Ірина Фаріон: психіка у мене добра, я тільки москалів ненавиджу

29 квітня – незвичайний день. Початок страсного тижня. І  не тільки 

Саме в цей день 49 років тому стіни одного із Львівських пологових будинків струсив несамовитий дитячий крик.

 

Нас там не було, але, кажуть,  пізніше санітарки божилися, що він був схожий на «Геть окупантів».  Охоче віримо. Бо це народилася майбутня відома  філологиня і «свободівка» Ірина Фаріон. Невтомний борець із окупаційним режимом, запекла піклувальниця про чистоту української мови, без п’яти хвилин вчителька Миколи Азарова.  Ми достеменно не знаємо, чи був той тиждень – у 1964 році – страсним, але підозри такі є. Словом, наші вітаннячка.

Треба сказати, що без Ірини  Фаріон політичне життя в країні було б геть пісним. Другої такої немає. І за це ми їй вдячні. За незвичайність. За креатив – у кожному русі, жесті, слові. Бо звичайна  людина, відвідавши дитячий садок, обмежилась би якими-небудь «усі-пусі» та роздачею цукерок. А пані Ірина наповнила цей візит глибоким ідеологічним змістом і показала усім нам, як треба виховувати свідомих українців. Нагадаємо, що це було задовго до обрання пані Ірини в парламент (за мажоритарною, між іншим). І те, що це обрання потім відбулося,  доводить: виборці почули, схвалили, зробили  висновки.

Пригадуються передвиборчі шоу у Кисельова на Інтері.  Пам’ятаєте той ринг з Колесниченком? Усі серіали були послані нафіг, країна приклеїлася  до екранів, очікуючи, коли Ірина почне роздирати манікюром самодовільну регіоналівську пику. Не розідрала, стримала себе. Але все одно було весело.

А уже в парламенті – під час виступу Миколи Азарова  – пам’ятаєте? Звичайна людина давилася  б сміхом під столом (власне, як і робила більшість присутніх), а Фаріон не змовчала. Але навіть при цьому проявила певну толерантність, запропонувавши Миколі Яновичу право вибору – у сенсі до кого він належить: до «політично заангажованих»  чи до «розумово відсталих»?  (Відповіді, до речі, не дочекалася і досі.)

Але якби то все обмежилося репліками з місця! Ні фіга. Пані Ірина з головою поринула у законотворчу діяльність. І вже невдовзі з-під її пера вислизнув законопроект, за яким будь-який вияв нешанобливого ставлення до калинової карається буцегарнею.  Яка пересічна людина  здатна на такий політ фантазії?

І нехай недоброзичливці варнякають про «тупу білявку», «нарвану бабу», «клімактеричну особу», «круглу дуру», яка своїми «ідіотськими висловленнями» і  «агресивною поведінкою» роз’єднує країну та замість прагнення вчити українську мову – сіє ворожість до неї. Заткніться, бовдури! Принаймні сьогодні, в страсний понеділок, в день її народження. Ми ж мовчимо.

Взагалі про пані Ірину можна сказати, ледь перефразувавши відому цитату із українофоба Булгакова: психіка у неї добра, вона тільки москалів ненавидіть. Ой, ненавидить… Мабуть, навіть більше, ніж усі «свободівці», разом узяті.

До речі, однопартійці першими  привітали пані Ірину з днем народження. Тіпа привітали. Ось такого вірша їй присвятили:

Допоки сонце світить з висоти,

Щебечуть птахи, зацвітають квіти,

Ми Вам життям бажаєм твердо йти,

І днем грядущим від душі радіти!

 

…Піїти свободівські, поци ви в маминих кофтах, а не справжні партайгеноси. Що це за соплі в цукрі? Я не про форму. Всі ми тут, ясна річ, не тараси шевченки  –  та ще й після стількох років окупації. Я про зміст. Хіба так треба вітати цю карколомну жінку? Це вам що, Маріванна з бухгалтерії?

От якби ми ставили за мету віршово поздоровити  пані Ірину, то зробили б це  принаймні так:

Допоки є у світі дитсадки,

Куди нога ще Ваша не ступала,

Бажаєм Вам нової наснаги!

Паліть русифікацію напалмом!

Нехай батьки бояться і тремтять,

Нехай в Москву пакуються валізи.

Бо тільки від москальського «лізать»

Пішло оте  ім’я огидне – «Ліза».

Допоки окупанти там і тут

Не хочуть вчити мову солов’їну,

Не втомлюйтесь питати у іуд:

«Чому ти , б.., не любиш Україну?»

Коли старі дебіли й пердуни

З екранів і трибун паплюжать мову,

Вам варто словом ляснути одним –

І їм відразу робиться хрєново.

Ви «наше фсьо», Ірино Фаріон.

Ви наша совість, пісня і молитва.

…І хай посміє хоч один га…дон

На Вас погану пельку розтулити.

 

Даруємо безплатно.  А то  – птахи… квіти… радіти… Нездари закомплексовані.  Привітати достойну людину – і те до пуття  не можете. Як вам Україну довірити?..