Koktebel Jazz. Політичні ігри під пляжну музику
Популярний проект Koktebel Jazz, як і багато інших цінностей, став предметом політичних ігор. Після аннексії Криму фестиваль під назвою-брендом українці вимушено перенесли під Одесу, в Затоку. А фестиваль-дублікат ніби в піку відразу виник у самому Коктебелі під керуванням російського телеведучого Дмитра Кисельова
Президент ХІІ Міжнародного Koktebel Jazz Лілія Млинарич на запитання, чи змінить коли-небудь фестиваль назву, рішуче відповіла: “Ні!” Вона впевнена, що Крим повернеться в Україну, а з ним — і фестиваль у Коктебель.
Тимчасове місце для фестивалю у форматі оpen аir було вибране правильно. Залізнична станція Лиманська, дуже чисте море, піщаний пляж, безліч пансіонатів та баз відпочинку, хороші заклади харчування, магазини, транспорт (одеські маршрутки й електрички) — все, що потрібно для успішного проекту.
На пляжі встановили дві сцени — велику, на якій проходили безплатні ранкові та платні вечірні концерти, і малу за п’ятсот метрів від неї. Вдень там проводилися виставки фотографій, лекції про джаз Олексія Когана, майстер-класи, арт-ательє, відео-перформанси. Після опівночі — танцювальні паті діджеїв.
Склад учасників концертів на головній сцені був, здебільшого, не джазовий. Ні, запрошені групи й солісти використовують елементи джазової естетики, але віддають перевагу стилям фолк, рок, реп.
Організатори фестивалю вважають, що їхня публіка до цього звикла й любить ці типи музики. До речі, багато її представників усе-таки приїхали на Одещину, хоча людей було менше, ніж минулими роками в Криму.
Чесно кажучи, привезти артистів в Україну було непросто, побоювання, пов’язані з обстановкою на сході країни, стали причиною відмови окремих потенційних учасників від своїх авансів буквально за два-три тижні до старту проекту. І це, безумовно, викликало додаткові ускладнення. Не беручи до уваги головної проблеми, а саме повної відсутності спонсорів.
Однак організатори, згнітивши серце, впоралися з усіма складнощами, і фестиваль, “про який так довго говорили більшовики”, звершився.
Селищна рада Затоки та всі її жителі, зайняті в торгівлі, транспорті, ресторанному і готельному бізнесі, були задоволені продовженням сезону.
Важливою деталлю є факт вилучення в української сторони зареєстрованого бренду “Koktebel Jazz”. Назви фестивалю, яку, трохи змінивши, використав одіозний російський телеведучий Дмитро Кисельов. Задля справедливості визнаю: саме він — засновник Koktebel Jazz’у, але кілька років тому він же передав кермо Лілії Млинарич.
Тепер у Кисельова знову до джазу велике й світле почуття. Воно проявилося у проведенні псевдофестивалю Koktebel Jazz рarty в Криму в ті ж дні, що й у Затоці. І кисельовський проект, на жаль, відтягнув ковдру (частину нашої публіки) на себе. Причому його організатори, наче нічого й не сталося, посилали запрошення західним артистам від імені українського фестивалю Koktebel Jazz, порушуючи зареєстроване в Україні, Росії та на Заході право на назву проекту. Доречі, колектив організаторів фестивалю нещодавно одержав пропозицію на проведення подібного проекту від колег із Словакії.
Ранкові концерти на головному майданчику Затоки забезпечували виключно українські музиканти. Вони були різного рівня майстерності. З тих, кого вдалося почути, традиційно хороші міцні профі з команди дуже досвідченого одеського піаніста Юрія Кузнєцова. Вони приготували зворушливу програму пам’яті чудової вокалістки Тетяни Боєвої, яка передчасно покинула наш світ. Відзначу харків’ян із Delikate, що виступили під прапором лідера Фіми Чупахіна — учня Сергія Давидова, талановитого й перспективного молодого музиканта, про якого я дізналася 2005 р. на московському конкурсі джазових піаністів.
Увечері першого дня на головній Nu Stage теж працювали українці. Потішила традиційною неординарністю “Даха Браха” — бренд України, добре відомий за її межами, глибоко народний, національний проект. Виконували те, що багатьом відоме, але їхня виконавська манера, яка пробирає до кісток, знову викликала мороз по шкірі.
У другому сеті Джамала показувала нові пісні, дуже хвилюючись, як і годиться яскравій та вимогливій творчій особистості. Дебют її нового альбому “Дякую” пройшов відмінно, сподобався і публіці, і суворим професійним цінителям. Завершив вечір доволі ординарний на тлі попередніх учасників гурт “Друга ріка”.
Другий вечір на Nu Stage теж запам’ятався. У соул-групі Bellerushe співає своєрідна, схожа іміджем на вчительку початкових класів власниця горлового, пронизливо-виразного голосу, який переходить на фальцет, Kathrin deBoer. Музика британців досить доступна, але простенькою її не назвеш, на відміну від окремих колег по Koktebel Jazz’у, які намагалися “щось сказати”.
Організатори піднесли сюрприз, випустивши на Nu Stage незапланованих учасників — частину колективу, який відпрацював напередодні на нічній сцені. Вокалістка грецької групи RSN&Esterina отримала приблизно 20 хвилин для дебюту на великій українській сцені. Прекрасний потужний голос і такий же напористий акомпанемент нагадали кращі вокальні сторінки американки Anastacia.
Найяскравішим враженням Затоки став сет групи Get Тhe Blessing. Його “заманювали” на фестиваль 3 роки. І ось нарешті вражаючі британці в нас. Вони нічого не доводили, просто грали — спокійно, потужно, зріло, впевнено й міцно. Цікаво й глибоко за кількістю та якістю винесеної на публіку музичної інформації. Стиль групи — пост-модерновий джаз-рок з елементами авангарду й психоделії. З часу дебютного альбому All Is Yes, визнаного, за версією ВВС, найкращим альбомом 2008 р., він мало змінився. Музикантам також не чужі стилістичні й інструментальні експерименти — відлуння прогресиву та пост-року. У складі квартету два вихідці з народженої в Брістолі прославленої тріп-хоп-групи Portishead: басист Jim Barr і барабанщик Clive Deamer. Їм до пари чудові саксофоніст Jace McMurchie та сурмач Pete Judge.
Американсько-естонський склад Brazzaville став п’ятим колесом у возі цього вечора. Репертуар і манера підвели іноземних гостей, які особливо блідими видавалися після попередніх “ораторів”. Вони так і не зрозуміли, куди потрапили, і трималися як у шинку.
На третій вечір — реп (група We are!!) і простенька музика “Вагоновожатих”. Потім — британка Nadine Shah, сет якої, у плані кількості музичної інформації, був на десять голів вищим. Nadine не милується своїм цікавим голосом, а використовує його як один з інструментів групи. Останні учасники цього концерту, український гурт The Hardkiss, дуже хотів стати найгучнішим і найшвидшим. Це йому цілком вдалося.
Останній вечір у Затоці перестав бути томливим і поєднав Молдову з Балканами. Кишинівська команда Cuibul винесла на сцену фанк. За ними вийшли знамениті фолк-рокери зі Zdob si Zdub, які двічі представляли свою країну на Євробаченні. Тут усього намішано від душі: імпровізаційної природи молдовської дойни, поп-панку, репу, джаз-року (відмінні “пачки” трубача Валеріу Мазилу й тромбоніста Віктора Дандеша), скаженого вокального й танцювального темпераменту лідера Романа Ягупова. І не скажеш, що восени групі виповниться 20 років…
Фестиваль на цьому не закінчився. Він триватиме 19—21 вересня, і, як у Коктебелі, головним суто джазовим майданчиком стане Волошинська сцена — самостійний проект камерного формату Voloshin Jazz Week End. Його курирує Олексій Коган. Відбудеться триденний подарунок шанувальникам чистого джазу в київському “Майстер класі”. Крім українських команд, його хедлайнерами обіцяні Tonbruket зі Швеції, поляки Fortuna Electric і британка Julia Biel. А ще — серби з Majamisty Triо, чех Jiří Šlupka Svěrák, італійці Shine й австрійський David six’ Matador — інтернаціонал, пів-Європи…
Ольга Кізлова
Фото Антона Шевельова
