Мінкульт – бронепоїзд Гундяєва в Україні
Мінкульт проти УГКЦ. Янукович нагородив Новохатька орденом «За заслуги»
Рецидив сталінізму, «усердие не по разуму» чи далекоглядна антиукраїнська провокація?
«Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас і гнатимуть, і зводитимуть на вас усяке лихослів’я та наклепи – Мене ради. Радуйтеся і веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах» (9-та заповідь блаженства).
Коли минулоріч після гучних київських урочистостей і молебнів по всіх усюдах бронепоїзд повіз пана В. Гундяєва назад, до Москви, сподівалися ми, що можемо зітхнути з полегшенням: ідеологічний відділ путінської адміністрації не прищепив Україні віруси «Русского мира», та навіть за активної підтримки «підсвічників» (так іще з початку 90-х називали можновладців, які ревно демонструють свою показну релігійність) не зміг навернути всіх мирян до єдино правильної, з точки зору Кремля, церкви.
Помилилися. Справу Гундяєва та «Кремлівського вибору» (це – до слова про «вуха» російських спецслужб) підхопило… Міністерство культури України.
Не маю жодних сумнівів, що автором зухвалого, некоректного (у тому числі – юридично) листа з «лихослів’ям і наклепами» на Українську греко-католицьку церкву, яка, разом з іншими церквами, задовольняє релігійні потреби людей на Майдані, не може бути перший заступник міністра культури. Він його просто підписав.
Міністр не зміг чи не схотів (саме очікував ордена «За заслуги» II ступеня), а заступнику – запропонували, так би мовити, на безальтернативній основі. Отож, тепер опозиція може вимагати відставки заступника міністра, міністра… Зрештою, яка різниця, що вона вкотре вимагатиме. Нас цікавить інше:
– Хто ініціатор цієї з усіх точок зору недолугої та провокативної акції?
– Чому саме проти УГКЦ?
На друге питання, думаю, відповідь – на поверхні. Багато хто ще й досі не усвідомлює, що УГКЦ – церква східної (православної) християнської традиції.
Старші люди, які відвідують храми інших церков, можуть пам’ятати з уроків історії свого радянського дитинства, що ця церква була заборонена в 1946 році як «ворожа».
Відтак маніпулятори можуть без зайвих зусиль, вчепившись за «католицька» та єдність із Римом, силкуватися посіяти розбрат Схід–Захід на релігійному ґрунті.
Звичайно, небезпечна гра. Звичайно – гра на розкол України. Гра на міжрелігійні конфлікти – чи не найстрашніші в історії людства. Але гра – варта свічок (насамперед у руках «підсвічників»), гра за ідеологічне, світоглядне підкорення України.
Тішить одне – мудрість священнослужителів і священоначалія проявилася майже блискавично – Українська православна церква Київського патріархату, яка теж не з чужих слів знає про утиски та недоброзичливість влади, відреагувала належним чином і на достатньому рівні.
Блаженніший Святослав, отець церкви (УГКЦ) провів виважену, мудру та з неспростовуваними аргументами прес-конференцію.
УПЦ Московського патріархату – не чути. Думаю, не дивно. Адже не таємниця, що, наприклад, політично забарвлені т. зв. хресні ходи Києвом (зокрема проти євроінтеграції), під прапорами Російської імперії виходили саме з Лаврської брами… Отож, краще промовчати, подалі від…
А от – хто ініціатор й автор – є питання й не одне.
Хто такий відчайдух, що наважився вперше в історії незалежної України зазіхнути на права та свободи Церкви та мирян?
Щиро молю Бога, щоб той персонаж виявився просто дурнем, недолугим, як і багато хто у владних кабінетах, хто не дає главі держави можливості шукати цивілізоване розв’язання проблем сучасної ситуації у країні.
Але… Але тут є одне «але». Як неодноразово писав «ПіК», правляча партія інколи робить такі неочікувані та незрозумілі ходи, наче намагається спеціально підставити під удар свого лідера – главу держави.
Глава партії та уряду, до прикладу, ще у часи, коли ми вірили – йдемо в Європу, докладав усіх зусиль, щоб розвернутися у бік союзу Митного. А чого варте його головування у «Зоряному», його палка промова на Антимайдані на Європейській площі якраз перед скандуванням: «Пу-тін! Пу-тін!»?
Не забуваймо, що й міністр культури донедавна входив до найвищого керівництва правлячої партії…
І дещо дивуємося цьому дивному співпадінню, що проілюстроване на президентському сайті: поряд із реакцією Януковича – заявою про неприпустимість утисків прав віруючих – стирчить Указ про нагородження очільника «утискувального» відомства – міністра культури Новохатька орденом. Від 11.01.2014 року. Тобто лист-провокація вже існував…
Утім, це – між іншим…
Хто ж той персонаж? Не здивуюся, якщо він носить чи нещодавно носив погони або пришиті вони у нього, як казав один мій приятель, «під цивільним кітелем».
Або, чого теж не виключаю, сидять автори й ініціатори у сусідній країні, через свою «п’яту колону», через тих, хто «вміє воювати», просувають ідіотські проекти, відповідальності за які не нестимуть ані перед українським народом, ані перед українською Церквою, ані перед українською владою.
Натомість хто-хто, а українська влада ризикує через дії запопадливих невігласів наразитися на реакцію Святого Престолу (у Римі стежать за подіями у світі), інших християнських церков і релігійних організацій. А там люду, повірте на слово, навіть більше, ніж на Майдані, Антимайдані та РПЦ із Гундяєвим разом узятими.
Маю щире сподівання – ще до свята Хрещення Господнього (Богоявлення) ми отримаємо відповіді.
І ніхто й ніколи на нашій землі не зазіхатиме на богослужіння – богошанування або догоджання Богу добрими думками, словами та справами, тобто – виконання волі Божої.
Прийшовши на землю, Господь Ісус Христос навчав поклонятися Небесному Отцю у будь-якому місці.
І не чинушам учити Церкву, як і де їй здійснювати своє високе служіння. Історія Церкви вимірюється на тисячоліття. Були в ній, тій історії, гонителі – від Нерона до Сталіна чи Хрущова включно, не рівня столоначальникам. Побережіть себе, заради Бога!
