Курс на поглинання та ядерне знищення: як Лукашенко в угоду Кремлю поставив хрест на майбутньому Білорусі
Розміщення ядерних боєголовок — це не «кнопка», а крапка для білоруської державності й заразом зацементування російського панування на теренах республіки.
Наприкінці зими міжнародна група журналістів у своєму розслідуванні повідомила, що в отриманому секретному кремлівському документі «Стратегічні цілі Російської Федерації на білоруському напрямку», датованому 2021 роком, міститься російська стратегія поглинання Республіки Білорусь. Представники західних служб й цивільні експерти визнали 17-сторінковий документ «достовірним» як за змістом, так і за автентичністю.
Стратегічна діяльність Москви розділена на часові рамки: короткострокову (до 2022 року), середньострокову (до 2025 року) та довгострокову (до 2030 року). За цей період заплановано коригування білоруського законодавства, взяття під контроль зовнішньої політики, збільшення військової присутності Росії в Білорусі (зокрема, шляхом витіснення білоруської мови), а також прискорення надання російського громадянства.
«Цілі Росії у Білорусі такі ж, як і в Україні. Тільки у випадку Білорусі вони базуються на примусі, а не на війні. Кінцевою метою залишається поглинання цієї країни», — заявив постійний представник США при ОБСЄ Майкл Карпентер.
З часу появи таємного плану пройшло два роки. І, як можна переконатися, документ поступово втілює путінські наміри в життя.
Так, однією з важливих віх на цьому шляху стало підписання міністрами оборони Росії та Білорусі Сергієм Шойгу і Віктором Хреніним угоди про розміщення тактичної ядерної зброї у Білорусі.
«В умовах невиконання гарантій безпеки, наданих Республіці Білорусь Будапештським меморандумом від 5 грудня 1994 року, а також безперервною войовничою риторикою, що підкріплена практичними діями проти Республіки Білорусь та Російської Федерації країнами «колективного» Заходу за дорученням розміщення нестратегічної ядерної зброї Російської Федерації на території Республіки Білорусь», — заявив Хренін.
Згідно з документом, РФ розмістить на території своєї західної сусідки нестратегічну ядерну зброю, повний контроль над якою та рішення про можливе застосування залишатиметься за Москвою, що дуже контрастує із тим, як у березні самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко дав зрозуміти, що контроль над цим типом озброєння буде розділено. Тоді білоруська пропаганда навіть заговорила про «дві кнопки».
Втім, Шойгу запевнив, що матиме місце лише одна кнопка. І Лукашенку нічого не залишилося, як лише констатувати той факт, що передача тактичної ядерної зброї із Росії до Білорусі вже розпочалася.
Таким чином, розміщення ядерних боєголовок — це не «кнопка», а крапка для білоруської державності й заразом зацементування російського панування на теренах республіки.
«Білорусь з розміщенням тактичної ядерної зброї зникає на очах. Наступним кроком буде об’єднання білоруської та російської армій», — стверджує колишній посол Білорусі у Польщі Павло Латушко.
Прикметно, що процес було запущено ще у 1999 році, коли на основі двосторонньої угоди було створено Союзну державу Росії та Білорусі. Проте говорити про рівноправність партнерів з часом ставало все важче.
Остаточно Лукашенко став залежним від РФ у 2020 році, коли жорстоко придушив мирні протести після фальсифікованих виборів. В результаті «батька» втратив відносини із Заходом, що давали йому поле для маневру і можливість врівноважувати російський вплив. Розміщення ж ядерної зброї на території Білорусі ще більше поглибить цей альянс й сильніше унезалежнить Мінськ від Москви.
Небезпечність та токсичність цього вже «ядерного» союзу усвідомлюють не лише на Заході, а й в країнах, які іще не так давно мали тісні відносини з Кремлем. До таких держав можна віднести Казахстан.
Так, президент Касим-Жомарт Токаєв після пропозиції Олександра Лукашенка долучитися до Союзної держави заявив, що «гідно оцінив жарт» білоруського керманича. Однак зазначив, що потреби Казахстану в цьому немає і наголосив, що Астана залишається вірною зобов’язанням щодо нерозповсюдження та заборони випробувань ядерної зброї.
Натомість, Казахстан все більш тяжіє до свого південно-східного сусіда — Китаю. І це не дивно. Восени 2022 року Пекін пообіцяв підтримувати захист суверенітету Казахстану. А в травні цього року уряди країн підписали угоду про взаємне звільнення від візових вимог.
Також не виключено, що розміщення Кремлем ядерних потужностей на території Білорусі відштовхуватиме від РФ й Піднебесну. Адже невдовзі після оголошення Владіміром Путіним своїх намірів заступник постійного представника КНР при ООН Ґен Шуан на засіданні Ради Безпеки ООН, присвяченому обговоренню «загроз міжнародному миру та безпеці», заявив про неприйнятність використання ядерної зброї, назвавши її «дамокловим мечем, що висить над нашими головами».
«Ми закликаємо до скасування угод про спільне використання ядерної зброї і виступаємо за відмову від розміщення ядерної зброї за кордоном усіма державами, що володіють ядерною зброєю», — наголосив китайський дипломат.
Тоді ж постійний представник України при ООН Сергій Кислиця позитивно відреагував на заяву Китаю, зазначивши, що «до честі китайської сторони, вона дуже розумно нагадала Москві, що ядерну війну неможливо виграти й вести і що необхідно запобігти розповсюдженню ядерної зброї». Й підкреслив, що на відміну від Росії, позиція Китаю щодо цього питання є твердою і чіткою.
Виникає логічне запитання: навіщо Путіну переступати «червоні лінії», йдучи ва-банк у всіх можливих сенсах?
Вочевидь, російська ядерна зброя у Білорусі — це ще один варіант шантажу Кремля. Особливо зараз, коли Україна готується до контрнаступальної операції зі звільнення окупованих регіонів, а в Литві має відбутися саміт НАТО.
Розгортання поблизу кордонів Альянсу зброї масового знищення може бути черговим сигналом-попередженням державам вільного світу, що в разі, якщо вони продовжать підтримувати Київ і надалі надаватимуть озброєння, може послідувати застосування проти них ядерного арсеналу.
Втім, навряд чи це злякає західні столиці. А ось подібний віроломний крок з боку Москви точно призведе до ядерного удару у відповідь й Білорусь буде пріоритетною територією, яка прийматиме його на себе.
Тож режим Лукашенка обрав контпродуктивний шлях для своєї країни. І дарма. Оскільки нового шансу на побудову суверенної Білорусі може не з’явитися. З ризиком залишитися сам на сам із занепалою та ізольованою Росією.
Станіслав ЖЕЛІХОВСЬКИЙ, кандидат політичних наук, експерт-міжнародник
