Люди пішли на Євромайдан не за політиками і не за гаслами, вважають митці

Наші політологи вже п’ятий день поспіль продовжують розмірковувати, кому та для чого Євромайдан вигідний. Версій мають повну пазуху, серед найнесподіваніших персонажів опинилися навіть Путін і Янукович… Також усі переймаються раптовим поворотом: чому все-таки люди вийшли? І хоча на тлі 150 тисяч зуміли загубитися навіть лідери партій, нас більше зацікавило інше: чому на мітинг вийшло стільки відомих людей?

На Євромайдан потяглася еліта… І не тільки Руслана Лижичко, якій уже можна й дорікнути, що вдруге наступає на одні й ті ж граблі. Не тільки Вакарчук, який у «лігві ворога» – під час виступу в Москві заспівав «Вставай, Україно!». На Євромайдан пішли художники, зокрема Тіберій Сільваші, Ілля Ісупов, Олексій Сай, Олекса Манн, Іван Семесюк, а також письменники Ірен Роздобудько, Андрій Кокотюха, Володимир Харченко. Очолили цей хіт-парад найвідоміші та найдорожчі художники України Олександр Ройтбурд і Матвій Вайсберг.

Той, хто віддав перевагу чотириногому другові дивану замість стоянню під майданною зливою, хай зайвий раз подумає: нащо воно людині, яка з однієї картини по 200 тисяч зелених має? Чи пише книжку, яка спокійно у Європі видається? Чому ми віддали перевагу Ройтбурду та Вайсбергу? Тут і пояснювати не треба, прізвища самі за своє походження говорять. Адже люблять українці національне питання тріпати: то нас дружина-американка не влаштовує, то чиєсь казахське походження доводити кидаємося…

А тут два євреї, яких нібито все в житті влаштовує… До речі, багато «щироукраїнських» митців не тільки на Євромайдан не пішли, а сидять собі тихенько по домівках і, мабуть, пишуть мемуари про патріотизм. Що цікаво, любов до Батьківщини ніколи національністю й не вимірювалася, хай як парадоксально це не звучить!

Приміром, і Тіберій Сільваші – визнаний у всьому світі український абстракціоніст – без жодного коментаря, але увесь час публікує інформацію з Євромайдану. І вже після цього можна не жалітися й не нити: де ж вона, наша багатостраждальна інтелігенція? Винищили у 30-х роках, розстріляли у концтаборах? Та ні, давно маємо достойну заміну. Тож може досить знервовано смикатись із цього приводу? Ймовірно, що саме ці люди, а не керівники партій і фракцій колись поведуть за собою людей, як це робить Лижичко…

Уже сьогодні кожен із них має змогу оперувати тисячами через широке павутиння соцмереж. Можливо, саме наша культурна еліта підсумує те, що не в змозі осмислити ні політологи, ні журналісти. «Люди знову отримали шанс зустрітися на майданах і подивитися одне одному в очі, – пише Ірен Роздобудько. – Навмисно не кажу про щось більше і вагоміше – воно все одно відбудеться в будь-якому випадку і за будь-яких обставин. Очевидною є чергова агонія влади («чергова» – тому що їх може бути ще кілька, адже така велетенська гідра конвульсуватиме довго – надто вона велика, впевнена в своїй безкарності і хвацька до життя). Але кінець її зовсім близько. Варто подякувати, що своїми недбалими «іграми престолів» вони знову… об’єднують країну. Саме на такий подарунок (попри всі інші акції і різні локальні «майдани» протягом цих років) ми чекали. Завтра обов’язково треба вийти! До зустрічі!»

Не відстає від своєї соратниці й Матвій Вайсберг. Спілкується художник російською, але погляди має інші: «Помню, как это ничтожество приперлось на Майдан праздновать 2005 Новый год и как мы улюлюкали ему в спину. Мокры были его брюки» – це все спогади про Азарова. А ось іще: «Я рад, что на майдане оказались художники, принадлежащие к разным группировкам, иногда – непримиримые оппоненты. Организаторы сами такого не ожидали. Юрий Луценко говорил мне: «Вот если нас завтра выйдет не менее пятидесяти тысяч…» Я подумал: «Да, дай бог, хотя бы тридцать». А вышло во как!»

Загалом же всі наші діячі таки дякують гаранту, бо ж, як влучно підсумувала ведуча ранкових випусків ТСН Марічка Падалко: «Та ніхто в Україні не навчився ще збирати і мобілізувати стільки людей на майдани, як він». Тому й вийшло, що вже вдруге потяглися люди не за політиками і не за гаслами, а просто, як кажуть східні сусіди, «на зло всім». А розмірковувати над тим, хто і навіщо пішов на Євромайдан, взагалі не варто. Як і майже 10 років тому, більшість українців зробила вибір і відчула, що її безсовісно обманули. А люди не люблять, коли їм брешуть… Особистий вибір хвилює нас набагато більше за долю однієї політув’язненої чи кількох кандидатів у президенти.

І підтримує у непростій справі мітингування зовсім не скандування політичних гасел, а актори, письменники, художники… Сьогодні всі вони як один із префіксом «євро». Саме ці люди є «лакмусовим папірцем» для суспільства. Інтелігенція ж бо ніколи не була прошарком для обраних, які мають якусь свою, незрозумілу нікому думку. Насправді саме вона виражає думку більшості, і своє слово ці люди сказали… Логічно, що саме таку – відсторонену від політиків позицію охоче сприйняла молодь. Відомо, що частина мітингувальників заявила про те, що партійна символіка повинна зникнути з Майдану.