Історія в постатях: Одеські обличчя турецької дипломатії
Важливий торгово-економічний центр, культурна столиця і «морські ворота» України, Одеса завжди займала особливе місце у літописі українсько-турецьких відносин.
Тож не дивно, що історія турецької дипломатичної присутності в Одесі почалась задовго до відновлення Україною незалежності у серпні 1991 року.
Розуміючи стратегічне значення чорноморського міста для всього регіону та політичну вагу «південної столиці» з огляду на внутрішньополітичні процеси в країні, майже одразу після підписання Брестського мирного договору у 1918 р. Османська імперія направила своїх дипломатичних представників не тільки до Києва, а і до Одеси.
Першим консулом Османської імперії в Одесі став Ебу Риза Намик бей, призначений турецькою стороною 3 вересня 1918 року. Його повноваження (разом з повноваженнями посла Ахмеда Мухтара бея та Генеральних консулів у Києві – Ахмеда Феріда бея та у Харкові – Рухі бея) були підтверджені українським МЗС 12 жовтня 1918 року.[1]
Невдовзі після цього Департамент чужоземних зносин МЗС молодої Української Держави направив відповідного листа до Одеського міського отамана з проханням не чинити «ніяких перепон при переїзді чи проживанні» та «вжити всіх заходів для допомоги» консулу в його роботі. Оригінальні копії вірчих грамот, вербальних нот дипмісії та листування українських дипломатів з Високою Портою нині зберігаються у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, а їхні копії можна побачити у фотодокументальній виставці з історії української дипломатії «Іноземні дипломатичні представництва в Києві в 1917-1919 рр.: початок міждержавних відносин»[2].
«Турецька» експозиція фотодокументальної виставки «Іноземні дипломатичні представництва в Києві в 1917-1919 рр.: початок міждержавних відносин»
Хоча в умовах буремних подій початку ХХ ст. ці контакти були нетривалими, перші цеглини у фундамент турецької дипломатичної присутності в Одесі та південному регіоні України було закладено саме тоді.
Сучасна ж історія «турецької дипломатії з одеським обличчям» почалася 1 листопада 2001 року, коли офіційно відкрилось Генеральне консульство Турецької Республіки в Одесі. Хоча за охопленням «підопічної» території Генконсульство ледь поступалося Посольству (до консульського округу ГК ТР в Одесі входять Закарпатська, Івано-Франківська, Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Вінницька, Чернівецька, Одеська, Миколаївська, Херсонська області, а також АР Крим та м. Севастополь), на початку діяльності його офіс займав декілька кімнат в готелі «Чорне море», що на вул. Рішельєвській.
Втім, моє особисте знайомство з першим Генеральним консулом Туреччини в Одесі Яшаром Пинаром (2001-2005) відбулося вже у новому приміщенні, поруч з готелем «Лондонська» на Приморському бульварі, куди консульство переїхало в серпні 2002-го.
Перший Генеральний консул ТР в Одесі Яшар Пинар на робочому місці, 2002 р. (Фото з особистого архіву пані Фердане Пинар)
Для мене, тоді ще першокурсниці відділення міжнародних відносин, це була не тільки перша зустріч з турецьким Генконсулом, а і перший досвід участі в офіційному прийнятті. Пам’ятаю, як була здивована побачити поважного дипломата високого рівня, який підходив аби особисто поспілкуватися, потиснути руку і розпитати, як справи у кожного гостя, в тому числі і ще зовсім «зелених» студентів.
На початку 2000-х турецька мова в Одесі викладалася лише в Інституті соціальних наук Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова і ще не була настільки поширена, як зараз. Тож, для нас, «тюркологів-початківців» подібні заходи були унікальною нагодою не тільки попрактикувати доволі скромний словниковий запас з «живими» носіями мови, а і ближче познайомитися з культурою, традиціями, національними святами і, звичайно ж, національними стравами цієї країни. А оскільки отримати запрошення на урочистості, організовані дипмісією, могли лише «кращі з кращих», перспектива потрапити до «кола обраних» слугувала неабияким стимулом для покращення показників успішності навіть серед запеклих розбишаків.
Студенти ОНУ ім. І.І.Мечникова на церемонії вручення нагород переможцям Всеукраїнської олімпіади з турецької мови, ГК ТР в Одесі, 2006 р.
Слід зазначити, що від самого початку гуманітарна та освітня дипломатія, розвиток міжлюдських контактів і підтримка викладання турецької мови, в т.ч. шляхом кадрового та матеріально-технічного забезпечення відповідних кафедр українських вишів, були одними з ключових пріоритетів діяльності турецьких диппредставництв в Україні. Зокрема, багато роботи на цьому напрямку зроблено завдяки реалізації проектів Турецького агентства зі співробітництва та розвитку (ТІКА), Інституту Юнуса Емре (турецького аналогу Українського Інституту) та двостороннім домовленостям між Міністерствами освіти та університетами обох країн. Втім, головною «м’якою силою» Туреччини, безумовно, залишається гостинність та щирість її народу. Навряд чи хтось зі студентів зараз зможе пригадати назву якоїсь із книжок з бібліотеки Турецького центру, створеного за сприяння і підтримки Генерального консульства та вже згаданого агентства ТІКА на базі Одеського університету. Тоді як схвильованість від першого «виходу в світ» та особистого знайомства з турецькими дипломатами запам’яталися на все життя. Так само, як закарбувалися в пам’яті і спекотні студентські дні, проведені на літньому стажуванні у консульському віконці Генконсульства, в прямому сенсі слова «зі спітнілим чолом» – чи то від звичного одеського сонця, чи то від незвичних запитів турецьких громадян.
Генеральний консул Туреччини в Одесі Ренан Шекероглу з групою українських та турецьких студентів з нагоди Дня молоді і спорту, 19 травня 2006 року
Відчути себе повноцінним співробітником дипмісії я змогла вже наступного року, коли, навчаючись на останньому курсі університету, отримала запрошення від тодішнього Генерального консула, пана Ренана Шекероглу (2005-2007), попрацювати на посаді перекладача і секретаря-референта Генконсульства. Так, за цікавим збігом обставин, вперше познайомитися з особливостями української державної (а також митної, прикордонної, комунальної та інших…) служб мені довелося, перебуваючи «по іншу сторону барикад» і захищаючи інтереси турецьких громадян, що потрапили у скрутне становище в Україні. Тож, перші враження від консульської і дипломатичної роботи (як і усвідомлення того, що колись і сама би хотіла носити горде ім’я дипломата), я отримала ще задовго до початку роботи в українському МЗС.
Пан Ренан Шекероглу та співробітники Генерального консульства Турецької Республіки в Одесі, після прийняття з нагоди національного свята, 2007 рік
Пам’ятаю, як довго не наважувалась попросити дозволу раніше йти з роботи, аби встигати на свої курси в Alliance Française. А коли врешті запитала, у відповідь отримала напівжартівливу пропозицію практикувати французьку в консульстві – пан Ренан вільно володів французькою і часто порівнював Одесу з «маленьким Парижем».
Багато років потому, вже після каденції Генерального консула у Сіднеї та роботи керівником аналітично-дослідного департаменту Ради національної безпеки ТР, Ренан Шекероглу був призначений Надзвичайним і Повноважним Послом Туреччини у Бамако, де 2018 року був удостоєний високої державної нагороди – Національного Ордену Малі.
На жаль, зустрітися з паном Шекероглу після від’їзду з Одеси так і не судилося. На відміну від його наступників – Мурата Тамера (2007-2011) та Хусейна Ергані (2011-2013), з якими наші шляхи дивним чином перетнулися ще декілька разів, вже в Туреччині. У 2014-2018 роках працюючи в політичній секції Посольства України в ТР, я займалася здебільшого питаннями зовнішньої політики, зокрема турецько-американськими відносинами. Тому приїхавши до Анкари, насамперед вирішила познайомитися з «деск-офісером» (відповідальним дипломатом) по США в турецькому МЗС. Яким же було моє здивування, коли на зустріч зі мною, молодшим дипломатом посольства хай і дружньої держави, погодився цілий начальник управління Департаменту Америки.
Ситуація прояснилася, коли я почула ім’я турецького дипломата – Хусейна Ергані, який на той час обіймав цю посаду. Причина «грубого порушення» ієрархії і протоколу стала зрозумілою, але здивування від цього менше не стало. Тож, наступні декілька років, аж до від’їзду пана Ергані до болгарського Пловдіву, куди його призначили Генконсулом у 2017 році, у мене завжди було надійне джерело інформації по важливому як для України, так і для Туреччини трансатлантичному напрямку.
З паном Хусейном Ергані, прийняття з нагоди Дня Республіки, 29 жовтня 2011 року, м. Одеса.
Не менш несподіваною стала і зустріч з Муратом Тамером в Стамбульському аеропорту, майже через 7 років після завершення його каденції в Одесі. Пам’ятаю, як 9 квітня 2018 року разом з посольськими колегами прилетіла з Анкари для забезпечення перекладу під час короткої зустрічі президента Порошенка з турецьким лідером Реджепом Таїпом Ердоганом, яка мала відбутися у VIP залі аеропорту. Часу було обмаль, президенти затримувалися – і дипломати з обох сторін помітно нервували. Годі й казати, якою була моя реакція, коли «врегулювати протокольні деталі» раптом вийшов ніхто інший, як «одеський Генконсул» Мурат Тамер, який на той момент вже обіймав посаду Представника МЗС Туреччини у Стамбулі.
Ще в «одеські часи» з обома дипломатами мені неодноразово доводилося працювати і розвиваючи співробітництво в освітній сфері (після роботи в Генеральному консульстві я тривалий час викладала турецьку мову на кафедрі міжнародних відносин ОНУ ім. І.І.Мечникова), і перекладаючи для численних офіційних делегацій, що регулярно відвідували українську «перлину біля моря». Широкі інвестиційні можливості припортового міста робили Одесу цікавою дестинацією для турецьких підприємців, а багата природа та спільна історична спадщина півдня України (від Хаджибею до Аккерманської (Білгород-Дністровської) фортеці) традиційно приваблювали не лише туристів, а й високопосадовців, що перебували в Україні з робочими візитами. До того ж, до 2014 року Одеса була «обов’язковою зупинкою» на шляху до Криму, адже відносини з тюркськими спільнотами України (кримськими татарами, гагаузами, турками-месхетинцями) завжди були і досі залишаються ключовим напрямом роботи турецьких дипломатичних місій і в Одесі, і в Києві.
Зустріч Генерального консула ТР в Одесі Хусейна Ергані з Директором Інституту соціальних наук ОНУ ім. І.І.Мечникова В.В.Глебовим, 2012 р.
Продовжила активно розвивати освітню дипломатію і пані Нур Сагман, яка стала першою (і допоки єдиною) жінкою на посаді Генерального консула Туреччини в Одесі (2013-2015).
Зустріч пані Нур Сагман з викладачами турецької мови та студентами кафедри міжнародних відносин ОНУ ім. І.І.Мечникова, 2013 рік
Сценарист і режисер, кар’єрний дипломат і професійний фотограф, людина з надзвичайно широким колом інтересів і ще ширшим колом друзів, Нур-ханим і справді завжди випромінювала світло («Нур» в перекладі з турецької – «світло», «сяйво»; ханим – тур. «пані»). До свого відрядження до Одеси пані Генконсул вже встигла попрацювати у Франції, Румунії, Естонії та Марокко – і кожною з цих країн захоплювалася по-своєму. Втім, (окрім рідної Анкари) особливо теплі почуття, за її словами, в неї викликали два міста – Касабланка і … Одеса.
Пані Нур любила Одесу – і Одеса відповідала їй взаємністю. Мабуть не буде перебільшенням сказати, що саме на її каденцію припадає найбільш яскравий період турецької культурної дипломатії в житті культурної столиці України. Фестивалі і ярмарки, концерти класичної і джазової музики, офіційні прийняття і покази кінострічок, фотовиставки і благодійні заходи – здається, цей список можна продовжувати до нескінченності. Про невгамовну творчу фантазію і невтомну працю дипломатки досі згадують всі, хто її знав і з нею працював.
На одному із культурних заходів, організованих пані Нур Сагман на посаді Геконсула ТР в Одесі
Великі зусилля було покладено і на заснування Стамбульського парку неподалік Приморського бульвару. І хоча його офіційне відкриття, приурочене до 20-ліття встановлення побратимських відносин між Одесою і Стамбулом, відбулося вже при наступному Генеральному консулі Уфуку Тогрулі (2015-2018), безперечно, в ньому є значний внесок багатьох дипломатів, які в 2010-і роки працювали в турецькій дипмісії в Одесі.
До речі цікаво, що під Меморандумом про міста-побратими, укладеному у далекому 1997 році, стоять підписи мера Одеси Едуарда Гурвіца і … тодішнього мера Стамбулу, а нині Президента Турецької Республіки – Реджепа Таїпа Ердогана. Без перебільшення, тепер одесити можуть говорити про по-справжньому «республіканське значення» свого міста та його ролі у двосторонніх українсько-турецьких відносинах.
Стамбульський парк, м.Одеса (фото: Planet of Hotels)
На певному етапі Нур Сагман відіграла важливу роль у житті Одеси, а Одеса стала важливим етапом в житті Нур Сагман: вже за два роки перебування на посаді Генерального консула, Нур-ханим було призначено Надзвичайним і Повноважним Послом Турецької Республіки в Гвінеї. Після повернення з Конакрі у 2018 році, турецька дипломатка продовжила свій «африканський» шлях, очоливши Департамент країн Африки в МЗС Туреччини. Але дружні зв’язки з Одесою і одеситами не втратила і досі.
Зі значним дипломатичним досвідом приїхав до України і Садін Айїлдиз (2018-2020), маючи за плечима відрядження в Узбекистані, Росії, Казахстані та нідерландському Роттердамі, де він обіймав посаду Генерального консула до переведення його в Одесу. Завдяки чудовому знанню російської мови та регіону, для досвідченого дипломата не склало труднощів швидко освоїтися у мультикультурному місті на березі «самого Чорного моря». Тож, під час нашого першого знайомства у жовтні 2018 року (через якихось два тижні після мого повернення із довготермінового закордонного відрядження в Анкарі) пан Садін вже розповідав мені «дипломатичні плітки» з життя мого рідного міста, а я йому – останні новини з його рідної Туреччини.
З Генеральним консулом Турецької Республіки Садіном Аййилдизом, 2018 р.
Обговорювали ми тоді і довгострокові плани нашої майбутньої співпраці. Повернувшись до України і перейшовши на посаду заступника директора Дипломатичної академії при МЗС, я була відповідальна в тому числі і за розбудову новоствореного регіонального філіалу ДАУ в Одесі. А оскільки значну вагу ми традиційно приділяли розвитку відносин з нашими іноземними партнерами, співпраця з дипмісіями в організації програм обміну та стажування для дипломатів була вкрай важливою. Підтримку турецької сторони ми відчували завжди – і в Києві, і в Анкарі, і в Одесі.
На жаль, багатьом з цих планів так і не судилося справдитися через початок пандемії Covid-19, але хочеться вірити, що найкращі дні в роботі турецького Генконсульства в Одесі ще попереду. І знайомство з його новопризначеним очільником, паном Біреєм Йилмазсоєм, дає всі приводи для такого оптимізму.
Візит ввічливості до новопризначеного Генерального консула Турецької Республіки в Одесі Бірея Йилмазсоя, жовтень 2020 р.
Врешті-решт, сьогодні одеситів з Туреччиною єднають не лише спільні спогади про минуле і спільні надії на майбутнє, а і понад двадцять регулярних авіарейсів на тиждень. А, отже, можна бути певними, що там де класичної дипломатії буде недостатньо, на допомогу їй прийдуть тисячі «громадських дипломатів», які щодня роблять наші міста, країни і народи ближчими і зрозумілішими один одному.
Євгенія ГАБЕР, експерт-міжнародник, Радник Прем’єр-міністра України з питань зовнішньої політики
[1] Ірина Матяш. Іноземні представництва в Україні (1917-1919 рр.): державна місія та повсякденність. Київ: Інститут історії України НАН України, Наукове товариство історії дипломатії та міжнародних відносин. 2019. – С. 244.
[2] Фотодокументальна виставка «Іноземні дипломатичні представництва в Києві в 1917 -1919 рр.: початок міждержавних відносин» (куратор – Ірина Матяш) // Наукове товариство історії дипломатії та міжнародних відносин https://sshdir.org.ua/fotodokumentalna-vystavka-inozemni-predstavnytstva-v-kyyevi-v-1917-1919-rr-pochatok-mizhderzhavnyh-vidnosyn/
