Кому війна, кому – каналізація. Щасливого плавання, пане Арсенію

«Тіхо плєщется вода в стенках унітаза.

Вспоминайте иногда  Сеню-водолаза»

З міжнародної дитячої творчості.

Одним з головних результатів  дев’ятого народного  віча став не тільки бій  на Грушевського,  а й політичний крах (навіть не банкрутство) так званої об’єднаної опозиції – «надьожи» нашої недоробленої.

Ілюзій, власно, і не було майже ні в кого. Чи були надії?  Напевно, лише на те, що інстинкт політичного самозбереження триголового «об’єднання» заграє хоча б у цей – найвідповідальніший момент.  Натомість  заграло дещо інше. Хоча, хвала творцю, не у всіх.  Кличко вчасно відокремився від громіздкої туши, доводячи, що його власне очко все-таки міцніше.

Недільне віче  і те, що відбулося  після, для ОО  стало моментом істини. І водночас –  лакмусовим папірцем, який зрадницьки проявив те, що дехто намагався ретельно приховати за  майданним пафосом (читай – дешевими понтами). Наприклад, якщо хтось іще сумнівався, що Тягнибок з  його Свободою – це владний проект, – остаточно у цьому переконався саме  у цю неділю.  Коли пан закликав не піддаватися на провокації і пальця об палець не вдарив, аби чимось підтримати людей, які дралися з «Беркутом». Або хоча б (як мінімум) уникнути кровопролиття. Натомість лікував майдан тим, що поки не вичерпані парламентські методи взяти владу, вдаватися до силових дій – «це смішно, товариство».   Ну да, смішно, авжеж.  Товариство, мабуть, обреготалося, споглядаючи «веселі картинки» з Грушевського.

Навіть Тарас Чорновіл, обурений поведінкою  Тягнибока, назвав його  «клюєвським платним провокатором» і оголосив пану націоналісту  «особливу і загальну ганьбу».  Але погодитися з такою  оцінкою можна лише частково. Бо якщо Тягнибок є платним провокатором – він лише виконував свою місію  в залежності від обставин.  «Особливої і загальної»  ганьби більше гідний ще один «великий  опозиційний діяч» – Арсеній Петрович Яценюк.

Тепер країна не лише здогадується, а точно знає страшну сєніну таємницю про «пів шостого», яке не лікується. Бачила на власні очі. Чула на власні вуха. Плювалась власним ротом. Особливо коли на вимогу народного віча назвати нарешті  ім’я лідера  спротиву Сеня відповів, що «лідером є український народ», а ті, хто хочуть втягнути  трійку ватажків у боротьбу за лідерство (практично три чверті майдану) – є провокаторами. Старі пісні про «мирний протест» він співав  і тоді, коли за 500 метрів на Грушевського рвалися гранати.  «Не піддавайтесь на провокації! Це не наш план!», – надривався  Яценюк зі сцени, аж вуха дибки ставали.  Люди слухали, розвертались і мовчки рушали на Грушевського, прихопивши з собою  палки. Погані провокатори виявились ближчими, ніж хороші опозиціонери.

Тоді здавалося, що огидніше вже нікуди. Виявилось – це не край.  У той час, коли Кличко зустрічався у Міжгір’ї з людиною, що називає себе президентом, наш відважний кролик вискочив на сцену й повідомив, що ЙОМУ щойно дзвонив Янукович із радісною звісткою: він готовий до переговорів. Може, і дзвонив. Може, і йому. Але ж  після того, як хоробра тваринка публічно  умила руки, а ситуацію намагався розрулити Кличко, один з усіх сунувшись між двох вогнів і отримавши  вогнегасником по харизмі, –  такі заяви  Яценюка з теплої і безпечної майданівської сцени – то не надто порядний вчинок, нє?

Думаю, такими дрібницями Сєня навіть не заморочувався, а керувався лише притаманними йому  інстинктами.  Це ж за щастя – вкрасти у товариша витягнутий з багаття каштан і жадібно вчепитися в нього чи то кролячими, чи то шакалячими зубами…

Зате народ вже остаточно роздивився, хто є ху. І скільки б вухастий тепер не пижився і не корчив із себе національного вождя, це викликатиме лишень  відразу – навіть у вчорашніх прибічників.  Дорога кролику тепер одна  – «ф топку». А радше – в унітаз. Туди, куди він сам себе добровільно і не без пафосу злив.

…Лише з позицій гуманізму можемо побажати Арсенію Петровичу не захлинутися у безкінечних лабіринтах каналізаційних труб. Це не його  план, але його шлях.  Цілком заслужений. Великому лайну – велике плавання.