Історія повторюється: Порошенко побачив «жєнщіну с косой»

Як президентська мрія призводить до політичного геморою і чому Яценюк втримався на посаді

У затхлій атмосфері української політичної кухні запахло чимось стороннім. Ні, це не «вітер змін», не сподівайтесь. Скоріше, сморід прострочених напівфабрикатів.

У прилеглих до кухні службових приміщеннях розпочалася якась нездорова метушня. Її витоки, власне, зрозумілі. За всіма ознаками епоха кабмінівського «камікадзе» цілком логічно увійшла у заключну фазу. Як ми і прогнозували, Арсеній Яценюк бадьоро подолав більшу частину стежки до капкану, розставленого для нього Петром Порошенком. Кролик зробив це спрінтерським темпом – нещодавній ривок долара (хоча і нівельований «пожежним» втручанням Шоколадного Зайця) та погрози довести комунальні тарифи до фізично неможливого рівня, прискорили остаточне формування критичної маси невдоволення «реформаторським курсом» діючого Кабміну.

Читайте також: Приносят ли в жертву кроликов? Яценюк: история (само)убийства 

Сєня і «закрома Родіни»

І сьогодні Кроля не поносить хіба що лінивий. Електоральна міць Яценюка впала катастрофічно.

До цього доклався і сам Арсеній Петрович своїми відчайдушними спробами перекласти відповідальність за конаючу гривню на Гонтарєву, а за нереформовану економіку – на «корупціонерів»-фіскалів або навіть залізничників. Пошук «крайніх» – проява слабкості та дитячої, наївної впевненості у своїй обраності та безперечній ексклюзивності.  Його поведінка під час «підсумкових» ефірів, присвячених річній роботі Кабміну тільки підтверджує це враження. При тому, що Україна скотилась за рівнем життя у 90-ті роки минулого століття (за виключенням олігархату, який при яценюківському правлінні зажирував по-новому), Кроль вперто бубонить мантри про свої реформаторські потуги, вбиваючи населенню у голови постулат про те, що найвищій талант очільника Уряду – це вміння домовлятись про кредити, нишпорити по гаманцях пенсіонерів або доводити комунальні тарифи до «економічно обгрунтованого» абсурду. Бо «закрома Родіни» знаходяться у гаманцях пересічного населення, а не на рахунках сєніних друзів…

Кілька днів тому Порошенко остаточно принизив Яценюка, зібравши усю владну верхівку, аби сказати, що «пора від слів переходити до справ», себто розпочинати реформи. І це – через рік після початку владувння! Сєня, перетравлюючи цей тонкий президентський тролінг, сидів із мудрим виразом обличчя. Останнім часом в нього їх (виразів) залишилось всього два. «Мудрий» та «зверхній». Останній вдягається на Яценюка сам собою – коли той втрачає самоконтроль. Стається така прикрість все частіше…

Гроші та президентський черевик

Отже, скидається на те, що операція «скинь Сєню з потягу» увійшла в рішучу фазу: Кроль вже у тамбурі, а блискучий президентський черевик знаходиться на відстані удару від його дупи… Питання лише в часі. Штовхнути Кроля миттєво Заєць не може: на кону мільярдні кредити від міжнародних фінансових інституцій. Це, до речі, один з останніх аргументів Яценюка, оточення якого активно зомбує  населення дезою про те, що всі гроші, які ось-ось заллють фінансово висушену Україну, даються фірмачами виключно «під Арсенія».

Тож коли президентський черевик підштовхне дупку Арсенія Петровича? Можливо тоді, коли грошенята зайдуть в Україну.

Але існує і ймовірність ще тривалої непохитності президентської ноги. Вона просто буде постійно напоготові. Бо, вибудовуючи капкан для Бойового Кроля, Шоколадний Заяць сам ледве не потрапив у пастку…

Проблема електричного стільця

Справа в тому, що закінчення процесу знищення «камікадзе», стає для Порошенка початком нового неабиякого «головняка». Бо на місце Сєні потрібна-таки якась добра людинонька. З одного боку без  амбіцій і з нормальним рівнем слухняності, з іншого – яку б сприйняли партнери-інвестори. Неважко припустити, що у кадровому резерві (найближчому бізнесово-родинному оточенні) Порошенка бажаючих працевлаштуватись на електричний стілець небагато. Не маючи політичних амбіцій сєніного рівня, впрягатися у цей понівечений економічно-фінансовий віз сенсу немає аж ніякого. Навіть свій в дошку Гройсман вже не поведеться. Його і в Раді непогано годують.

Звичайно, в Порошенка є ідеальна мрія – так званий «технічний» кабмін, на чолі із абсолютно неполітичною фігурою. Близький до АП політолог Павло Нусс навіть встиг озвучити таку конфігурацію: на чолі Уряду, мовляв, може достойно виглядати авторитетна та не амбіційна Яресько.

Але чи вдасться Порошенку продавити через Парламент саме такий варіант? Зрозуміло, що ні. Бо в збочених політико-олігархічних традиціях України, яких досі непохитно дотримується «нова влада» і президент Порошенко, працевлаштування прем’єр-міністра не передбачає його аполітичності та незаангажованості, навіть навпаки. І тому кожного разу пікантний розклад, коли прем’єрське крісло готується охолонути, а ЗМІ починають казати, що діючий прем’єр – «збитий льотчик», починається просто непересічний рейвах. Рятівники України із скуйовдженими від гострого нападу любові до народу обличчями, лізуть з усіх щілин.

Який план курить Фірташ?

З першої щілини виліз громадянин Фірташ, що самопроголосив себе єдиним та неподільним рятівником Неньки. І, не виходячи з-під арешту в комфортному Відні, створив Агенцію з модернізації України.

На теоретичне доведення українців до повного та остаточного щастя, Фірташ відпустив собі 200 днів. За цей термін його Агенція напише якусь програму розвитку. Називається «майстер-план». І начебто під цей самий план Фірташ божиться напросити у добрих людей по всьому Світові для України аж 300 мільярдів баксів. План розвитку «Нью-Васюків» у виконанні Бендера – дитяча забавка у порівнянні із фірташевським креативом.

На хлопський розум це все виглядає також за Бендером – ідіотично. Але знаючи хижацькі звички панів з розряду Дмитра Фірташа, такого кшталту понти можна сприймати як початок чергової спроби повернення собі важелів впливу на Україну (читай – подальшого її грабунку). У Фірташа в українському політикумі є кілька подільників на чолі з екс-главою Адміністрації Януковича паном Льовочкіним. Є своя фракція у ВР під орудою «профєсіонала» Бойка. Є парламентські сателіти у вигляді голосуючого цирку Ляшка, який, до речі, після фірташевського пуку влаштував у Раді кілька показових істерик, примусивши аналітиків казати про можливий розкол коаліції.

А ідіотично все це виглядає тому, що у фірташевсько-львочкіно-ляшківському рейваху якось не вглядається прямого сенсу. Бо у їхній тусовці немає головного  – реального кандидата на прем’єрське крісло. І тому спектакль, на перший погляд – абсолютно безглуздий, бо у його фіналі не вимальовується головний герой, що заступає на престол…

Тож заради чого (і кого) вони у такому випадку каламутять водицю?

«Зомбопоп» почитається: Бабетта іде на війну

Синхронно із віденською шпариною відкрилась друга. Ближча і зрозуміліша. На сцені з’явилась… наша киця. Тінь з минулого. ВОНА. Юлія Володимирівна. Яка раптом відчула, що момент тріумфального повернення настав. Її головна політична зброя – космічного рівня зомбуючий  популізм (скорочено цей стиль називається «зомбопоп»), побудований на критиці помилок політичних опонентів. А опоненти (дарма, що партнери по Коаліції) приготували для Юлі безліч бонусів.

Змішавши з багнюкою Кроля у Шустера, Тимошенко запустила в дію своїх старих тролів на кшталт Сергія Соболєва, який поніс у маси «доброє і вєчноє». Його заява про те, що “МВФ ніколи не вимагав підняття пенсійного віку і тарифів на газ” – спроба  Юлі промацати ґрунт на предмет тематичного наповнення «зомбопопу». Чи пам’ятає плебс, що саме наша киця, під час свого прем’єрства, підписала меморандум з МВФ, де були закріплені саме такі позиції?

Отже, «Бабетта іде на війну». Але і це, у свою чергу, також якось непереконливо з урахуванням слабких позицій «Батьківщини» у ВР.

Таким чином логічним видається запитання: чи є випадковим збігом обставин синхронна поява із різних шпарин цих дуже різних людей: Фірташа і Тимошенко? З практично однаковими претензіями на порятунок нещасної Неньки?

Союз «єжа і трєпєтной лані»?

Тут можна почати фантазувати. У людей Фірташа є гроші та бажання, але немає кандидатури.  У Юлі є гроші, бажання, вона сама собі кандидатура, але немає критичної маси для підтримки в Парламенті.

Можуть вони допомогти один одному? Можуть. Легко. Достатньо Ляшку за відмашкою Льовочкіна вийти з коаліції. БЮТ, «Опозиційний блок» плюс клоунська команда вилоносця та потрібна кількість перебіжчиків (а вони будуть) – і нова парламентська більшість запропонує Порошенку – замість пнутого в дупу Сєні – свого кандидата. Точніше – кандидатку.

Завадити цьому гіпотетичному політичному зляганню може всім відомий факт: віденський олігарх і ВОНА є давніми заклятими ворогами. Але політична доцільність така тонка штука… Бува, заради досягнення мети утворюються союзи «єжа і трєпєтной лані». Біографія самої Тимошенко – яскравий тому доказ. Чи не наша киця колись вела за спиною Ющенка сепаратні перемовини з Януковичем про «дерибан» країни? Або підписувала кабальні газові договори із Путіним?

У боротьбі за омріяну владу  можна співпрацювати хоч із дияволом…

У іншому варіанті (якщо нову більшість сконструювати не вдається), крах старої коаліції та неутворення нової означають дострокові вибори. Причому з неприємним для Блоку Порошенка та яценюківського «Фронту» результатом. Життя населення стрімко погіршується, і пов’язують цей процес пересічні громадяни саме із Зайцем та Кролем, як би вони не силкувались кидатися один в одного лайном та згадувати через слово війну. Непричетна до цього процесу Юля, з її талантом зомбувати електорат, викриваючи вади діючої влади, має шанс проскочити між «однотуровим» і «народним» та повернути собі хоча б 50 відсотків колишньої підтримки. І цього буде достатньо.

Помилка Президента

Судячи з усього, такий розклад став для Порошенка неприємним сюрпризом. Отримати Юлю в якості кандидатки на прем’єрство (тобто повторити долю Ющенка, якому підсадили прем’єра-Януковича), – це, без перебільшення, кошмарна перспектива. Намагаючись вирішити свою проблему із Бойовим Кролем, Шоколадний Заєць сподівався саме на кадровий вакуум у політичному середовищі та нульовий вплив Тимошенко. Однак красномовні знаки, які посипались після перших натяків на можливу відставку Яценюка, примусили Порошенка перегравати ситуацію.

Скоріше за все, політичне життя Яценюка буде пролонговане. Про це ростеревенів навіть Ляшко, заявивши про переформатування Кабміну, де він бажає посаду першого «віцика». Щодо «хотєлок» Ляшка – то до терапевта, а от перше його твердження підкріпив, посипаючи голову попелом, навіть вже згадуваний політолог Нусс, дописавши у своєму фейсбуці наступне: «Кілька днів тому я писав про те, що українці цілком спокійно можуть очікувати узгодженої відставки прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, який не впорався і не справляється з поставленими завданнями коаліційної більшості. Відсутність реформ, незадовільна економічна ситуація, прямий політичний тиск на членів свого кабінету, а саме, на міністра енергетики – за все це відповідальність лягає безпосередньо на Арсенія Петровича. Я досить самокритичний, щоб визнати помилковість мого судження, заснованого на попередній інформації від джерел. Я помилився. Відставки Яценюка не буде, відповідно, призначення на його посаду пані Яресько, як я припускав, також – не відбудеться. Український уряд, за моїми даними, буде істотно переформатовано, і його очолить знову Арсеній Петрович. Рестарт уряду відбудеться відразу після отримання першого траншу кредиту МВФ…»

Як лікувати політичний «геморой»?

«Самокритичність» близького до Банкової політолога означає одне: Порошенко переляканий перспективою отримати Юлю, і вирішив ще деякий час миритися із Яценюком.

Але розвиток симптомів президентського «геморою», судячи з усього, вже не зупиниш. Населення доведене майже до краю і вимагатиме сакральної жертви (чого, власне і прагнув Шоколадний Заєць). Юля відчула запах крольчиної крові, завелась на повну і буде підкидати багаття у полум’я невдоволення. І в неї, вірогідно, знайдуться помічники з неабиякими можливостями та досвідом у розхитуванні політичної ситуації через підконтрольні фракції в Раді та власні ЗМІ.

Порошенко зіштовхнувся із прямою реальною загрозою виникнення політичної кризи. На тлі кризи економічної його шанси втримати ситуацію під контролем виглядають примарними. Є, звичайно, можливість почати витягувати населення, яке було вміщено до крольчиного капкану, тобто розпочати реальне реформування економіки, аби припинити рух країни до прірви. Але – час втрачено. І головне – з ким розпочинати цю роботу? Адже Кроль, якщо переступить цей Рубікон і збереже посаду, знахабніє ще більше…

Кучма на місці Порошенка балансував би між «елітами», зіштовхуючи супротивників лобами і залишаючись над битвою. Але Порошенко – не Кучма.

Ющенко на його місці пустив би все на самоплив та віддав би прем’єрське крісло висуванцю парламентської більшості. Але Порошенко – не Ющенко.

Тож найближчими місяцями ми станемо свідками чогось нового. Не в сенсі «вітру змін», не сподівайтесь. Це буде просто пошук ліків від політичного «геморою»…