Маргарет Тетчер: від злидарки до баронеси
Напевне, в цілому світі не було жінки, в яку летіло б стільки стріл любові й ненависті. Її критикували за голос, що справді був різким, одяг, який вона не завжди вміла підбирати, й навіть зуби, що трішки виступали вперед і псували усмішку. Це був один бік монети, але існував і інший, який виглядав зовсім не так: тисячі людей її обожнювали і були готові проносити на руках усе життя… Мабуть, найвлучнішу характеристику цій панянці дав президент Франції Франсуа Міттеран, який поєднав усі плюси і мінуси в короткій фразі: «В неї очі Калігули і губи Мерилін Монро…». Так чи інакше, але до своєї персони прем’єр-міністр Великобританії і просто баронеса Маргарет Тетчер не залишала байдужим нікого. Вона вперто йшла до своєї мети, підтверджуючи власним життям приказку, що пси гавкають, а караван продовжує рухатися.
ВИБАЧТЕ, ДЖЕНТЛЬМЕНИ, АЛЕ ВЖЕ НАДТО ПІЗНО…
Маленька бакалійна лавка в Богом забутому містечку Грентамі, прискіпливі покупці, які ретельно перебирають товар і голосно торгуються за кожну копійку, а ще досить бідні батьки – тато, який є сином чоботаря і працює продавцем, і мати – проста швачка. Відповідно в домі маленької Меггі постійно не вистачає грошей. Там немає ні туалету, ні гарячої води. Не варто й казати, що дівчинку родичі майже не тішать ні ошатними платтячками, якими так полюбляють хизуватися подруги, ні іграшками. Все як у дитячих казках, ось хіба що бракує намальованого на стіні каміна й миші, яка вміла б розмовляти.
Маргарет Гільда Робертс (за чоловіком Тетчер) народилася 13 жовтня 1925 року в графстві Лінкольншир у Центральній Англії. Вона була другою й останньою дитиною в батьків, які, крім неї, виховували ще й старшу доньку Мюріел. Їхній тато зазнав слави пуританина і практикував ідеї аскетизму, тобто максимально обмежував усе, що, на його думку, могло б розпустити дітлахів. Був глибоко релігійною людиною і того самого вимагав від усіх членів сім’ї. Відповідно, сестри не могли ходити з ровесниками ні в кіно, ні на танці, ні просто вволю слухати музику, а багато часу проводили в роботі по господарству. Чи не єдиною цікавою, а головне – дешевою розвагою були відвідування бібліотеки, де дівчата занурювалися до яскравого світу письменницької фантазії. Незважаючи на це, свого батька Меггі просто обожнювала, він був не тільки її наставником, а й хорошим другом. Давав настанови, які потім ще не раз знадобляться і загартують на все життя. Насамперед, навчав ніколи не зливатися з натовпом, не боятися бути незрозумілою чи диковинною, до останнього відстоювати свою точку зору. Постійно говорив доньці: «Дитинко, запам’ятай собі, в житті не існує слів «я не можу» чи «це надто складно для мене». Такі слова хіба що для слабких духом… Ніколи не йди за натовпом, не бійся відрізнятися від нього, а за потреби поведи його за собою…». Пройдуть роки, і ці уроки вже доросла Меггі блискуче втілить у життя й отримає прозвище «Залізна леді». То буде ще не скоро.
Маленька Маргарет вступає до школи для дівчат. Вона дуже добре навчається, бере участь у спортивних змаганнях і пише вірші. Після уроків разом із сестрою продає в бакалійній крамниці цукерки і бісквіти, заробляючи свої перші гроші. У дев’ять років отримує перемогу на поетичному конкурсі, на якому і проявиться її характер. Коли вчителька скаже: «Вам дуже повезло, Маргарет», та незворушно відповість: «Це не везіння, мадам. Це заслуга!». З тих пір у навчальному закладі Меггі почнуть називати не інакше як Зубочисткою. Невідомо, що саме зіграло тут свою роль – гострий розум чи не менш гострий язик… Так чи інакше, але пізніше у своїх спогадах жінка напише: «Дуже добре, що я все своє життя провчилася в навчальних закладах для дівчат. Майже не будучи знайомою із хлопцями, я так і не навчилася комплексувати перед ними і поступатися їм тільки тому, що вони хлопці. А коли стала дорослою – вибачте, джентльмени, але було вже надто пізно».
Тоді ж Меггі вперше знайомиться з політикою. Її батько був переконаним консерватором і збирав у своєму закладі людей, які мали схожі політичні погляди. Дорослі жваво дискутували між собою, а десятирічне дитя все це намотувало собі на вуса, якщо можна так сказати про особу жіночої статі. Ще й не проминало нагоди і тут добре заробити. Коли в 1935 році розпочалися вибори, Маргарет першою зголосилася розносити агітаційні листівки. Люди з усмішками запитували малу листоношу, ким вона буде, коли виросте, і незмінно отримували у відповідь: «Членом парламенту від Консервативної партії!», що давало оточуючим чимале задоволення.
Напевне, батько мав із донькою справді багато спільного, бо вимагав віддачі не тільки від неї, а й від самого себе – із простого торгівця став мером містечка. До того ж, аби здобути перемогу в політичних конкурентів, треба було мати неабияку підтримку в населення. І старий Альфред Робертс її таки мав.
«МИ ВСІ ЇЇ НЕ ЛЮБИЛИ»
Замість того, аби «грітися» біля татової посади, після школи Меггі збирає клунки і вирушає геть з містечка. Вона торує свій власний шлях і їде підкорювати… Оксфорд. Свій вибір знов зупиняє на жіночому коледжі. Провінціалку не лякає навіть те, що при вступних іспитах треба досконало знати латинь, яку в її школі взагалі не викладали! Юнка зціплює зуби, береться за підручники і долає черговий бар’єр у своєму житті: сідає за лаву одного з найпрестижніших навчальних закладів країни. Тоді ж отримує нове прізвисько – Заучка.
«Амбіції Маргарет були безмежними, – згадувала сусідка по кімнаті. – Вона прокидалася о півсьомої, аби щось вивчити. В домі ще панувала темінь, це жах…».
Як не дивно, але в Оксфорді Меггі вчиться на хімічному факультеті – і це пов’язано з тим, що саме там був найнижчий прохідний бал при вступі, а дозволити собі пробайдикувати один рік дівчина не могла. Вона вивчає хімічні формули, властивості кислот і солей, але не забуває і про головну мрію – пробитися у світ великої політики. Для цього додатково відвідує лекції з ораторського мистецтва, вступає до Асоціації консерваторів. «Ми всі її не любили, – зізнавався колега по цій організації, – але поважали. Вона була незговірливою і жорсткосердою, відрізнялася діловими якостями і войовничим консерватизмом».
У 1948 році розпочинаються вибори до парламенту. Молода дівчина, якій лише 23 роки, незважаючи на думку друзів, вирішує брати в них участь. Ще й іде округом, де традиційно підтримували лейбористів, а не консерваторів. Дарма і казати, що у виборчих перегонах Меггі зазнає поразки. Це було гірке фіаско, коли здавалося, що настав кінець світу. Уродженка маленького містечка сходить із дистанції і набирається сил. Вона тішить себе тим, що програла битву, а не війну. Тим більше, що саме тоді знайомиться з багатим промисловцем і соратником по партії Денісом Тетчером. Їх політичний роман триватиме два роки. Вже в 1951-му у Великій Британії народиться нова сім’я. Щоправда, злі язики і тут не проминуть нагоди, аби «насолити» жінці. Недоброзичливці поширюватимуть чутки, нібито вона вийшла заміж за гроші і можливість кар’єрного злету, а не по любові… Частково це було правдою, бо донка бакалійника більше не думатиме, як і де заробити на шматок хліба. Вона народить двох дітей, візьме на кілька років тайм-аут, а вже у 1959-му таки стане членом Палати громад Британського парламенту. Це була переконлива перемога у віці Христа – їй було тоді 33 роки.
ВІД КРАДІЙКИ МОЛОКА ДО ЗАЛІЗНОЇ ЛЕДІ
Цікаво, що іще необхідно для повного щастя? Фінансовий тил забезпечений, діти ростуть здоровими, люблячий чоловік має неабиякий вплив у державі, кар’єра вдалася… Так, можливо, звичайній жінці цього було б і досить, але тільки не Маргарет Тетчер. Через два роки роботи в парламенті їй запропонують посаду заступника міністра у справах пенсій і соціального страхування. Пані Тетчер береться за керівництво з усією енергією, на яку здатна, й одразу ж бореться… проти підвищення пенсій. Це було непопулярне серед населення рішення. І її починають таврувати і ненавидіти. У відповідь на всі закиди жінка спокійно відповідає: «Треба враховувати не лише інтереси тих, хто отримує пенсії, але й тих, із чиїх кишень вони, по суті, виплачуються».
Це були тільки квіти. Коли її призначають на посаду міністра освіти, наша героїня знову береться скорочувати державні субсидії. У школах зникає безкоштовне молоко, а вартість їжі для школярів зростає втричі. У Великобританії починають страйкувати, чиновницю називають Крадійкою молока… Тоді навіть люблячий чоловік закликає Маргарет піти з політики. «Нічого страшного, – відповість з єхидною посмішкою вона, – але ж ми зекономили вісім мільйонів фунтів стерлінгів…».
Політична кар’єра «Броньованого танка», як охрестили її журналісти, на цьому не закінчується. Вона стає лідером Консервативної партії, а це для вихідця із провінції, який не мав навіть доброї родословної, було чимось неможливим.
«Пані Тетчер – досить гарненька жінка, трохи провінційного типу, з милим ротиком, приємними зубами і великими круглими очима, як у ляльки. Вона схожа на коробку з цукерками, перев’язану блакитними стрічками з двома блискучими бантиками» — напише в’їдливо «Санді Телеграф». Господи, як її тільки не називали тоді! І Донькою продавця, і Кривавою Марго, і Тараном, і Залізною леді… Їй пригадали все — відсутність доброї родословної, голодних дітей без дармового молока, збіднілих пенсіонерів… Проте пси гавкали, а караван, як і раніше, продовжував свою неспішну ходу. Коли у травні 1979 року на виборах консерватори перемагають лейбористів, біля керма уряду вперше в історії Європи стане жінка. Як її звали? Правильно, запитання не потребує відповіді. У Британії розпочинається епоха Тетчер. Маргарет Тетчер. Мабуть, для самих мешканців цієї країни тоді вона уособлювалася з найбільшим злом, яке тільки може бути. Велика Британія переживала не найкращі часи, зі світових ринків її витісняли США, європейські сусідки і монстри з Азії, які швидко гострили зуби. Держава боролася з кризою, коли англійці навіть не мали чим протопити печі, а зарплат доводилося чекати по кілька місяців. У найбільших містах тоді не прибирали сміття і вулицями бігали величезні щури. Безнадія і бідність нагадували жінці її дитинство й маленьку квартиру без ванни і туалету. Таке життя вона ненавиділа і постановила собі будь-що вивести Великобританію із занепаду, а для цього знов необхідно було урізати пенсії, зарплати, скорочувати людей… У її бік знов полетіли стріли ненависті…
З 1984 року очолювана Маргарет Тетчер держава починає прогресувати і стає тією країною, яку ми знаємо нині. Озлобленість людей змінюється на милість, бо нарікати вже нема на що. Ось хіба що незадоволена решта країн світу, яких Тетчер майстерно обіграла у великій дипломатії, і представники сильної половини людства, які змушені були поступитися впливом Залізній леді. Та якщо розібратися, чоловіки незадоволені завжди, бо хто любить, коли в домі керує жінка?
Степан Грицюк
