Радісна схема міністра культури РФ: відібрати що-небудь Росії взагалі неможливо
54 російські літератори опублікували відкритого листа на підтримку українських колег і громадян України, які вийшли на Євромайдан:
«Нам горько от того, что сегодня вы вынуждены думать о России как о грубой и вероломной силе, желающей подмять под себя другие народы, а не как о родине бесценных культурных богатств и интеллектуальных возможностей. Поверьте, для многих в России Украина – не заблудшая овца, которую нужно на аркане тянуть обратно в общий хлев, а равная по духу страна». Під цим листом продовжують підписуватися літератори із Самари, Казані, Уфи… Тільки один член Союзу письменників Росії такого листа точно не підпише. Володимира Мединського, члена Вищої ради Єдиної Росії, колись називали найбільшим лібералом серед єдиноросів. Відтоді, як Мединський став міністром культури, його почали вважати найконсервативнішим провладним міністром.
Якраз напередодні ЄС-епопеї «головний літератор» дав кілька дуже показових інтерв’ю, де доступною простим росіянам мовою пояснив, що таке «європейські цінності» та чому розраховувати на них не потрібно. Ще показовішим є той факт, що одне інтерв’ю міністр давав у Вірменії. Захоплення цією державою у Володимира Мединського має цілком логічне підґрунтя. З одного боку, «Россия исторически всегда помогала Армении». З іншого боку, «Армения добровольно вошла в состав Российской империи». Одним словом, мир і дружба повним ходом…
Також міністр висловив упевненість, що потрібно продовжувати пропаганду російської культури у пострадянському просторі. Вочевидь, «пост-країни» все-таки розглядаються саме як «заблудшие овцы», яким російські цінності точно потрібні! До речі, їх існування міністр не заперечує. На відміну від його вже знаменитої фрази: «Понятие европейские ценности – плод возбужденного ума интеллектуалов от североатлантической пропаганды, их не существует». Як до цього в’яжеться пропаганда всього російського – одному міністрові зрозуміло, адже, за його ж словами, не можна нав’язувати «ценностную шкалу своей элиты другим народам».
Але це, мабуть, стосується лише представників північноатлантичної пропаганди, Росії – ні в якому разі! Міністр культури РФ щиро впевнений, що «единственно верный взгляд на советскую историю, а равно на всю отечественную историю вообще, прост и очевиден: наши предки путем неимоверного труда и больших жертв оставили нам великую страну». А культурою великої країни як же не ділитися? Таке відчуття, що міністр, який сам входить до групи підготовки єдиного підручника історії, і нам тепер з історією допоможе. Ну, грець із нею, історією, взагалі, але стверджувати, що радянська історія – є щось величне, фактично те саме, що страждати манією з аналогічною назвою.
На цей діагноз у Росії, здається, страждає багато людей. У списку серед тих, хто підтримує Євромайдан, не так уже й багато відомих імен… І це, звісно, логічно для країни, міністр культури якої (головний інтелігент, так би мовити) досі впевнений, що розвал Союзу – це знищення великої держави. «Мы убедили себя в свое время в том, что оккупировали Прибалтику, и Прибалтика радостно отвалилась. Кому от этого лучше?» – за такою о. Просто треба змусити росіян повірити, що іграшка їм набридла… Погралися з Прибалтикою, Україною, Грузією – покладіть на місце. Захочете знову гратися – знаєте, де іграшки лежать…
При цьому Мединський лишається активним шукачем історичної правди. Наприклад, не полінувався особисто зателефонувати режисерові Олександрові Міндадзе та пояснити, що сценарій його нового фільму «Милий Ханс, дорогий Петро» викривляє історичну дійсність, бо неправильно змальовує початок Другої світової… Про право митця на творче переосмислення історії Володимир Ростиславович не думає. Творчий пошук і соціалістичний реалізм (адже саме так називається офіційно дозволене в РФ мистецтво?) – не сумісні.
Цікаво буде поглянути і на «єдиний підручник історії», і на офіційно дозволені міністром фільми. Мабуть, історична правда наших народів – уся там акумульована. І Росія – велика держава, і всі країни приєднувалися до Радянського Союзу лише на добровільних основах. Як інакше? Звісно, Мединського можна зрозуміти. Герой одного народу, як правило, завжди є ворогом для іншого (в більшості випадків – сусіднього). З іншого боку, німцям тоді варто писати у своїх підручниках, що Гітлер – то милий єврейський хлопчик, якого в дитинстві ображали однолітки. Виріс – помстився.
Важко чекати іншого від людини, яка не визнає європейські цінності, а Союз вважає великою державою. Що ж для Мединського Україна чи Євромайдан? Міністр на акції протесту взагалі не дуже реагує. Наприклад, щодо Петра Павленського, який нещодавно свій сором до Червоної площі прибив, Володимир Ростиславович висловився: «Приходите в музей медицины и психиатрии и там (об этом) спрашивайте». Про Україну ж останнім часом згадував лише у контексті поганих-препоганих Прибалтики та Середньої Азії: «Украина свято верила, что через пять лет (після незалежності. – «ПіК») станет второй Францией».
Що ж, якраз є привід порадіти, що не стане… Скористайтеся, Володимире Ростиславовичу! Ви ж бо не тільки під відкритим листом російської інтелігенції точно не підпишетесь, а ще й прізвища літераторів занотуєте, прямо як наш Табачник списочок студентів-майданівців складає. Треба ж знати, кому фінансування у 2014 рік (у Росії його оголошено Роком культури) точно не дістанеться!
