Міністерство культури саботує реформи Януковича

Мрія – це бажання людини щось утілити в реальність. Деякі люди знаходять у собі сили та можливості реалізувати мрії, а деякі так і залишаються все життя в полоні своїх марень

До другого розряду, напевно, і відноситься нинішній міністр культури України – Новохатько Леонід Михайлович. Його нещодавнє інтервʼю  розкрило одне цікаве спостереження: людина обіймає цю високу посаду вже більше півроку, але і досі не зрозуміла, що ще у минулому 2012 році в його сфері вже реалізувалося те… про що він і досі мріє!

Іще у жовтні 2012 року депутати проголосували за внесення змін до Податкового кодексу України в частині звільнення від ПДВ національного культурного продукту. У грудні 2012-го Президент України підписав цей документ, що означає – диво сталося! Вже півроку сфера культури знаходиться в очікуванні механізму використання державної преференції, а міністр досі мріє та навіть не підозрює про те, що все вже зроблено до нього. Для того щоб запрацювали зміни до Податкового кодексу 2012 року, Міністерство культури має розробити порядок, який регулюватиме механізм визначення національного культурного продукту і присвоєння такого статусу обʼєктам мистецтва. Проте і досі цього документа немає та вся галузь в очікуванні, а міністр продовжує мріяти.

Виникає дивне враження – Леонід Новохатько не знає, чим займається його відомство, і, очевидно, не розуміє, чим воно має займатися. Судячи із затишшя в інформаційному просторі, вже нікого це відомство зовсім не цікавить.

Основна функція міністерства – формування державної політики. Механізм виконання цієї функції – нормотворчість. Але якщо немає нормативних актів, то немає і роботи. Скажімо, міністерство не може зробити елементарного – видати інструкцію про квиткове господарство, яка повинна регулювати процеси електронного документообігу. Попередниками Новохатька був підготовлений серйозний плацдарм, голосно було заявлено про проведення експерименту, що завершився абсолютною перемогою, і що? І все! Попередників немає, і немає інструкції, продовжуємо жити в камʼяному столітті.

У згаданому вище інтервʼю сам Новохатько, плутаючись у законодавчих актах між законом «Про меценатство» і змінами в Податковому кодексі, сказав, що мріяти про закон «Про меценатство» він почав іще 8 років тому, коли був заступником міністра культури.

По-перше, він, судячи з усього, не розуміє, що закон «Про меценатство» ніяк не стосується звільнення від ПДВ національного культурного продукту та ніяк не вплине на збільшення фінансування в культуру з боку меценатів. Це тільки державна преференція. По-друге, йому вже більше півроку – карти в руки, займайтеся преференцією для меценатів, що заважає? Мабуть, мріяти набагато легше, а робити – просто не виходить або не хочеться. По-третє – якщо він був у витоків побудови системи «тихого болітця» в культурі, то хто сказав, що він зараз буде щось робити для її розвитку?

Президент постійно скаржиться, що чиновництво чинить опір реформам або навіть саботує їх. У випадку з Міністерством культури, схоже, це дійсно так. Уся політика держави сьогодні спрямована у бік Європи, але до тих пір, поки при владі будуть «старі» партократи, які єдине, що можуть, – це «мріяти», нам до Європи, на жаль, не дістатися. В усякому разі – українській культурі.