. Взагалі, вважати Кличка дебілом виключно на основі того, як він керує Києвом, – це велика помилка. Це для киян дебілізм – ремонтувати всі столичні мости одночасно, утопивши місто в заторах, а для Віталі – дуже розумний хід. Адже залізо потрібно кувати, поки Віталін підпис на документах ще чогось вартий, та й Микитася, звільненого з зіндану, чимось підгодовувати треба. А проблеми тих, хто стоїть в заторах, шерифа не обходять – чемпіон світу у важкій тязі квапиться вибити із столиці гроші, наче тирсу з боксерської груші.

Тим не менш, сам боксер тримати удар не вміє, і як тільки відчуває, що наближається капець, готовий продатися будь-якому рефері… А риги це будуть, чи Джуліані, чи дідько лисий – це вже, судячи з усього значення не має. Подібно до героя анекдоту «Це ж треба так любити гроші!», Віталя – людина небридлива.

Олег ВОРОШИЛОВСЬКИЙ