Люстрація перетворюється на засіб політичної боротьби: як Батьківщина воює з Ударом за крісла у владі

Суспільний попит на люстрацію дуже вчасно підвернувся під руку деяким політикам, які не проти зробити з неї знаряддя для досягнення своїх цілей.  Якби навіть такого поняття  не було – його б, напевно, слід було придумати.  Дуже допомагає у політичній боротьбі.  Головне – тема безпрограшна. Люди настільки зголодніли за давно обіцяним покаранням  «колишніх» – що здається, ладні проковтнути будь-яку пустушку, змащену люстраційним соусом

Днями на одному з відомих сайтів з’явився матеріал зі зловісною назвою: «Вони повертаються: «реформатор» Табачника може очолити київський департамент».  Йдеться про те, що на посаду начальника Департаменту освіти і науки Києва може бути призначений Олег Вікторович Єресько, який за часів Табачника очолював Департамент загальної середньої і дошкільної освіти МОН. Стаття невеличка, але сповнена  «плачем Ярославни» про темне минуле «соратника Табачника»:  «Именно при Олеге Ересько средняя школа подверглась наиболее скандальным «реформам», которые сейчас отменяет или переформатирует Минобразования: концепция литературного образования, концепция профильного образования, наскоро слепленные школьные программы. Особую огласку приобрел скандал с некачественными школьными учебниками. И к этой истории Ересько имеет непосредственное отношение, так как был председателем Конкурсной комиссии Всеукраинского конкурса учебников.»

Дуже схожий  текст  за тиждень  до публікації  виклала на своїй сторінці  у Фейсбуку  журналіст із ЗН Оксана Онищенко.  

Між тим, це не єдиний наїзд на колишнього табачниківського функціонера.  Так, 10 липня на фейсбучній сторінці Іванни Кобєрник теж з’явився обурений запис, який у той же день передрукував сайт  «Мій Київ»: «На посаду чи то керівником гуманітарного блоку, чи то директором департаменту освіти Києва претендує директор департаменту МОН при Табачнику Олег Єресько. Той, при якому обшукували вчителів за заборонені підручники. Той, який якраз і очолював конкурсну комісію табачниківських підручників» . Закінчується пост риторичним: «Живучість цих пристосуванців вражає. Але чому повинні страждати наші діти?».

Справді, чому вони мають страждати? Людина невтаємничена, звичайно, обуриться: чи задля цього стояли на Майдані? Щоб колишні повертались?  Та й ще й підлеглі  Табачника? Та що ж це робиться, люди добрі?..

Спільники Табачника можуть спати спокійно: стрілочника знайдено

До питання, яких нелюдських страждань нашим дітям завдало б призначення  Олега  Єреська, ми ще повернемось. А поки що  відкрию невеличкий секрет полішинеля : колишнім «табачниківцям» немає потреби повертатися, бо вони нікуди не  йшли.  Поцікавтесь у Міністерстві освіти. Єресько, з якого свідомі журналісти роблять цапа-відбувайла  – ЄДИНИЙ міністерський чиновник (окрім, звичайно, самого Табачника і його зама Суліми), якого вичавили з контори після приходу нової команди (місце керівника департаменту середньої освіти знадобилось комусь із близьких до Квіта людей). І, між нами, ледь не єдиний нормальний чоловік у Міністерстві, який  працював там ще до Вакарчука (саме останній і зробив його начальником департаменту), і який  у команді Табачника виглядав як дещо іншородне тіло, бо не вписувався у загальний стиль управління. Скажімо, Єресько був єдиним, хто на міністерських засіданнях дозволяв собі розмовляти українською – на відміну від виключно російськомовної МОНівської тусовки табачникового періоду.

Між тим, інші табачникові вассали (маю на увазі не рядових працівників МОН, а тих, хто були «прі дєлах») залишились на  своїх посадах: юристи, які прикривали незаконні оборудки, керівництво  Інституту інноваційних технологій  та змісту освіти при МОН, яке, власне, напряму відповідало за якість підручників, а окрім того, забезпечувало «схеми»  на шкільних автобусах. Керівництво підприємства Укрвидавполіграфії (комплексу типографій і видавництв  МОН), яке контролює багатомільярдний підручниковий бізнес, теж усе залишилось на місцях.

Агов, люстратори, ви де? Чи не хочете потролити цих товаришів? А заодно і самого міністра освіти пана Квіта, який чогось не повиганяв їх сраним віником, очоливши міністерство? Адже усі корупційні ланцюжки збереглися, усі  колишні  схеми працюють як і раніше. Чи ви вважаєте, що люди, які їх забезпечували, разом виправились, покаялись і перестали бути пройдисвітами?  І зрештою, чи не варто спитати в міністра, яким чином до Громадської ради при Міністерстві освіти (яка має наглядати за  ходом освітніх реформ у країні) потрапив  дехто із близького оточення Табачника, ледь не «ад’ютант його світлості» чи взагалі права рука (не подумайте поганого)?..

Але свідомі журналісти в упор не бачать або не хочуть бачити тих,  за ким справді плаче люстрація (а то і лава підсудних),  натомість у хвіст і в гриву  утюжать  Єреська  –  одного з небагатьох фахівців, які не дали освіті при Табачнику остаточно загнутися.  І який на посаді голови міського департаменту справді міг би зробити багато корисного.

«Йому багато вдалося відстояти при Табачнику»

Зрозуміло, що кожна людина працює з урахуванням обставин.  Без роботи фахівці такого рівня, як правило, не сидять за будь-якої влади. Але навіщо вішати на людину чужих собак і звалювати га неї відповідальність за весь негатив, з яким асоціюється  діяльність МОН за часів Табачника? Он наш Президент теж був міністром за Януковича – що далі?

Між іншим, Єресько, на відміну від усіх інших керівників,  їздив на роботу на громадському транспорті і не заробив  собі навіть на пристойну  квартиру.  Однак чомусь нині виглядає всюди винним. А всі «перці»,  справді винуваті  у гріхах, інкримінованих наразі Єреську,  сидять на насиджених стільцях і досить впевнено себе там почувають.  До жодного з них у правдолюбних журналістів немає  ніяких претензій…

Якісь подвійні стандарти виходять, колеги.  Дивна якась вибірковість. З чого б це?  Нам потрібна правда чи жертва? Чому сором’язливо мовчимо про те, що вся табачниківська мішпуха благополучно працює наразі під Квитом?..

До речі, гнівні пости  двох поборниць єреськіної люстрації зібрали досить багато коментарів. Різних. Більшість, як і слід було очікувати – в тон самим постам. Тобто гнівно-обурені, та  об’єднані  питаннями «доколє?» і «за що боролися???». Особливо порадував комент від Ігоря Лікарчука, який теж не був помічений у боротьбі  за вигнання справжніх  міністерських злодіїв, що, здається, навічно окопалися у МОН та навколо нього, однак з приводу Єреська  свої п’ять копійок таки вставив: «Ото вам і люстрація, шановні освітяни…».

Але були й інші коментарі:

«Если разбрасываться такими профессионалами, мы точно потеряем страну», 

«…хотя, как говорят, один в поле не воин, ему многое удалось отстоять при Табачнике, в частности, международные проекты, против которых была организована пророссийскими активистами война»,

«Олега Єресько знаю особисто! Щодо призначення на посаду в кабінеті Кличка – це вірне рішення. Може і не вдалося попередньому складу верхівки Міністерства зовсім зруйнувати загальну середню освіту завдяки тим хто все ж лишився на місці на якому потрібно було приймати виважені рішення. Перш ніж судити про людину, потрібно мати достатньо власних здобутків шановні!»

«Знаю лично Олега Викторовича, как в высшей степени порядочного человека, пользующегося огромным уважением педагогической общественности. Департамент не имел отношения к конкурсу учебников. Табачник “рулил” процессом через Інститут змісту освіти (Серебрянский, Удод и пр.). Если кто не знает, Ересько уже много лет противостоял в МОН экспансии “русского мира”».

«Нічого поганого в можливому призначенні Єреська О. нема! в усякому разі, це людина, що пройшла шлях від вчителя до керівника….професійний менеджер…. людина послідовна і свідома. А якщо всіх міряти Табачником в освіті, то так само треба всіх міряти у виконавчій владі аж до периферії…

А скринька просто відкривалась

Насправді причина  цього інформаційного збурення не в Єреську.  Якби на посаду голови міського департаменту претендував хтось інший – були б такі ж викиди у фейсбук та у ЗМІ, тільки трохи видозмінені. Тому що справа не в персоналії, а в посаді. Точніше, у боротьбі за крісла у міській владі, яку ведуть між собою Батьківщина і Удар з тих самих пір, як зійшли з барикад і розсілися в кабінетах.

Ще наприкінці квітня, тобто тоді, коли практично всім у країні , і, тим більше, в Києві, заправляли високопоставлені члени  «Батьківщини»,  вони всюди намагалися розставити своїх людей. КМДА не стала виключенням.  Її тодішній голова  Володимир Бондаренко звільнив з посади директора міського Департамент у освіти і науки Оксану Добровольську,  і призначив на цю посаду  Олену Фіданян, яка раніше працювала заступником Начальника управління освітніх закладів, а за сумісництвом була помічником-консультантом одного з народних депутатів рідної бондаренківської фракції.  Віталію Кличку,  який прийшов до влади у Києві, засилля ставлеників Бондарена  у КМДА, звичайно, не до вподоби. Зокрема, Кличко почав підшукувати іншу кандидатуру  директора  освітнього департаменту.  Єресько  за всіма параметрами підходить на цю посаду: по-перше – професіонал з досвідом, по-друге – гарний менеджер, по-третє – нічийний.  Тобто стопудово не є креатурою Батьківщини. А у разі призначення  до кабінету Кличка  автоматично  стане членом його команди  (а не троянським конем з дулею у кишені, що, за кращими «юльківськими» традиціями, може нишком совати спиці у колеса).

Отже, якщо Кличко призначить Єреська  на цю посаду, київську освіту Батьківщина втратить. «А счастье било так возможно. И так возможно, и вот так…».  Вам  би сподобався такий облом? Тому і пішли замовні пости і статті про  табачниківського соратника-пристосуванця,  який виліз із схрону  і знов хоче змусити «страждати наших дітей».

«Юльківські» методи

Треба сказати, що для «Батьківщини» ця схема не нова. Вже проходили. Приблизно так само – звичайно, з урахуванням професійної специфіки  «юльки»  діють усюди, де точиться боротьба за посади і сфери впливу. Наприклад, з квітня по  червень між «Батьківщиною» та  «Ударом»  йшла війна за крісло глави Національної комісії фінансових послуг, яка займається регулюванням страхового ринку країни.  Тоді «Батьківщина» руками своїх депутатів  розгорнула піар-компанію проти «Удару» та фракції «Економічний розвиток» . Завданням «Батьківщини»  того разу було взяття під контроль схеми ринку «обналічки» і виводів капіталу за кордон.  «Батьківщина»  виставляла на цю посаду Максима Полякова, а Удар разом з «економічним розвитком» – Андрія Волкова. Більше шансів всістися на потоки було у Полякова.  Власне, він  тимчасово виконував зобов’язання голови Нацкомфінпослуг, і, за інформацією сайту «Обозрєватєль», навіть розпочав робити ремонт у своєму новому кабінеті.   Але опоненти розкопали давній рейдерський скандал, в якому був замішаний ставленик «Батьківщини», що спонукало  главу Кабміна  призначити на цю посаду Андрія Волкова.

Однак «юльки» з втратою такого ласого шматка не змирилися. І розпочали приблизно  те ж саме, що роблять зараз у відношенні Єреська – тобто потужний піар-скандал. З тією лише різницею, що стосовно Єреська вони роблять це, так би мовити, на випередження, а тоді спрацювали «по факту». Ну, і звичайно, масштаб посади трохи інший. Тому сили були задіяні немалі: не просто пара журналісток із завиваннями  про люстрацію, а ціла група депутатів, які створили ВСК  про діяльність Альфа-банку, де колись (до 2009 року) працював Волков, і підготували проект постанови, в якій намагалися звинуватити  і банк, і самого Волкова у зв’язках з російським ФСБ. Підписали постанову п’ятеро нардепів  від «Батьківщини» –  Головко,  Меріков, Бриченко, Апостол,  Оробець. Тоді журналісти  «Дзеркала тижня» спеціально дзвонили підписантам, аби дізнатися, чи є у них реальні докази співпраці Альфа-банку з руськими чекістами,  однак відповіді так і не  діждалися. Натомість отримали дзвінки від помічників названих осіб, які «по-людські» просили  цю тему не піднімати. А також  довірливо розповідали, що ніхто за проект не голосуватиме, і ніякої «порочащей»  Альфа-банк інформації насправді немає.

Але, тим не менш, ставленику «Удару»  це не допомогло. Коли «юльки» беруться за справу, пиши пропало. Чорну «заказуху» проти супротивника вони пхали на всі популярні сайти (звичайно, з попереднім заносом туди необхідної мотивації у грошовому еквіваленті). В результаті  Волкова таки посунули – в червні Окружний адміністративний суд Києва відмінив рішення Кабміну про його призначення на посаду голови Нацкомфінпослуг.

***

Так що Єреську ще пощастило, що йому не закидають співпраці з ФСБ або, чого доброго, дружніх стосунків з сепаратистами. Але  хтозна. Судячи з риторики замовних статей  (здається, вже ні в кого не лишилося сумнівів, що вони замовні?) – місце очільника київського Департаменту освіти  віддавати дуже не хочеться.  Може, «Батьківщина» ще не застосувала важку артилерію?  Хоча у цьому випадку вона начебто і не потрібна. В «об’єкта»  немає  жодних важелів впливу на ситуацію.  Він навіть огризнутися нормально не може. Дуже зручний хлопчик для биття. Безпечний.

…Отака у нас люстрація – вибіркова  та політично  вмотивована.  З ухилом у партійні інтереси. Але затребувана  суспільством. Тобто народ схаває, та ще й підгавкне, не завдаючи собі зайвого клопоту  розібратися,  звідки ж насправді ростуть ноги і чи такий страшний чорт, як його малюють.  Такі дрібнички не цікавлять нікого.  Головне – вчасно сказати «ату».

Ольга Миргородська, для ПіК