Ілюзорне перемир’я: чого варта домовленість з агресорами і брехунами?
З бесіди з Секретарем Радбезу РФ у Кремлі: «Донбасс начнёт, Новороссия – поддержит, Приднестровье – довершит!». Сказано про плани знищення України, сказано 20 років тому!
Усілякі порівняння – кульгають. Добре це усвідомлюючи, без жодних порівнянь – прості спогади.
Незабутній Микита Сергійович Хрущов понад півстоліття тому з трибуни Генеральної асамблеї ООН виклав прекрасну радянську ініціативу – загальне і повне роззброєння!
Ура! Ура! Ура? Чи – величезна пропагандистська хвиля всередині СРСР… і -пшик, яким очікувано скінчилася миротворча ініціатива?
Повторюю, ніяких порівнянь…Прості спогади.
А тепер-від спогадів-до актуального.
Провівши переговори невідомо з ким (по-суті, легалізувавши терористичні організації-«республіки»), імплементувавши до відомого мирного плану миротворчі ініціативи плану Путіна, живемо у сподіванні миру…
З моєї, дилетантської точки зору, сподіваннями є марними. Є у нашої східної сусідки деякі просто сакральні речі, через які вона ближчим часом не переступить.
Наприклад, «БАБЫ НАРОЖАЮТ!».
У Москві, поруч з Кремлем на карикатурній бронзовій конячці сидить автор цього патріотичного шедевру, звеличуваний та обожнюваний кривавий маршал.
Дякувати Богові, його вже немає. Та справа його – живе. «Вантаж 200» з України не збурив російське суспільство, протестувальники не блокували Кремль, Думу, Генштаб, військкомати….
На протести вийшли одиниці… Матері тихо плачуть… І літає у повітрі, паралізуючи мозок і волю, патріотичне: «Россия!!! Путин!!!» з очевидним підтекстом: «Всем – молчать, бабы – нарожают!»
Відтак, до нас в Україну сунутимуть нові колони окупантів, у Росію рефрижераторів, бо російські армійські пересувні крематорії не розраховані на такі потоки…
З нещодавнього,спогади: навесні написав ще у «Одноклассниках» – «Граждане России! Кто из Вас и сколько Вас готовы убивать и умирать за Путина?».Мені не відповів НІХТО!
Або – «МЫ РОЖДЕНЫ, ЧТОБ СКАЗКУ…»
Казкарство – важлива складова російської політики. Дякувати Путіну (не жартую), сконала казка про братні народи. Міф, насаджуваний століттями імперською пропагандою, рухнув, поховавши під уламками і «колиску трьох братніх народів», і брехню про «возз’єднання України з Росією», і про наше «православне братство»…
Ми згадали й про переписані у Московії літописи, про нищення «диким і неосвіченим», за висловом одного з київських митрополитів, московським духовенством перлин української духовної літератури; про справжню історію героїв – російських князів (які насправді мали чужинецький ясик на княження); про постійне, з року в рік, зі століття у століття, зрадництво східної сусідки та її правителів… Аж до сучасності включно.
Талановита юна дівчина-поет написала щемливо, пронизливо та точно: «Никогда мы не будем братьями-ни по родине, ни по матери»… Заколотивши тим самим останній гвіздок у труну з протухлим міфом.
У нас.
А у сусідів піднялися «рятувати братів». За багатовіковою звичкою – мечем, загарбництвом… З благословення думських паяців та Гундяєва, під проводом фашистів у «казачьих» одностроях, «зелених чоловічків» та просто нечисті та людського непотрібу… Рятувати, обстрілюючи мирні міста та села, катуючи людей, крадучи цілими заводами… Рятувати, влаштовуючи блюзнірські «паради полонених», знущаючись з прип’ятих до стовпів жінок, з поранених заручників…
Сподіваюся, дякуючи Путіну, сконає й міф про велику Росію. До речі, чомусь подумалося: у гімні Росії, мабуть, саме через «братерство», є неприпустимий для «живого великорусского» українізм. Як там, на початку – «Россия, великая наша держава…», хоча російською це мало б звучати – «…большая (з укр.) наша держава…».
Сконає, бо держава-ізгой, а до того йде, про свою велич може розповідати навіть своїм громадянам дуже недовго.
А ще – про «НАРОД-БОГОНОСЕЦЬ». Ні, я не про «наукову» конференцію в Росії з приводу того, що «Владимир Путин может стать богом по благодати».
Цей поки ще не бог нещодавно зробив відкриття: православ’я, за його «вченням» ближче до ісламу, ніж до католицизму… Мною це було розцінене як спроба розіграти «релігійну карту, зробити те, чого нормальна людина ні в якому разі робити не може. Та, так виглядає, віруючий, релігійний кадебіст не зупиниться перед і перед замахом і на Церкву, і на слово Боже.
Та, досить про них. Що робити нам?
Навіть побіжний аналіз і змісту соціальних мереж, і змісту соціологічних досліджень підказує: для нас навіть в умовах передвиборчих змагань необхідно зберігати єдність.
Нам важливо підтримувати і Президента, і уряд, не виводячи їх, однак, з-під конструктивної критики, поєднуючи її з конкретними порадами та допомогою.
Нам необхідно нейтралізувати гарячі голови, вічних революціонерів, прагнучи за палкими закликами бачити сутність – кому вигідно?
А ще, думаю, нам необхідно, нарешті, згадати мантру регіоналів і ПОЧУТИ ДОНБАС, невідкладно законодавчо закріпивши статус «не громадян» для сепаратів. Бо сумнозвісні мінські перемовини підтвердили незмінність курсу ватажків самопроголошених утворень на відокремлення від України. Хто за відокремлення – не громадянин. Без пенсій, соціальних виплат, без паразитування за рахунок України. І без права обирати до наших органів влади та місцевого самоврядування. Хто хоче у Новоросію-просимо дуже, вона, Новоросія, до слова, кілометрів за 30 від Владивостока.
Не впевнений, однак, що така цілком мирна пропозиція буде врахована у відомому мирному плані. Зрештою, я, дякувати Богу, не Путін, щоб виконувати мої забаганки.
І, насамкінець, нам необхідно нарешті ПОЧУТИ РОСІЮ.
Із спогадів. Десь 4 серпня у репліці щодо «відновлення рівня довіри до Росії» я останній раз згадував про зустріч, бесіду з Секретарем Радбезу РФ у Кремлі та його слова: «Донбасс начнёт, Новороссия – поддержит, Приднестровье – довершит!». Сказано про плани знищення нас, сказано 20 років тому!
Будемо й далі жити у світі ілюзій щодо можливостей домовитися з агресорами і брехунами, які, за точним висловом А.Яценюка – обдурять, чи згадаємо принагідно прем’єрку маленького Ізраїля – киянку Голду Меїр: «Якщо не давати здачі – шакали розірвуть на шматки!»
ПИЛЬНУЙМО, ЛЮДЕ!
