Ієрархи всіх церков висловили підтримку зближення з ЄС
Мені поталанило в житті якийсь проміжок часу співпрацювати з релігійними діячами різних віросповідань, конфесій, бачити за, скажімо так, неформальних обставин церковних ієрархів, спілкуватися з тими, до кого звертаються «Ваше Святосте!» або «Блаженніший!»
Мені пощастило спостерігати, як ченці виростають до ієромонахів, єпископів і архієпископів, як «отець» стає «владикою»…
Мені випадало брати участь в освяченні нового храму, відкритті синагоги, першому молінні у мечеті.
А ще – бути присутнім на засіданнях Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій.
І, думаю, що це важливо, я бачив, як пастирі різних релігій у незалежній Українській державі толерантно та із взаємною повагою ставилися один до одного.
Звичайно, це жодним чином не означало будь-якого відступу від релігійних догматів тієї або іншої Церкви, просто (насправді – ой як непросто!) свідчило про те, що вони усвідомлюють свою відповідальність і перед Богом, і перед світом.
При тому, однак, до спільних, скоординованих дій владики вдавалися надзвичайно рідко. І були, і є на те свої причини.
Та якщо вдавалися, кожна така спільна акція, без перебільшення, може претендувати на звання історичної, а для мирян – доленосної.
Днями оприлюднено саме такий доленосний документ. Упевнений, не зайве навести його повністю.
Звернення
Церков і релігійних організацій до українського народу
Шановні співгромадяни!
Будучи невід’ємною частиною українського суспільства та відчуваючи духовний обов’язок і громадянську відповідальність, вважаємо за необхідне звернутися до вас з приводу європейської інтеграції України та поділитися деякими своїми міркуваннями.
Історично так склалося, що від давніх часів український народ був частиною європейського цивілізаційного простору. У зв’язку з Європою, її духовною, культурною, освітньою, правовою традицією будувалося наше суспільне і державне життя.
Зараз Україна стоїть перед вибором шляху свого подальшого розвитку. На нашу думку, майбутнє України природно обумовлене нашим історичним корінням – бути незалежною державою в колі вільних європейських народів.
Переконані, що цей вибір не є і не може вважатися протиставленням України нашому історичному сусіду – Росії. Адже її державність, історія та культура теж тісно пов’язані з Європою. Сподіваємося, що російський народ і держава визнаватимуть і поважатимуть право України, як незалежної держави, обирати власний шлях у майбутнє – так само, як Україна визнає і поважає незалежність і суверенітет Російської Федерації.
Цілком зрозуміло, що сучасна об’єднана Європа має не лише здобутки. Чимало в ній того, що потребує змін чи виправлення – так само, як і наш власний український дім. Традиційні релігійні, культурні, сімейні та моральні цінності, на яких століттями ґрунтувалося життя народів Європи, – дорогоцінний скарб, який ми повинні цінувати, спільно берегти, захищати і примножувати. Знаємо, що у цій справі в Європі у нас є багато однодумців, з якими ми готові об’єднати зусилля.
Сподіваємося, що через суспільну дискусію Україна обере для себе найкращий шлях розвитку. Ми ж будемо молитися, щоби Всевишній дав мудрість і правителям, і всьому народу та допоміг зробити вірний вибір. До такої молитви закликаємо і всіх наших вірних.
З повагою –
Патріарх Філарет (Денисенко), Предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату;
Митрополит Володимир (Сабодан), Предстоятель Української Православної Церкви;
Верховний архієпископ Святослав (Шевчук), Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви;
В’ячеслав Нестерук, Голова Всеукраїнського Союзу обʼєднань євангельських християн-баптистів;
Михайло Паночко, Старший єпископ Церкви християн віри євангельської України;
Архієпископ Петро Мальчук, глава Комісії з питань відносин між державою і церквою Римо-Католицької Церкви в Україні;
Вʼячеслав Горпинчук, Єпископ Української Лютеранської Церкви;
Уланд Шпалінгер, Єпископ Німецької євангелічно-лютеранської Церкви України;
Яків Дов Блайх, Головний рабин м. Києва та України Обʼєднання іудейських релігійних організацій України;
Муфтій Ахмед Тамім, Голова Духовного управління мусульман України.
Київ, 30.09.2013 р.
Не знаю, чи вистачить у когось сміливості (зухвалості?) коментувати. Як на мене, це звернення необхідно уважно та вдумливо читати й перечитувати.
Широке представництво очільників Церков залишило мізерно мало місця для ворожих маневрів.
Хіба що войовничі безбожники з-поміж «червоних» і поплічники червонозоряного московського «владики» (який на бронепоїзді приїхав на чуже свято до Києва, але тишком-нишком відзначив у себе 70-річчя сталінського Московського патріархату), апологети «Кремлівського вибору» силкуватимуться або не помітити слово пастирів, або оббрехати його, або протиставити…
Утім, що протиставити… Люди мого покоління памʼятають пісню часів «вождя та батька всіх народів» зі словами: «…Що правдою повиті, як голос із Кремля».
Усі знали, що то за правда. І хоча змінювалися епохи, держави, вожді – «голос із Кремля» ніс, як правило, ту саму правду погроз, насильства, безбожництва…
Маємо, дякувати Богу, що тому голосу протиставити. І маємо дякувати ієрархам за чесний і звернений до кожного з нас документ, за мудре пастирське слово.
