Маловідомі сторінки з життя Олександра Архипенка
Ім’я цього скульптора є символом українського модерного мистецтва. Пластика Олександра Архипенка народилася, щоб жити вічно. Він вдихнув душу в глину і камінь, метал і сухе дерево…
Одна з постійно-діючих експозицій Українського Національного Музею у Чикаго присвячена “Світовій виставці столітнього поступу”, яка відбулася в 1933-му році. Відомо, що 30-і роки минулого століття поставили Україну на межу виживання, та вона не впала ані перед Росією, ані перед Польщею, переживши лихоліття геноциду та політичних репресій. Тому присутність України через українців Америки на світовій виставці в Чікаго 1933-го року має національно-політичне значення і заслуговує уваги істориків, політиків, мистецтвознавців.
Відомий щоденник Chicago Daily News від 3-го червня 1933-го року помістив повідомлення про виставку творів скульптора світової слави Олександра Архипенка у павільйоні Україна, і що саме через нього “український Павільйон на п’ять місяців став важливим осередком культурного життя Чикаго.” Із чисельних відгуків у тодішній українській пресі довідуємося, що крім Архипенка, свої роботи представили українські малярі з Парижа: Іван Бабій, Третьяків, Редько, Андрієнко, Савченко-Бельський, Кричевський, Перебийніс; з Бразилії – Віктор Цимбал; з Аргентини – А. Кришівський; з Чехословаччини – Н. Бутович. Сьогодні ці імена лягли на сторінки енциклопедій української культури.Першу згадку про те, що О. Архипенко дав згоду прийняти участь у виставці, знаходимо у статті др-а М. Сіменовича , поміщеній в часописі “Січ” (Чикаго) від 22-го квітня 1933-го року . Зберігаючи мову оригіналу, подаємо витяг із статті: “Як відомо, Архипенка слава розійшлася на цілий світ, як одного з найвидатніших модерних різьб’ярів, так що його експонати будуть дійсною прикрасою українського павільйону і покажуть мільйонам відвідувачів чікагівської вистави, як високо стоїть українське модерне мистецтво”. Олександр Архипенко запропонував для експозиції 43-и роботи. У часописі “Філадельфія” від 30-го травня 1933-го року (ч.62) читаємо: “Українська Хата на світовій виставці в Шикаго вже манить і своїх і чужих…А по Хаті, скрізь – великі, ще не розпоряжені пакунки – то різьби Архипенка”.
Архів музею зберігає безцінні світлини, на яких проглядається експозиція творів славного скульптора в далекому 1933-му році. Для нього були виділені чотири кімнати у правому крилі павільйону. Вкладанням експозиції займалася його учениця панна Ф. Голуа при допомозі самого автора. На одній із світлин бачимо приємної зовнішності молоду панну поруч із своїм учителем. Організаційний комітет підготував і видав Каталог робіт О. Архипенка, у якому подано голоси мистецьких критиків з різних країн світу. Часопис “Свобода” під рубрикою “З українського життя в Америці” від 13 травня 1933-го року повідомляв:
Бенкет в українському павільйоні на честь Архипенка, 1933 р. Чикаго. Фото з архіву УНМ в Чикаго.
Щo відомо нам про нашого славного земляка? Олександр Архипенко народився у Києві у 1887-му році. Бог обдарував талантами українського хлопця, він мав гарний голос і брав уроки співу у школі не менш славного композитора Миколи Лисенка. У 1902-му році стає учнем київської школи мистецтв, у якій навчається малюванню та скульптурі до 1905-го року. Досягнувши дев’ятнадцятирічного віку у 1906-му році О. Архипенко залишає рідне місто і переїздить до Москви, де набуває досвіду праці, працюючи над оформленням різних виставок. Відома школа мистецтв Ecole des Beaux-Arts у Парижі відкрила свої двері перед здібним молодим чоловіком у 1908-му році. Життя в Парижі – це знамениті музеї та театри, виснажлива праця та персональні виставки. З Парижа дорога лягла до Німеччини і у 1910-му році відкрилася тут одна з його перших виставок. Вона була щасливою та започаткувала великий тур мистця містами Європи на цілих тринадцять років. У 1912-ому році Архипенкові вдається втілити в життя одну із своїх заповітних мрій. Він відкриває у Парижі власну школу. У 1921-му році мистець прощається з Францією і оселяється на два роки у Берліні. 1923-й рік переносить його до Нью-Йорку, де він відкриває по приїзді свою L’ecole d’Art і вже у 1924-му році стає відомим мистецькому світові новаторським модерним стилем – архіпентура. За десять років – з 1923-го по 1933 рік відбулося 25 персональних виставок мистця у різних містах Америки, доповнюючи 24-и попередні, що відбулися в більшості європейських столиць. На 1933-ій рік про його роботи було опубліковано вісім монографій різними мовами. Найкращі з його творів осіли в колекціях музеїв Осаки ( Японія), Брукліна (США), Національної Галереї в Берліні, Франкфурту, Лейпцігу, Гоноверу, Гамбургу, Відня, Ротердаму, Києва, Москви. Багато робіт розійшлися по приватних колекціях його шванувальників з різних країн світу. Мистецька діяльність Архипенка була багатогранною, важка творча праця поглинала його, викрешуючи нову і нову енергію його талантові.
Олександр Архипенко ніколи не зрікся свого українства. Будучи в Берліні, він підтримував тісні зв’язки з представниками тамтешньої української громади. У видавництві “Українське Слово” про нього було видано велику книжку в чотирьох мовах: німецькій, англійській, французькій та українській. Ця подія сталася в 1923-му році, а у 1922-му році, у Львові, побачила світ книжка, присвячена скульпторові, мистецтвознавця Миколи Голубця. Це був період творчого злету великого українця. Повертаючись назад у 30-і роки до чикагівської сторінки з життя і творчості Архипенка, довідуємося, що тут мистець відкрив для себе осередок українського життя, “він побачив українців при праці, близькій його інтересам”, – писала місцева преса. Під час українського тижня на виставці, який тривав з 14-го по 20-е серпня 1933-го року, О. Архипенко ввійшов до складу комісії конкурсу “Місс Україна”. Газетні шпальти чикагівських видань рясніли фотографіями української красуні Марії Любас в народному строї та повідомленнями, ”що кілька днів Архипенко працював над портретом панни Любас, яка була першою з поміж усіх вибраних у Чікаго красунь. Також красуня Японії робила заходи, щоби бути мальованою Архипенком”. Відомо , що 25 серпня 1933-ього року у японському Павільйоні відбулося “Свято добої волі”, на якому український скульптор був почесним гостем. Про це писав часопис “Народна Воля” ( Скрентон, Пенсильванія, вересень 1933). Сама атмосфера виставки викликала жваве зацікавлення її відвідувачів. Голоси читачів часопису “Свобода” у вересні 1933-го року розповідають: “Прибули ми на виставку 11 вересня, заплатили вступ по 50 центів і почали розглядати… Поглянувши на ті будинки, башти, кольори, то ви здається опинилися у казковому місті. Чим довше придивляєтеся до тих будов, тим менше розумієте… Так як твори нашого артиста Архипенка…дивитеся, дивитеся, нічого не розумієте, щось шукаєте, та нічого знайти не можете. Було добре і виразьне, та модерним артистам не на руку і давай ставити нове, або інакше. Тому то всі шикаговські газети так радо розписуються про Архипенка, бо ціле місто збудоване гейби за його творами. Казкове місто, загадкове для звичайного чоловіка, як всі твори Архипенка”,- а далі підпис- Мирон Сурмач. Прочитавши цей щирий відгук, проймаємося симпатією до автора, який побачив казковість і водночас неповторність у творах великого маестро.
Солідні чікаські видання помістили критичні оцінки творчості Архипенка. Зокрема у щоденнику “Chicago Herald” мистецтвознавець Інес Канінгем зауважила, що представлення на світовій виствці творів Архипенка є найважливішою подією. “Завжди оригінальний Архипенко в підході справи є романтиком, він ніколи не був сентименталістом. Його нові скульптури перевищують усе, що він зробив до цього часу. Це спрощена форма барокко у поєднанні з перерваним рухом. Прекрасно поєднуються досконалістю форм бронзові фігури. Дві чудові роботи – диригента оркестри і вченого – могли б задовільнити найвибагливіші академічні смаки і одночасно мають у собі силу індивідуальності автора”, – писала авторка, закохана у твори українського скульптора. Вона порівнює його із знаменитим Піккасо, підкреслюючи багатогранність архипенського таланту. “Він не зупиняється на досягненому, і все шукає за новими формами та новими способами втілення цікавих думок і помислів”.
Chicago Daily News ( від 19-го серпня 1933-го року) помістила велику статтю відомого мистецького критика С. Бульє. Він порівняв презентацію виставки Архипенка в українському Павільйоні з офіційною, що відбулася перед тим у Музеї Мастецтв міста Чікаго. Перевага була на стороні української, оскільки за оцінкою критика, скульптор продемонстрував найвищий мистецький рівень. У цій статті, автор подає творчий шлях Архипенка, зауважуючи, “що починаючи від славного французького скульптора Родена до сьогодні( 1933-й рік) було справді небагато великих мистців, та що серед шести найбільших з них є Архипенко”. На думку критика,- “Мистецтво Архипенка насамперед звеличує жінку, оскільки мистець переконаний, що жінка своїм духом знаходиться ближче до Бога, вона глибше від чоловіка відчуває життя і через це дає натхнення мистцям, письменникам, поетам, музикантам”.Бульє переконаний, що “Архипенко неперевершений фахівець і бездоганно володіє усіма технічними засобами свого мистецтва- долотом, глиною, металом”…
Прийшов час, коли Архів Українського Національного Музею в Чікаго відкриває маловідомі сторінки з життя українських геніїв, що народжуються раз на століття.
