Ключ від усіх дверей: Ахметов отримав таємний вимикач для ТБ та Інтернету

У розпорядженні «ПіКу» опинилася копія проекту постанови Кабміну, яка дозволить уряду втручатися до ефіру будь-якого телеканалу, включаючи недержавні

Проект, підготовлений Державною службою України з надзвичайних ситуацій МНС, стосується організації системи оповіщення населення у випадку надзвичайних ситуацій і надає уряду майже безмежний доступ до будь-яких інформаційних комунікацій.

Якщо стисло, то зміст цього 40-аркушевого додатка, у якому міститься проект, такий: організація екстреного оповіщення має включати до себе всі доступні технічні засоби – від вуличних гучномовців до мобільного зв’язку, мережі Інтернет і, звичайно, радіо та телебачення. Власники радіо- і телекомпаній мають встановити у себе обладнання, що дасть змогу в разі необхідності перервати ефір і озвучити те чи інше повідомлення:

«Оповіщення населення телекомунікаційними мережами загального користування здійснюється в автоматичному режимі шляхом переривання трансляції програм за допомогою спеціального обладнання (тут і далі виділення – «ПіК»), що встановлюється в апаратних телерадіоорганізацій та на пунктах управління цивільного захисту Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, районних та міських державних адміністрацій».

«Суб’єктам господарювання незалежно від форм власності, включеним до автоматизованої системи централізованого оповіщення, забороняється без погодження з органами виконавчої влади, виконавчими органами міських рад відключати лінії звʼязку, через які здійснюється керування кінцевими пристроями систем оповіщення, здійснювати демонтаж зазначених пристроїв, а також відключати зазначені пристрої у приміщеннях навчальних i лікувальних закладів, виробничих, службових та адміністративних приміщеннях i в інших місцях з масовим перебуванням людей».

Отже, у випадку Х трансляції телерадіоорганізацій перериваються і замість них в ефірі йде оголошення МНС про небезпеку. Власне, це нормальна світова практика. Системи екстреного оповіщення населення існують і повинні існувати: а якщо раптом, не приведи Боже, другий Чорнобиль бабахне або ядерна війна розпочнеться? Це тільки у мирний час такі думки видаються абсурдними, а у випадку чого – знову-таки, не приведи Боже, – найзавзятіший противник втручання держави в інформаційний простір скаже величезне спасибі за оголошення інструкцій, куди бігти та де ховатися.

Інше питання, що будь-який нормальний інструмент у руках нашої держави неодмінно ризикує перетворитися на бозна-що. Як відомо, кухонним ножем можна і капусту до салату пошинкувати, а можна і власну родину перерізати. І це не є приводом забороняти кухонні ножі, але є приводом не давати їх до рук психопатам. Надто вже великі технічні можливості вимальовуються: раз – і одним помахом руки або одним натиском на якийсь умовний важіль можна вирубити сотні радіостанцій і телеканалів (а на додачу ще й мобільний зв’язок та Інтернет) і транслювати у їхньому ефірі що завгодно. Або взагалі нічого не транслювати – просто вирубити та й годі. І нехай сидить народ в інформаційному вакуумі.

Тому найцікавіше у цьому проекті – те, хто ж саме матиме доступ до цього чарівного важеля. Читаємо:

«До суб’єктів, які здійснюють керівництво та управління технічними засобами передавання (відображення) інформації, відносяться:

– центральний орган виконавчої влади в галузі звʼязку;

– національний центр оперативно-технічного управління мережами телекомунікацій України;

– уповноважені посадові особи операторів телекомунікацій;

– уповноважені посадові особи державних, комунальних і приватних телерадіоорганізацій;

– керівники аварійно-рятувальних служб (формувань) i відповідних служб міських та районних відділів головних управлінь (управлінь) МВС (до здійснення реконструкції, модернізації існуючої системи централізованого оповіщення) в Автономній Республіці Крим, областях, містах Київ та Севастополь».

Ну, з емвеесівцями й уповноваженими операторами все зрозуміло. З центральним органом виконавчої влади – теж. А ось Національний центр оперативно-технічного управління мережами телекомунікацій – це вже щось цікаве. Тож спробуємо розібратися, що ж воно таке.

Найцікавіше в існуванні цього Національного центру є те, що, з одного боку, він у природі нібито є, а з іншого, його фактично немає. У п. 2–3 ст. 29 Закону України «Про телекомунікації» від 18.11.2003 № 1280-IV про нього написано лише те, що він «створюється». А порядок цього створення (а також подальшої діяльності Центру) має визначати Кабінет Міністрів.

Із подальшого аналізу документів видно, що щодо створення Центру Кабмін себе не перевантажив. У Постанові від 29 червня 2004 р. № 812 у другому ж пункті йдеться:

«Погодитися з пропозицією Державного комітету звʼязку та інформатизації, погодженою з відкритим акціонерним товариством “Укртелеком”, про тимчасове, до створення Національного центру оперативно-технічного управління телекомунікаційними мережами, виконання його функцій центром управління мережами звʼязку відкритого акціонерного товариства “Укртелеком”».

Як відомо, немає нічого більш перманентного, ніж тимчасове. Постанова, видана майже десять років тому, є чинною і досі. Декілька разів у неї вносилися деякі дрібні зміни (остання – у листопаді минулого року), але пункт про «Укртелеком» залишався незмінним.

Ну а тепер згадаємо, хто нині є власником «Укртелекому». Якщо хтось забув, то рівно рік тому 92,79 % акцій «Укртелекому» перейшли до компанії СКМ, а простіше кажучи – до Ріната Ахметова.

Виходить, саме цій людині проект МНС пропонує передати до рук чарівний важіль – можливість у будь-який момент перервати ефір будь-якої радіо- або телекомпанії, де «на договірних умовах» встановлено відповідне спецобладнання. Ще одне щупальце спрута, яке дотягнеться туди, куди не зможуть дотягнутися ані юний «владелец заводов, газет, пароходов» Сергій Курченко, ані новоявлені захисники авторських прав, ані полум’яні борці з екстремізмом. До речі, проект, розісланий центральним органам державної влади – зверніть увагу на дату на «шапці» – акурат під Новий рік, ніде не оприлюднювався і на публічне обговорення не висувався. Очевидно, уряд згадав, як у вересні 2008 року Нацрада з питань телебачення і радіомовлення зарізала на корню ініціативу Мінтрасзв’язку, яка пропонувала надати Національному центру аналогічні повноваження. Тоді Нацрада розцінила це як спробу введення цензури та відхилила законопроект. Тепер же, очевидно, ми маємо справу зі спробою № 2 – на цей раз, дуже можливо, що і вдалою.