Конгрес народів Кавказу: наші права в Україні ніхто не утискає

Всеукраїнський конгрес народів Кавказу було утворено буквально на днях, але туди вже погодилися увійти представники громади азербайджанців, грузин, чеченців, осетин, абхазців, лезгин, інгуш та інших народностей

Сьогодні, як ніколи, нацменшини відчувають необхідність не бути осторонь суспільно-політичного життя країни, яку вони обрали своєю Батьківщиною. Для початку конгрес запросив своїх учасників обговорити зміни державного устрою в Україні (в зв’язку з переходом до парламентсько-президентської форми правління) та визначитись із позицією на майбутніх президентських виборах.

Зібрання цього конгресу, мабуть, завжди відрізнятиметься від будь-яких інших круглих столів, що їх проводять громадські організації. Насамперед, люди Кавказу – народ експресивний та емоційний. Відповідно й реагують на сьогоднішню ситуацію в країні. З іншого боку, деякі українські проблеми тут сприймають спокійніше, ніж це роблять самі українці. Все-таки й нам корисно інколи подивитись на себе зі сторони і це, очевидно, можна зробити саме на таких зібраннях. Крім того, кавказцям досить швидко вдалося дійти згоди по багатьох питаннях.

– Ми вирішили створити нашу організацію у складний для України момент, у зв’язку зі зростанням проявів сепаратизму та націоналізму, – розповів про першопричину зібрання президент Конгресу народів Кавказу України Мамедов Паша Ілісуйський. – Але я хочу наголосити: за всі роки нашого життя у незалежній Україні ми ніколи не відчували, що наші права хтось утискає. За що ми дуже вдячні українському народові. Всім відомо, що Україна була і лишається прикладом толерантності. Ми хочемо докласти всіх зусиль, для того, щоб так було і надалі. Я впевнений, що народи, які живуть тут, вважають Україну своєю домівкою і лишаються тут не через економічні чи політичні інтереси, а через духовну єдність із вашим народом. Ми хочемо зробити також усе можливе, щоб не допустити ворожнечі між двома слов’янськими народами, російським і українським…

Абсолютно всі представники кавказьких нацменшин погодились із цією простою тезою: тут їх ніхто не утискає. Водночас, Мамедов Паша Ілісуйський констатував той факт, що у важкі для України, на жаль, нікому не має діла до проблем нацменшин. Тому за можливості поки будуть вирішувати їх самі, більше того, навіть спробують допомогти українцям. Адже голос нацменшин, як не як, щось і важить.

Тепер трохи статистики. За даними останнього перепису і з урахуванням зростання чисельності кавказьких нацменшин в Україні проживає трохи менше 1% (від загальної кількості українців) азербайджанців, 0,5% – тюркомовних (без урахування кримських татар) народностей. А всього народності Кавказу становлять понад 3% населення України. Насправді цю цифру треба множити принаймні на два. Адже враховано тільки людей, які вже мають українське громадянство, а ще є змішані шлюби, притаманна для кавказької родини багатодітність, у результаті якої діаспора кавказців постійно зростатиме. Багато представників цих народностей займаються малим і середнім бізнесом. Отже, вони прямо або опосередковано можуть впливати на своїх українських друзів, співробітників тощо. Загалом йдеться про те, що кавказька нацменшина так чи інакше впливає на понад три мільйони українських голосів на виборах.

Звісно, ця цифра в межах країни не визначальна. Всі учасники конгресу тут погодились ще з однією тезою: українцям доведеться самим вирішувати долю. Щодо участі в цьому Росії… Для кавказців очевидно, що ні міжусобної війни, про яку говорять у російських ЗМІ, ні війни російсько-української немає. Є лише бажання окремих політиків та їхніх кланів зіткнути лобами два народи. Експерт по країнах Сходу Алі Алієв з сумом констатує: «Я сам 28 років живу в Україні, навчався в двох інститутах. Хіба хтось заважав мені чи моїм друзям говорити російською чи рідною мовою? Ні. Представники близько 120 національностей проживають в Україні. Всі живуть у мирі. Росіяни (хоча я досі не хочу називати їх ворогами) спочатку влізли до Грузії, тепер ось – до України. Нічого з цього, що ми бачимо сьогодні всередині країни, не відбувалось би, якби не було впливу із зовні. Український народ тепер має прийняти рішення щодо своєї ідентичності, як це зробили кавказькі народи».

З цим не погодився в.о. глави місії Посольства Грузії в Україні Георгій Закарашвілі. Він вважає, що кавказькі народи не припиняють визначатись із аналогічними проблемами (не в останню чергу, пов’язаними з Росією) вже майже 300 років. Так що – українцям буде нелегко. Від імені Посольства Грузії Георгій Закарашвілі також пообіцяв допомогти в роботі конгресу. Адже грузини є саме тією нацменшиною, яка найактивніше інтегрувалася в суспільно-політичне українське життя. Завдяки конгресу тепер така можливість з’явиться й у інших представників кавказьких народностей.

Учасники зібрання розділилися в своїх поглядах фактично лише на кілька питань, хоча й цей розділ умовний. Одні говорили про вплив Росії, інші виділяли внутрішні проблеми. А спільною тут може стати теза про те, що незважаючи на увесь зовнішній тиску і всю толерантність наших людей, українська влада за більш ніж 20 років зробила надзвичайно мало для благополуччя України. І це є першоосновою наших проблем.

«Народ у нас мудрий, ми можемо допомогти…», – слово кавказця завжди мало вагу. Це те, що було обіцяно українцям, і те, в чому сила Кавказу – в єдності його народу. Конгрес дав пораду й українським політикам: виходити із інтересів свого народу, а не Заходу чи Сходу. Звучить нібито просто, власне, як і всі розумні поради… Поки що ж кавказькі організації домовились налагоджувати співпрацю, аби присутність нацменшин в оновленій Україні була відчутнішою.