Як постправда перетворила росію на постросію (Думки вголос)
Заговори, щоб я тебе побачив. Сократ
Четвертий місяць триває кровопролитна війна із російськими загарбниками на території України. Десятки тисяч українців пожертвували свої життя, щодня до них додаються сотні нових… Величезні втрати живою силою зазнає і наш ворог… Заради чого все це? Упевнена, що кожен із нас задається цим питанням щодня, вишукуючи відповіді у мас-медіа та соціальних мережах, у розмовах з друзями та просто незнайомцями. Як два сусідські народи могли стати ворогами на щонайменше кілька десятиліть?
На початку було слово…
Так, саме воно. Все почалося зі слова, вірніше з антиукраїнської пропаганди, яка посилилася після 2008 року, з моменту виступу путіна на Мюнхенській конференції. Кривава боротьба, яку ми бачимо сьогодні на полі бою, – це результат руйнівної дії брехливої інформації, фейкових новин та історичних маніпуляцій, замішаних на великоросійському шовінізмі та винятковості, спрямованих на «внутрішнього споживача». Півтора десятиліття з усіх телеекранів Росії, як зі смітника, лилися потоки брудної і злобної, повної ненависті брехні про Україну та український народ. Особливо після окупації частини Донбасу та анексії Криму навесні 2014 року. Рашистським пропагандистам було віддано найкращий час (прайм-тайм) на федеральних та місцевих телеефірах, на них витрачалися мільярди доларів із держбюджету. Їм дозволялося все для досягнення головної мети — брехня, інсинуації, сфабриковані відео, наклеп… Крім того, росія створила медійну мережу по всьому світу, включаючи багатомовний міжнародний телеканал Russia Today та новинне агентство Sputnik, які творили позитивний імідж росії та росіян, одурманюючи громадян демократичних країн Заходу. Іншими словами, росія отруювала своєю пропагандою практично весь цивілізований світ, особливо фокусуючись на зомбуванні свого населення. Усі пам’ятають «історії очевидців» про розіп’ятого хлопчика, канібалів в Україні, біолабораторії, заражених птахів, натовські в’язниці та багато інших… Явна брехня, що видається за правду, зі «свідченнями очевидців» та підкріплені змонтованими фейковими відеосюжетами.
Якщо сказати, що це стало результатом втілення шизофренічних ідей головного лідера московії та ідеолога «російського світу», це буде не зовсім так. Хейт росіян до України та українців бере свій початок задовго до нинішньої війни. І навіть не з часів Радянського Союзу, а кількома століттями раніше, з часів Російської імперії і відтоді ніколи не припинявся. Це була цілеспрямована політика російських царів та їхніх прихвостнів, центральної більшовицької влади «в’язниці народів», як називали тоді радянський союз, а також мафії путіна. Владоможці завжди сварили народи між собою за принципом «розділяй і владарюй». І завжди засобами для досягнення цієї мети були придумані міфи, перекручені факти історії, наклеп, брехня, фальсифікації та інсинуації. У хід йшли анекдоти про недалеких хохлів, образливі та принизливі жарти, навіть галушки та вареники мали негативний сенс через приналежність до української кухні. «Старший брат» ніколи не поважав народи, що живуть поруч, ніколи не вважав їх рівними і не визнавав їхнього права на самовизначення.
І ось на порозі 21 століття. Національна політика росії не тільки не змінилася, а стала навіть більш агресивною. Зазнавши двох так званих принижень, як називають цей стан деякі експерти, – тобто поразка в Холодній війні та розпад СРСР, – росія разом зі своїм лідером переживає так званий «версальський синдром». Інакше кажучи, свербіж реваншизму. Подібний до того, що випробувала Німеччина після капітуляції у Першій світовій війні і яка була вкрай незадоволена підсумками Версальського мирного договору. Це призвело Німеччину до перемоги фашизму всередині країни та початку Другої світової війни. З’явився Гітлер, чиї імперські та завойовницькі апетити зростали не щодня, а щогодини. Зміцнівшись всередині країни — економічно та ідеологічно (не без допомоги потужної гебельсівської пропаганди), кривавий диктатор став поглядати у бік своїх сусідів, де ж можна відірвати шматок тієї чи іншої території. Він не був згоден із встановленими Версальським договором кордонами. (Ну, точнісінько те саме, що ми переживаємо зараз через імперські апетити путіна). Безхребетні європейські лідери замість того, щоб об’єднатися і дати по зубах зухвалому нахабу, почали ласкавити агресора, дозволяючи йому безкарно анексувати території європейських держав. (Цікаво, вони теж дбали про те, щоб Гітлер не втратив обличчя?) До чого це призвело – всім відомо.
Пам’ятаєте, як путін анексував Крим? Тихо, спокійно, без крові. Тоді українській армії було рекомендовано вийти без бою та віддати свою територію на відкуп ворогові. Дуже схоже на аншлюз Австрії у 1938 році. А мінські договори після окупації Донбасу? Все робилося для задоволення імперських апетитів путіна. Що, сучасні західні лідери теж боялися неприборканого російського ведмедя і вирішили вмовити Україну віддати свої території задля компенсації за пережитий «версальський синдром»? Щоб не дай Бог, він не пішов далі на захід?
Війна за правду
Ми навіть не можемо зараз повністю усвідомити, наскільки важливою є ця війна сьогодні для всього світу. Це не просто війна добра зі злом, за права людини та демократичні цінності, свободу особи та слова… Це також війна за ПРАВДУ. За право мати доступ до правдивих новин, за право говорити правду та право її висловлювати. Живучи в епоху постправди та інформаційного перенасичення, все важче стає відокремити правдиві новини від фейкових. Що ж являє собою постправда? Це коли при формуванні громадської думки, об’єктивні факти менш значущі, ніж звернення до емоцій і особистих переконань. Це коли суть новини відображена, але зміщені в емоційно-пропагандистську плоскість акценти спотворюють факти. Бо суть істини в тому, що вона не є брехнею, а інтерпретацією правди. Розлогість таких інтерпретацій настільки велика, що вони можуть як злегка змінювати факти, так і цілковито їх деформувати.
Цим новим явищем успішно скористалися російські політтехнологи та медіаманіпулятори, які ось уже скільки років поспіль подають новини України, її історію в абсолютно спотвореному вигляді — від маніпулювання і перекручування фактів до відвертої брехні. Слово — головна інформаційна зброя в руках російських спадкоємців Геббельса, кремлівських глашатаїв Скобеєвої, Кисельова, Соловйова та інших. Вони вже точно знають, що використання інформаційної зброї діє як невидима радіація. Населення навіть не відчуває, як із ним «працюють». А результат очевидний усім сьогодні: населення росії повністю одурманене та зомбоване фашистською пропагандою. Геббельс у труні перевертається від заздрощів.
Сьогодні ми бачимо руйнівні наслідки пропаганди, яка виявилася навіть потужнішою зброєю, ніж бомби. Мільйони обдурених росіян, які сьогодні бачать у кожному українцеві свого ворога – бандерівця, нациста, націоналіста. 140-а мільйонна країна виявилася заручницею хворобливої ідеї одержимого лідера, який уявив себе здатним відновити чи російську імперію, чи радянський союз і який нещодавно навіть оголосив себе не більше не менше, як Петром Першим, збирачем земель російських. Адже вся трагедія того, що народ навіть не підозрює, хто є причиною їхнього лиха. Вони звинувачуватимуть Захід, проклятих капіталістів, геїв, будь-кого, але тільки не свого хворого на голову путіна. Для них що гірше, то краще. Бідні, голі, зате горді. Боже, який збитковий менталітет! Схоже, таке життя їх влаштовує – в умовах тотального стеження і обмежень, точнісінько як у романі Джорджа Оруелла «1984». Як писав один відомий поет радянських часів: “Хто в клітці зачатий, той по клітці плаче”.
Особливо хочеться зупинитися на мові пропаганди як на дуже важливому інструменті донесення бажаних диктатурою ідей до населення. Джордж Оруелл у своїй книзі “1984” назвав сучасну мову постправди “новоязом”, що означає нову мову. Моделлю для побудови новомовника послужили офіційні документи тоталітарних режимів Третього рейху та сталінського СРСР. Політична мова (це можна віднести практично до всіх політичних партій) створена, щоб змусити брехню виглядати правдоподібно, і змушує нас, забувши про всі пристойності, визнати непохитною істиною те, що є найчистішою дурницею. На думку Оруелла, сучасний політичний хаос пов’язаний з деградацією мови. Мовний стиль політичної пропаганди покликаний замаскувати чи приховати реальний стан речей. Зокрема, як «новояз» в публіцистиці нерідко позначаються мови офіційних документів та періодики тоталітарних режимів (наприклад, про знищення євреїв говорилося як про «вирішення єврейського питання», про Афганську війну як про «виконання міжнародного обов’язку», про початок війни проти України як про «проведення спецоперації»). Як тут не згадати Ніколло Макіавеллі, який казав, що мова дана для того, щоб приховувати свої думки.
Хто відповість за брехню?
Брехня, людиноненависницька пропаганда, ненависть на національному ґрунті мають бути засуджені як інструменти тих російських ідеологів, хто використовував їх у своїй пропаганді війни проти українського народу. Усі пропагандисти мають постати перед трибуналом як військові злочинці і сповна відповісти, як це було з ідеологами фашизму під час Нюрнберзького процесу. Обвинувальний документ проти скобеєвих, кисельових та інших треш-журналістів уже час почати створювати. З додатком всіх відео та медіа матеріалів – свідчень масового духовного вбивства населення Росії і перетворення його на сіру біомасу. Приблизно так, як із перших днів війни вже документуються всі вбивства мирних українців російськими загарбниками для подальшої передачі всіх доказів до Гааги для військового трибуналу.
Аліса ПРОЖОГІНА, журналіст, кореспондент Українського радіо у США (2007-2018рр)
