Кличко відправив Яценюка у політичний нокдаун

Цікаво спостерігати, як реагують політики в позаштатних ситуаціях. А запрошення президента до лідерів опозиції саме такою ситуацією й було

Нібито згода Януковича перемовитися з Кличком, Яценюком і Тягнибоком насправді більше нагадувала виклик на килим до начальства, ніж на співбесіду рівних. І не дивно – його вчителем був Леонід Кучма, який ніколи не розмовляв на рівних із слабшими за себе.

Як би там не було, всі голови триголового змія заспівали по-різному. У «Свободі» повелися, на перший погляд, несподівано. Політичний екстремал Ігор Мірошниченко озвучив думку, що керівництво партії піде на зустріч лідерів фракцій із президентом. Та ще й надув щоки: «Ми – конструктивна політична сила, яка хоче вирішувати проблеми».

Однак із «Свободою» загалом усе ясно. На момент жарту Мірошниченка влада вже знала, що Кличко не має наміру витирати собою килим. Тож, подейкують, куратори «Свободи» на Банковій дали знати протеже, що президент від зустрічі відмовився. Тому Мірошниченко дозволив собі невинно постібатися.

А ось у Кличка з Яценюком відбулися швидкі та вибухові, як кажуть боксери, торги ударами. Звісно, обмін був заочний і невидимий для громадян. Лише повідомлення для преси від обох свідчили про напругу.

Отже, зранку 10 червня парламентська прес-служба повідомила, що Янукович не проти зустрічі й навіть, з огляду на важливість заходу, внесе зміни в свій робочий графік на поточний тиждень. Першим того ж дня відкрився Яцик Пандори. Звідти вискочив кролик і повідомив, що опозиція звертається до президента, щоб той виконав свій конституційний обовʼязок, прийшов до Верховної Ради і щось сказав народу та парламенту.

Вочевидь, Яценюк так поспішав засвідчити своє лідерство в опозиції, що наперед розписався за Кличка з Тягнибоком. І даремно. За інформацією ПіКа, соратникам Яценюка не сподобалося, як легко вирішують питання за них. Тож вже за дві години потому Арсеній Петрович змушений був виправлятися. Він сказав, що рішення про формат зустрічі з президентом прийматиметься лідерами трьох опозиційних фракцій.

На відміну від цієї метушні Кличко зробив необхідну паузу та сказав, що проти посиденьок для галочки, тож Янукович має прийти в парламент сам. Набір вимог до президента був ширший і жорсткіший, ніж в Яценюка. «Відверта публічна розмова у стінах парламенту» у розумінні Кличка про Тимошенко, вибори в Києві та 5 спірних округах, про корупцію виглядала б ультимативно. Тож, мабуть, лідер УДАРу не розраховував на спілкування із президентом.

Ця історія є лише епізодом підкилимної боротьби за палицю вождя опозиції. Причому в Кличка до Тягнибока претензії навряд чи є. Ці двоє пасуться на різних електоральних полях; виборець провідника «Свободи» навряд проголосує за лідера УДАРу.

Інша справа пара Кличко–Яценюк. В обох майже спільний електорат, і перемога в президентських виборах (2015 чи 2020 року – неважливо) залежить від того, хто захопить плодючі ниви. Що й казати, тут Яценюк виявився чутливішим до конкуренції. Фактично він перший повів тиху війну проти Кличка. Згадайте хоча б історію з підштовхуванням Кличка до виборчої кампанії на пост мера Києва.

Звичайно, Арсеній Петрович начебто кмітливіший і вже точно швидший за колегу. Проте він забув про певні речі. Наприклад, що це він, а не Кличко, має багату історію стосунків із владою. І це Кличко, а не він заробив свої гроші власною – чесною та важкою – працею. Крім того, в Яценюка немає досвіду виснажливих 12-раундових боїв у суперважкій вазі, де навіть на останній секунді долю двобою може вирішити один точний удар.