Лілія Гриневич: «Учителі та викладачі недоотримують щомісяця від 300 до 2 000 гривень»

Освітні тренди-2014: незмінний міністр, корупційні годівнички та рекордно дешева наука

Аби якось підсумувати найголовніші події, що відбувалися в освіті України протягом минулого року, Центр тестових технологій і моніторингу якості освіти разом із інтернет-порталом «Освітня політика» попросили експертів визначити Топ-10 негативних і позитивних подій 2013-го. Досить очікувано експерти назвали найпозитивнішою подією минулого року вияв громадянської позиції студентства у створенні Євромайдану, а найнегативнішою – антигромадянську позицію ректорів, які перешкоджали цьому. Водночас не забуваємо, що освітяни завжди лишалися консервативно налаштованим прошарком суспільства і їхнє втягування в політичну ситуацію було досить формальним. Імовірно, що влада сама зробила перший крок, запрошуючи педагогів не лишатись осторонь головних подій у житті країни. Намагаючись через викладачів вплинути на «непокірних» студентів, а учителів змушуючи приходити на антимайданові мітинги, провладні політики добилися тільки того, що до невдоволення принизливими умовами своєї роботи педагоги тепер мають іще одну причину зневажати чинну владу.

«ПіК» вирішив поцікавитись у голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Лілії Гриневич, чи варто педагогам очікувати санкцій за проявлений громадський «непослух». Крім того, у зв’язку з ухваленням нового бюджету в освітян, вірогідно, з’явиться ще кілька приводів «возлюбити» теперішню владу…

– Ліліє Михайлівно, навіть педагоги визнали Євромайдан найважливішою подією року, при цьому одразу і позитивною, і негативною. Тому давайте з нього й почнемо… У нас є інформація від студентів професійно-технічних закладів освіти Києва про обов’язкові вечірні переклички у гуртожитках. Кого немає на місцях (читайте – хто на Майдані) – виселяють. Що можна з цим удіяти?

– Насамперед хочу підкреслити, що у Комітеті ВР з питань науки і освіти є «гаряча лінія» і ми просимо повідомляти про всі схожі випадки (телефони: 044 255 31 55, 044 255 20 81). Є наказ МОН, який закликає керівників навчальних закладів не створювати учням і студентам (якщо вони повнолітні) перепон для демонстрації громадянської позиції. Ми розуміємо, що міністерство цим наказом «прикрилося», а на місцях на студентів тиснуть… Але Комітет готовий їх захищати!

– Маємо також скарги від сімей київських педагогів про те, що в районних управліннях освіти їх примушують телефонувати у «Контактний центр міста Києва» зі скаргами на Євромайдан. Що, мовляв, там брудно, гучна музика грає і т. д. Як учителям захиститися від таких наказів зверху?

– Тут я хотіла б звернутися до всіх педагогів: керуйтеся власною совістю і громадянською позицією. Адже ми вчимо цього наших дітей. Врахуйте, ці злочинні спонукання та накази є усними, вони ніким не документуються, тому йдеться про особистий вибір людини. У будь-якому разі Конституція України – на боці викладача і вчителя. Є, наприклад, стаття 60, де говориться, що людина не зобов’язана виконувати злочинні накази, є також закон про звернення громадян. І у статті 9-й чітко вказано, що ніхто не може бути примушений подавати будь-які звернення.

– У зв’язку зі «зривом» Угоди про асоціацію з ЄС ходять чутки щодо можливих перестановок в уряді. Також минулого року МОН вкотре провалило реформу вищої освіти. Ліліє Михайлівно, якщо відверто: чи може це стати причиною для відставки Дмитра Табачника?

– Повноваження послати міністра у відставку має одна людина – президент. А наш чинний президент задоволений політикою, яку проводить його міністр освіти. Він маніпулює з бюджетними коштами, проводить політику, яка співзвучна з поглядами Януковича. Я думаю, що відставку Табачника можна поєднувати лише з відставкою Януковича. Не можна розраховувати на те, що відставка одного міністра змінить ситуацію в системі.

– До речі, дехто думає, що альтернативи чинному міністрові у провладної більшості немає. Він хоч розуміє потреби освіти…

– Чинний міністр – людина далека й байдужа до освіти і науки. При ньому корупційні маніпуляції у системі досягли раніше небаченого масштабу. А від корупції увага громадськості відволікається маніпуляціями ідеологічними. До речі, у зв’язку із тим, що було зірвано підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, перед нами постане ще гостріше питання обрання правильного шляху розвитку української вищої освіти. МОН підтримує жорстку централізацію управління, нівелювання зовнішнього тестування при вступі та нічого не робить для створення незалежної системи забезпечення якості освіти відповідно до вимог Болонського процесу. На найближчій сесії ВР може розглядатися законопроект про вищу освіту, підготовлений групою Згуровського, і ми маємо зробити все, аби лобіювати цей проєвропейський закон.

– Ліліє Михайлівно, прокоментуйте, яким був 2013 рік для освітян? Є шанс очікувати чогось позитивного від влади у передвиборчий рік?

– 2013-й став роком виживання освіти, насамперед через її недофінансування та посилення адміністративного тиску на освітян. Якщо говорити про прогнози на 2014 рік, звісно, найпромовистішими будуть цифри з бюджету. Аналізуючи цей документ, ми знову бачимо недофінансування: планується віддати на освіту 6,4 % від ВВП. А законом передбачено, що на освіту має виділятися 10 % від національного доходу. Для цього не вистачає 53 мільярди гривень. Ті гроші, що отримаємо, не задовольнять мінімальні потреби галузі. Про це заявляє навіть Міністерство освіти і науки, яке є частиною влади та захищає її пріоритети.

– Цієї осені МОН іще й дуже захищалося від обвинувачень у неякісній підготовці підручників…

– Із підручниками – дуже показова ситуація. У 2013-му фінансування на навчальні книги МОН збільшило майже вдвічі. При цьому вартість підручника зросла в 2,5 разу. І що ми отримали? Експерти вже достатньо обговорили низьку якість підручників, виданих минулого року, і непрозорість використання бюджетних коштів на їхній друк. Тепер доповідаю по 2014-му: гроші на підручники, автобуси і комп’ютери закладені в так звану статтю видатків, які напряму будуть розподілятися Кабінетом Міністрів. У цю статтю збито до купи все: і будівництво житла незахищеним верствам населення, і освітні програми, і програми для інвалідів… На все виділено 3,5 мільярда гривень, і ще незрозуміло, як їх поділять. У передвиборчий рік Кабміну надано можливість роздавати блага в ручному режимі, виходячи з виборчої доцільності, а не державних пріоритетів.

– Чим іще нас «порадує» фінансування освіти у 2014 році?

– Є багато пунктів. У 2013 році президент обіцяв завершити програму «Шкільний автобус». Але до 100-відсоткового завершення все ще бракує 1200 автобусів і 406 мільйонів гривень. При цьому наразі ніхто не може сказати, скільки в місцевих чи то загальному бюджеті закладено на це грошей! На жаль, централізовані програми стали корупційною годівничкою і це також тренд останніх років. Ось чому я наполягаю на необхідності наближення фінансування до споживача. Підручники і автобуси мають закуповувати місцеві органи влади. Таку норму ми закладаємо у новий базовий закон про освіту, який наразі готуємо.

Я вже багато говорила про маніпуляцію з тарифною сіткою і той розрив, що є між мінімальною заробітною платнею і першим тарифним розрядом, з якого розраховується зарплата вчителів. Він сьогодні становить 366 гривень. У результаті вчителі та викладачі залежно від рівня кваліфікації недоотримують щомісяця від 300 до 2 000 гривень. Але був іще один прецедент у 2013 році, який має продовження цього року. Минулоріч уперше (!) не було вчасно поквартально підвищено перший тарифний розряд. І цього знову не планується робити! Перший тарифний розряд підвищать лише першого липня, у результаті чого розрив із «мінімалкою» зменшиться лише на 6 гривень! А ось ближче до виборів, у жовтні, розрив планують зменшити «аж» до 290 гривень. Уряд не хоче зрозуміти, що вчитель повинен належати до середнього класу! Я внесла у Верховну Раду законопроект, яким пропонується повернути у статтю 57 Закону України «Про освіту» норму щодо відповідності зарплати освітян середній по промисловості. Слід прийняти кількарічну програму доведення зарплати до визначеного законом рівня, забезпечивши взаємозв’язок між зростанням зарплати і зростанням кваліфікації.

Послідовно згортається значення зовнішнього незалежного оцінювання як єдиного критерію прозорої оцінки якості освіти. Український центр оцінювання якості освіти має отримати цього року на 5 % менше коштів, аніж минулого. Хоча лише для поточних видатків йому не вистачає понад 30 мільйонів гривень. А для хоч якогось розвитку потрібно 48 мільйонів. Я вважаю що, навпаки, незалежне оцінювання, при чому на всіх щаблях, повинно стати наріжним каменем сучасної системи освіти.

Окреме питання – фінансування науки. Бюджет минулого року на науку встановив своєрідний рекорд за всі часи незалежності: на її розвиток виділено «аж» 0,29 % від ВВП. Але 2014 року ми б’ємо цей рекорд цифрою в 0,27 %! Для того щоб показати пріоритетність фінансування, можемо взяти такі цифри: у 2009 році бюджет Генеральної прокуратури України становив 990 мільйонів гривень, а бюджет Національної академії наук був удвічі більшим. У бюджеті-2014 на ГПУ піде 3,2 мільярда гривень, а бюджет НАН становитиме 2,7 мільярда. Я вважаю, що слід провернути пропорцію фінансування НАН/фінансування ГПУ на рівні 2/1!

– Ліліє Михайлівно, а як у МОН вираховують «вартість» учня? І якою вона буде 2014 року?

– На наш запит «вартості» учня ми отримали в Міністерстві фінансів відповідь: беремо кошти, виділені на освіту, й ділимо на кількість учнів. Усе! Це жахливо, бо виявляється, що ніякого логічного обґрунтування цієї ціни немає. Тому виділене фінансування так далеко відбігає від реальних потреб учня. Зараз у них вийшло 8 800 гривень на рік. Це покриє зарплату вчителя, якоюсь мірою комунальні послуги і все. Видатки на утримання приміщень, ремонт шкіл – усе це ляже на плечі органів місцевого самоврядування та батьків. Бо, за статистикою, 2013 року де-факто учень уже вартував від 9 500 до 15 000 гривень і вище.

Загалом, потрібні серйозні зміни в механізмах фінансування, а також більша прозорість в управлінні. Треба менше красти в системі! Бо навіть якщо виконати закон і віддати освіті 10 % ВВП – цього не вистачить. А ще – якщо на все разом не вистачає, потрібні чіткі пріоритети. Треба розуміти, що слід робити в першу чергу. На мій погляд, ключовим завданням є доступ до якісної освіти для кожного. У результаті недофінансування кращі умови навчання забезпечують школи, де батьки мають можливість узяти на себе додаткові кошти навчання. Таким чином, випускники шкіл у маленьких містечках і селах, спальних районах великих міст на початку життєвого шляху опиняються у програшній ситуації: гірші результати ЗНО, незрозумілий університет, інше коло спілкування, більш низькооплачувана робота і відсутність перспектив. Таким чином, освіта в Україні відтворює бідність. Це питання рівних шансів у суспільстві має вирішувати освіта. Але поки освітою керують торговці, які працюють на особисті інтереси, криза в ній лише загострюватиметься.