КПУ готується до провокацій на травневі свята

Головною піфією призначений Спірідон Кілінкаров. Піфія обіцяє соціальні потрясіння і масовий поход на Київ

Апокаліптичні очікування нині стали трендом сезону. Одні передрікають друге пришестя Януковича (по мірі потреби пересовуючи дати цього перфомансу все далі і далі), інші ворожать на кавовій гущі, на скільки частин розпадеться Україна (причому кількість складових у кожної ворожки кардинально різниться). Комуністи ж, у відповідності до своїх схильностей та традицій, вирішили напророчити не багато не мало класову революцію. І відбудеться вона (увага!) через те, що нинішня влада не вміє домовлятися з Росією.

«1 Мая не будет праздником. День трудящихся обрел свое истинное значение. Посмотрите на сложившуюся в стране ситуацию. Совершенно очевидно, что нас ждет рост безработицы, причем колоссальный, – заявив «піфія» Кілінкаров For-Um’у. – Это связано даже не с тем, что сегодня МВФ не дает денег, и якобы нет возможности контролировать курс гривни, а со сложившимися отношениями с Российской Федерацией. Так не строятся отношения со стратегическими партнерами».

Чорт його зна, як собі бачить КПУ інший шлях побудування відносин із сусідом, який преться до тебе у квартиру із автоматом, бажаючи відтяпати у тебе половину кімнат на тій підставі, що туди вже встигли заповзти його таргани. Загадка ця так і залишилася нерозгаданою, оскільки жодних конструктивних пропозицій на цей рахунок Кілінкаров, стриманий, як і годиться справжньому комуністу, так і не оприлюднив. Можливо, це якась страшна партійна таємниця, яку КПУ не бажає розголошувати, оскільки навколо самі вороги і шпигуни, які сплять і бачать, як би не дати здійснитися світовій революції. А революція, за Кілінкаровим, таки буде: якщо й не «вотпрямщас», то хоча б трошки «папізже».

«Будут ли решены экономические вопросы с Россией? При этом правительстве — вряд ли. Нет диалога. Разговор ведется языком ультиматумом. Все закончится свержением этого правительства. Рано или поздно, 1 мая или в другой день, но люди выйдут на площади защищать свои права. Сначала в городах. Потом станут организовываться в походы на Киев. Ведь проблема – в Киеве. И решаться она будет в Киеве», – напророчив партпровидець.

Яку саме роль у організації ціх походів на Київ гратиме сама КПУ, Кілінкаров, знов-таки ж, умовчує. Може, й ніяку: якщо судити з новинної стрічки на офіційному сайті партії, комуністи усієї України зайняті більш важливою справою – котрий день поспіль покладають квіти до пам’ятників Іллічу. Ну, хіба що Комнацький, зачуявши мерські вибори, оживився і пропонує провести у Києві «демонтаж капіталізму». На благо народних мас, само собою. У ракурсі цієї ідеї, очевидно, звергнення уряду із «походами на Киев» мають зіграти комуністам на руку: ось прийде обурений народ, а ми його очолимо і геть увесь капіталізм демонтуємо (ну, може, за виключенням «хатинки» Симоненків у Горенках, але то не капіталізм, а просто курень у Розливі). Тому народ потрібно тримати обуреним – при цьому не забуваючи вказати, що винні у «сложившейся ситуации» геть усі: уряд Яценюка (який у цьому сенсі, звісно, і сам молодець – приводів для невдоволення дає хоч греблю гати), імперіалістські США (проплатили Майдан і хочуть посварити Україну із братнім народом), буржуазний ЄС (підспівує американським імперіалістам і хоче поработити усіх трудящих). Навіть колишні союзники – Янукович і Ко – теж винні: як нічтоже сумняшеся вказав Симоненко у своїй виборчій програмі, попередній режим «характеризовался бессовестным грабежом, безграничной алчностью и беспрецедентной коррупцией, стремлением к утверждению единоличной тоталитарной власти». Незрозуміло лише, як це праведна і високоморальна КПУ примудрялася стільки років поспіль голосувати одностайно із цими нехорошими людьми, але то вже, очевидно, таке.

Коротше: винні всі, за винятком комуністів. А також – що цікаво – за винятком Росії. Якщо перебрати усі останні висловлювання «говорячих голів» КПУ, виявиться дивний факт: Росія постає у них білою і пухнастою. Не агресор, який, наплювавши на міжнародне право, відхапав собі частину чужої території і намагається відхапати ще. Не імперіаліст, який вустами депутатів Держдуми волає на всі кутках про «исторические земли Российской империи». А – як це там, за Кілінкаровим – стратегічний партнер. Із яким нинішній бездарний уряд не вміє будувати відносини. Чи то пози потрібної не знає, чи точку G у стратегічного партнера находити не вміє, чи то язиком погано працює – одним словом, тотальна політично-сексуальна безграмотність.

А от комуністам усі секрети вдоволення партнерів добре відомі – недарма ж Партія регіонів стільки років своїм сателітом задовольнялася і не скаржилася. Тільки КПУ ці свої тайни не розкриє – в інтересах світової революції. Бо для революції потрібні невдоволені, і чим більше їх буде, тим краще.