Колесніченко вже амністував Попова, Сівковича та Коряка

Поведінка стовпів партій влади – починаючи з головного стовпа і закінчуючи різнокаліберними «головешками» – вже вкотре вкорінює у нас думку:

регіонал – це не партійна приналежність. І навіть не стан душі, як дехто, напевно, вважає. Регіонал – це діагноз. Патологія. Горб, який уже назавжди. А горбатого, як відомо, лише могила виправить. І це не заклик до насильницьких дій. Це об’єктивна і безпристрасна констатація факту.

Коли президент під час круглого столу явив собою взірець миролюбства і людяності, запропонувавши оголосити амністію затриманим на Банковій, народ спочатку не вкурив, що він мав на увазі. І причому тут взагалі амністія, якщо йдеться про людей, вина яких (на відміну від тілесних пошкоджень) не доведена? Зійшлися на думці, що президент і сам не зрозумів, що сказав. А може, просто переплутав слова. Нічого незвичайного, він у нас має таку властивість. Особливо якщо Ганна Миколаївна з купою шпаргалок під столом не сидить.

Деякі нетерплячі з опозиції відразу ж підняли галас, що несправедливо затриманим потрібна не амністія (бо ж вона можлива тільки у тому випадку, якщо вина доведена і вирок винесено), а повне виправдання і зняття всіх обвинувачень. Окрім того, перед хлопцями, які раптом із потерпілих перетворилися на злочинців, треба вибачитись і дати гроші за лікування та моральні збитки.

Зате Вадік Колесніченко, чиє перебування в лавах рідної партії останнім часом не можна назвати безхмарним, поквапився засвідчити гаранту свою відданість і бігом узявся до роботи: заходився писати відповідний законопроект. Про що і повідомив представників ЗМІ, не забувши наголосити, що закон після його прийняття стосуватиметься не лише демонстрантів, а й організаторів розгону студентського мітингу. Тобто стрілочників, яких до того часу вже було названо. Мовляв, якщо амністувати, то всіх.

Також регіонал зазначив, що документ майже готовий, залишилося всього нічого – вказати конкретні статті, за якими звинувачуватимуться «тузики» (бо йому «не до кінця зрозуміло, що їм інкримінують»), і вже на цьому тижні можна вносити на розгляд Верховної Ради. При цьому Колесніченко абсолютно справедливо звернув увагу на те, що закон про амністію може бути застосований лише до тих осіб, вина яких буде доведена в суді. А на це потрібно ще кілька тижнів. Тобто людей ще не засудили, а закон про амністію вже майже готовий. Так би мовити, крок на упередження, після якого слідство з судом носитимуть чисто формальний характер. Щоб було чим опозиції глотку затикати.

У будь-якому разі адекватного покарання ті, хто розганяв Майдан, уникнуть. Що б не вирішив суд. Можемо, до речі, припустити, що цього разу він буде справедливим і неупередженим – знаючи, що на підсудних усе одно чатує амністія, можна (і навіть корисно) влаштувати показову виставу. Звичайно, Сівкович із Поповим переживуть кілька неприємних хвилин, але на тому їхній дискомфорт і закінчиться. По суті, Колесніченко з неприкритим цинізмом дав зрозуміти всьому світу на чолі з Євромайданом, що ніхто з винуватців побиття покарання так і не понесе. Ніколи. І ні за яких обставин. Так що ті, хто мріє побачити «стрілочників» (хоча б їх) на шконці, – нехай закатають губу. На посадах їх, звичайно, не відновлять, але і проблем із працевлаштуванням не буде. Амністованих відставників, як годиться, прилаштують радниками президента. Там уже цілий віп-відстійник зібрався. Не сумуватимуть.

Справа за малим – прийняти закон, і жодна потвора не постраждає. Очевидно, саме з цієї причини з цукрових президентських вуст вчасно вилетіло це солодке слово – амністія, відразу ж підхоплене розторопним Гадіком. До демонстрантів воно не мало жодного відношення.