Масовий спорт для обраних: спортивний бридж в Україні
Цей наймасовіший у світі вид спорту залишається на українських теренах чимось надто екзотичним
Спочатку – запитання. Усі сучасні прогресивні батьки прагнуть розвивати інтелектуальні можливості своєї дитини. Це нормальне бажання. Але що ви скажете про таку ситуацію: з цією шляхетною метою батьки починають привчати дитину до… гральних карт. До бриджу, наприклад?
Неважко передбачити, що батьки, спроможні на такі виверти, будуть сприйняті загалом, у кращому випадку, як диваки, у гіршому – звинувачені у розбещенні нещасної дитини азартними іграми.
Тепер – лише один факт: на нещодавньому Чемпіонаті з першості Тель-Авіву із спортивного бриджу, дитячим змаганням був спеціально виділений цілий день. Участь брали 600 дітей! Батьки яких сподіваються на те, що ці школярі – майбутня інтелектуальна еліта Ізраїлю. Адже, виявляється, – бридж у розвиненому світі є… частиною інтелектуальної освіти! До речі, саме на цьому наполягав колись відомий англійський письменник (та співробітник британської розвідки) Сомерсет Моем: «Була б моя воля, я б зробив навчання дітей бриджу обов’язковим!»
Багатьох «пострадянських» це шокує. «Яйцеголові» діти, за традиціями з часів СРСР, повинні грати в шахи, вирішувати кросворди та хронічно перемагати на олімпіадах із математики (фізики, хімії тощо). Це, звичайно, непогано, але щодо розвитку інтелекту – є цікавий нюанс. Як говорить Президент української федерації спортивного бриджу, майстер спорту України, шестиразовий чемпіон України і бронзовий призер чемпіонату Європи Володимир Данилюк (за освітою, між іншим, біолог та хімік):
«Є чотири розумові види спорту, визнані Міжнародним Олімпійським комітетом – шахи, шашки, «го» і бридж. І ще у 40-х роках минулого століття відомим шахістом, чемпіоном світу, математиком, вченим і філософом Емануелєм Ласкером було доведено, що ці види спорту все-таки розрізняються: шахи, шашки і го є логічними іграми, а бридж – інтелектуальною. Відомий такий його вислів: «Кажуть, що шахи – інтелектуальна гра. Це не так. Шахи – гра логічна. А інтелектуальна гра – це бридж»».
До речі, Ласкер брав участь у складанні першого посібника з бриджу.
На заваді «світлому майбутньому»
Нині у світі, за різними даними, спортивним бриджем захоплюються від 200 до 300 мільйонів людей. І лише на пострадянському просторі досі панує переконання, що будь-які карти – від банального «дурня» до бриджу, – це розвага на кшталт дворового доміно…
«У 1973 році Спорткомітет СРСР вивів жіночий футбол, карате і бридж із переліку видів спорту. Відкритої заборони не було, однак не давали можливості спортсменам виступати за кордоном, проводити внутрішні змагання. Цікаво, що були заборонені не саме карти, а виключно спортивний бридж», – згадує Володимир Данилюк, якого за радянських часів колись було навіть заарештовано за цю гру.
В СРСР, де маси не повинні були мислити, вважалось, що бридж заважає побудові «світлого майбутнього». Ще б пак – з урахуванням того, що «буржуазний світ» очолювали люди, які не просто грали в бридж, а навіть робили його частиною державної політики. Скажімо, відомий такий факт: британським парламентом свого часу було прийняте спеціальне рішення – встановити оплачувану посаду партнера по бриджу для Уїнстона Черчіля. До речі, бриджем захоплювалась і Маргарет Тетчер.
На подив, таке «радянське» ставлення до єдиного, за Ласкером, інтелектуального виду спорту, в Україні зберігається й досі. Українська Федерація спортивного бриджу нині нараховує… усього 181 учасника! Повторимо для порівняння вже наведену вище цифру – Світова Федерація бриджу налічує мінімум 200 мільйонів людей! Серед яких професіоналів – менше одного відсотка. Тобто це масовий аматорський спорт, який за кількістю залучених до нього людей є справжнім феноменом.
Чому?
Ігри розуму
Відповідь на це запитання відкриває таємний для українського суспільства Світ інтелекту. Розказує Володимир Данилюк:
«Бридж як аматорський спорт має два яскраво виділених напрямки, які умовно можна назвати як «дитячий» і «пенсійний». Ще з часів Ласкера світ зрозумів, що бридж дає дітям поштовх у розвиткові інтелекту. Мова іде про окремий напрям інтелектуальної освіти. Бо ця гра складається із етапів отримання часткової інформації, її вивчення і аналізу, вираховування моделі і прийняття рішення. Ця структура гри наділяє дитину здатністю аналітика. А аналітичне мислення є запорукою розвитку і ефективної праці будь-якої сучасної людини.
У цьому – головна філософія і соціальна роль бриджу. Скажімо, зазвичай необхідні аналітичні навички здобуваються людьми вже під час їхньої професійної діяльності. Так відбувається у нас, в Україні. Але у Європі та світі загалом – дається можливість ще у дитинстві отримати інтелектуальну освіту. Тут дуже доречним є приклад Ізраїлю, де дуже добре розуміють усі вигоди перспективи отримати інтелектуалів із аналітичними здібностями ще у дуже молодому віці. Цю перспективу давно зрозуміли і в Китаї. Усе Політбюро ЦК компартії Китаю грає у бридж, а Ден Сяопін багато років очолював китайську федерацію бриджу. У 1985 році в цій щільно населеній країні налічувалося лише 3 000 бриджистів, а в 2000 році – вже понад 100 000!
Міністри освіти низки європейських країн (Італія, Норвегія, Франція, Швеція та ін.) ввели бридж в середніх учбових закладах в якості факультативного предмета. В Амстердамі щорічно проходить семінар шкільних учителів бриджу.
Не менш соціально значущою є і «пенсійна» складова бриджу. Не секрет, що після 65-ти років в мозку людини починаються незворотні процеси. Старіє організм, старіє і мозок. І якщо його не навантажувати, розумові функції поступово втрачаються. Організм ще може функціонувати, але якщо втрачається розум – це ситуація, не тільки стресова для родини, а й затратна, у тому числі для держави. Бо у деяких випадках саме держава бере на себе обов’язок утримувати таку людину, зокрема у європейських країнах це є розповсюдженою практикою.
Вивчаючи цю ситуацію, вчені дійшли висновку, що інтелектуальне навантаження на мозок людей похилого віку продовжує їхнє свідоме життя. І сьогодні десятки тисяч людей похилого віку є постійними відвідувачами бриджевих клубів. Вони грають не за гроші і навіть не просто із спортивного інтересу. «Коли зведені рахунки з усім іншим – спортом, любов’ю, кар’єрою, – бридж залишається розрадою і розвагою,» – писав Моем.
Якщо узяти до купи ці два фактори, то стає зрозумілим, що держави, де цей вид спорту заохочується і стимулюється, з одного боку дають можливість нації ставати розумнішою і розвиватись інтелектуально, з іншого – дає можливість людям боротись за своє свідоме життя».
Хтось може вважати ці твердження перебільшенням. Скажімо, ті ж прихильники шахів, які на наших теренах звикли вважати себе «інтелектуальною елітою». Так, на пострадянських теренах, де бридж залишається хоч і не забороненим офіційно, але великою мірою «тіньовим» захопленням, така думка виникає сама собою. Але у світових спортивних колах формула Ласкера щодо переваг бриджу є аксіомою і нікого не ображає, в тому числі і прихильників шахів. Бо ці ігри просто передбачають різну діяльність мозку людини.
«Візьмемо шахи або шашки або «го». – Розповідає Володимир Данилюк. – Коли ви сідаєте за дошку, на якій розташовані фігури (або камінці у «го»), ви маєте повну інформацію про усі дії, які відбуваються під час гри. Усі ваші рухи тут – логічні.
А бридж – гра командна. Грають два на два. Колода (52 аркуші) роздається чотирьом спортсменам. Тобто кожен отримує чверть інформації про ситуацію, яку утворила здача карт. І є правила, згідно з якими гравці повинні вирішити цю задачу. Вони обмінюються закодованою інформацією, щоб передати характер своєї «руки» (так у бриджі називають гравця). Оцінюючи свою «руку», отримуючи інформацію від партнера, гравець її аналізує і передає знов. Обмінюючись закодованою інформацією, гравці вирішують задачу. Ця діяльність мозку і є інтелектуальною. До того ж бридж вимагає від людини неабияких, часом специфічних, знань. Скажімо, знання теорії ймовірності. Усієї теоретичної частини змісту гри. Треба розробити власну систему закодованої передачі інформації – у професіонала це, як правило – 200 сторінок!..»
Спорт спілкування
В Європі чи Америці бридж популярний не тільки через виключну інтелектуальність. А й через соціально-комунікативну функцію. Аби грати – треба знайти собі партнера, що є початком спілкування. Яке продовжується в клубі, до якого людина прийшла грати. В європейських або американських клубах можна зустріти людей будь-якого рангу і опинитися з ними за одним гральним столом, адже в бридж грають в одних і тих самих клубах прості пенсіонери і банкіри, політики і зірки кіно та шоу-бізнесу. Взяти лише США – у бридж грав Дуайт Ейзенхауер, Рональд Рейган, грає Білл Клінтон. А нещодавно бриджем захопився Білл Гейтс. На останньому чемпіонаті Америки він з партнерами по команді змішаних пар вийшов до фіналу.
Те ж саме – і з можливістю брати участь у змаганнях різного рівня. Питання перспектив власного розвитку тут є значно демократичнішим за будь-який інший вид спорту. Якщо ви граєте – за бажанням, можете взяти участь у чемпіонатах або навіть поборотись за олімпійські медалі. Обмежень або складних і тривалих «кар’єрних» шляхів тут немає. А під час самих змагань можна зустріти людей, шляхи з якими в житті звичайної людини практично не перетинаються.
Володимир Данилюк згадує вельми показовий випадок: «Років з десять тому збірна України вперше поїхала до США на Чемпіонат світу зі спортивного бриджу. Однак в день відльоту виявилось, що двом з шести гравців не дали американських віз. На першому парному турніру за ігровим столом українці зустрілись із парою американців, які після гри поцікавились, чому Україна не має комплектної команди. Невдовзі після цієї розмови у перерві між турами до нас підійшов представник світової федерації і повідомив, що двоє учасників команди можуть вилітати – їм відкриті візи. Вірогідно, пара американців, з якими грали українці, і участь у світовому форумі з бриджу виявились чинниками, що сприяли вирішенню питання віз із Посольством США в Києві …»
Спорт для обраних
Попри офіційне існування національної Федерації спортивного бриджу, цей наймасовіший у світі вид спорту залишається на українських теренах чимось надто екзотичним. Хоча можна глянути і з іншого боку – бридж в Україні поки що утримує позицію спорту для обраних.
Так, проводяться три офіційні чемпіонати – серед пар, команд і змішаних пар. Збірна команда України час від часу бере участь в чемпіонатах Європи та світу. Повністю за свій рахунок, бо цей олімпійський вид спорту для спортивних чиновників залишається чомусь невідомим. Тож люди, які захищають прапор держави на світових чемпіонатах або олімпіадах, є у повному розумінні волонтерами.
Федерація нещодавно орендувала приміщення де усі бажаючі можуть навчатися азам спортивного бриджу. Як неважко здогадатись, черги з бажаючих поки що не спостерігається. Інтелектуальна освіта у такому вигляді досі викликає у більшості нерозуміння, закладене радянськими ідеологічними штампами.
На перший чемпіонат України серед школярів Федерації вдалось зібрати… 18 учасників.
Але навіть ця цифра дає надію. Уявити собі рівень інтелекту дітей, які регулярно вдосконалюються в цій грі достатньо важко – нема з чим порівнювати. Хіба що з тими ж шахами. За офіційними даними, шахи і бридж мають приблизно однакову кількість комбінацій, але за складністю правил бридж значно переважає…
Наостанок красномовний факт: бридж – обов’язкова дисципліна в академії НАТО. Військові прекрасно розуміють, що бридж розвиває аналітичне мислення, акуратність, комунікабельність і дисципліну, уміння приймати швидкі рішення в складних ситуаціях при неповній інформації, отриманій після декодування повідомлень партнера і супротивників.
