Як боролись і чому втратили українські  акваторії Азовського моря і Керченської протоки

(із не написаних спогадів)

Автор – Леонід Васильович Осаволюк — український дипломат. Тимчасовий повірений у справах України в Російській Федерації (2005–2006). Посол з особливих доручень Міністерства закордонних справ України.

… 23 грудня 2003 року.

У Києві тріскучі морози, вечоріє, я знаходжусь в кабінеті заступника секретаря РНБО України Сергія Пирожкова, де готуєм проект директив делегації України на переговори з Румунією про  розмежування континентального шельфу і виключної економічної зони в Чорному морі навколо острова Зміїний.

Справа у тому, що у звязку з підписанням 17 червня 2003 року Договору   між Україною та Румунією про режим українсько-румунського державного кордону та відповідно до Договору про відносини добросусідства   і   співробітництва   між  Україною  та  Румунією, а також
додаткової Угоди до нього у формі обміну листами між міністрами закордонних справ від 2 червня 1997 року, сторони зобовязались провести делімітацію континентального шельфу та виключних економічних зон протягом 2 років і укласти відповідну угоду. Якщо  укласти таку угоду не вдастся, то справу буде передано до Міжнародного Суду  ООН будь-якою  стороною. Це власне і сталось в 2004 році, коли Румунія звернулась до Міжнародного Суду ООН, як до третєйського.

Близько 19 години пролунав дзвінок від міністра закордонних справ К.Грищенка, який невдоволеним тоном наказав забути про румунський напрямок і негайно розпочати підготовку до переговорів з росією про розмежування Азовського моря і Керченської протоки.

«Переговори відбудуться завтра у Керчі, делегацію очолює Президент України, Ви включені до її складу, виліт з Борисполя о 6.00» добавив міністр. Моє запитання стосовно того, чому я, а не міністр, або хоча б один із його заступників, залишилось без відповіді. Згідно з існуючим протоколом до складу президентських делегацій завжди входив міністр закордонних справ, а до прем»єрських – заступник міністра.  Після заїзду в МЗС і підготовки необхідних матеріалів,  до дому я зумів добратись близько 21 години і почав готувати сорочки для відрядження. О 21.30 зателефонував міністр і наказав негайно прибути до Адміністрації Президента України, де з нетерпінням очікує на мене сумнозвісний заступник глави Адміністрації А.Орел.

Поведінка А.Орла виявилась досить дивною і підозрілою. Хвилин 10 він  розповідав, що переговори є надзвичайно важливими для нашої держави, вони очікуються дуже напруженими, і що в Адміністрації мене високо цінують, а тому було прийнято рішеня від МЗС включити до делегації саме мене. Я погодився з важливістю переговорів і запевнив про свою готовність до них. Перейшовши на «ти», А.Орел поінформував, що Віктор Володимирович (Медведчук) і Леонід Данилович знаходяться на робочих місцях і очікують на мою візу від МЗС на нещодавно переданому послом росії В.Чорномирдіним, російському варіанті проекту договору між Україною та РФ про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки. Саме цей договір завтра мають підписати Л.Кучма і в.путін в Керчі.

Підсовуючи мені цей текст, А.Орел просить завізувати його не читаючи на останній сторінці, де є уже візи причетних міністерств і відомств України. Висловивши своє здивування, чому береться за основу саме російський варіант договору, я заявив, що маю детально з ним ознайомитись. І тут поведінка А.Орла різко змінилась, він перейшов на «ви» і заявив, що Віктор Володимирович і Леонід Данилович не можуть довго чекати, «їм завтра рано вставати».

Уважно ознайомившись із запропонованим текстом договору, я наголосив на тому, що він є неприйнятним для нашої держави, тому я не можу його завізувати. Втративши дар мови і схопивши папери А.Орел помчав до Медведчука. Через деякий час повернувшись, він знову ж лагідним голосом передав «особисте прохання Віктора Володимировича» завізувати російський текст, натякаючи на те, що в Адміністрації лежать мої документи на призначення у закордонне відрядження на високу посаду.   Особливо він наголошував на тому, що в москві зараз чекають погоджений текст, і що, мовляв від цього залежить приїзд путіна на перговори. Ще він добавив, що Віктор Володимирович і Леонід Данилович не покинуть Банкову поки проект договору не буде завізованим.

У відповідь, я звернув увагу А.Орла на найбільш неприйнятні для України положення в російському тексті, а саме:

-назва договору «про співробітництво» має бути зміненою на «розмежування і делімітацію»;

-Азовське море і Керченська протока не підлягають розмежуванню лінією українсько-російського державного кордону;

-позбавлення українського Керченського торгового порту існуючого права регулювання судоходством в українській частині Керченської протоки (т.зв. Керч-Єнікальським судноплавним каналом);

-заборона іноземним торговим суднам користуватися свободою судоходства в Азовському морі і Керченській протоці, що суперечить міжнародному морському праву;

-заборона військовим кораблям НАТО проходити  Керченською протокою і заходити в Азовське море. Доповівши В.Медведчуку, А.Орел запропонував викласти ці положення на папері для доповіді Президенту, після чого вони були надіслані до Москви.

Приблизно о 4 годині ночі мені було дозволено покинути адміністрацію і о 6.00 прибути в аеропорт. Після відльоту Л.Кучми до Сімферополя для зустрічі путіна, делегація України бортом №2 відбула до Керчі. У Керчі ми розмістились у приміщенні міської ради, делегація росії прибула паромною переправою через Керченську протоку, а президенти України і рф – гелікоптерами із Сімферополя. Л.Кучма і в.путін зайняли кабінет голови міськради, глави адміністрацій президентів В.Медведчук і д.медведєв – приймальню голови ради, а інші члени делегацій –  різноманітні кабінети.

Мене дещо здивував слад російської делегації, де було до десяти представників від мзс рф – перший заступник міністра, директори департаментів, посли з особливих доручень тощо, тоді як від МЗС України -лише один дипломат.

В.путін з порогу заявив, що пропозиції України для нього є неприйнятними і він підпишить лише свій варіант договору. В.Медведчук, А.Орел і д.медведєв в один голос почали наполягати на тому, що потрібно погодитись з в.путіним,  щоб не зірвати переговори. Мене ще раз насторожила така дивна поведінка В.Медведчука  і А.Орла, які повністю були на стороні д.медведєва, через що прийшлось «воювати на два фронти».

Не отримавши моєї візи В.Медведчук і його візаві пішли доповідати президентам і вмовляти Л.Кучму погодитись з в.путіним і підписати договір. Якою була несподіванка, а потім повага і гордість за нашого Президента, коли він заявив, що без візи МЗС України жоден документ підписаним не буде.

Після цього мене і першого заступника мзс росії в.лощиніна запросили в приймальню, де почались предметні переговори. Як і раніше, В.Медведчук і А.Орел були на російській стороні, а д.медведєв вимагав від мене пояснень «доктору юрідіческіх наук россійской фєдєрації, что не устраїваєт Україну в россійской позіції».

Коли сторони зайшли в глухий кут, я запропонував передати справу про делімітацію Азовського моря і Керченської протоки до Міжнародного Суду ООН, на що д.медведєв розпочав кричати про дружбу братніх  народів і що росія ніколи на це не погодиться.

Переговори продовжувались із криками та скандалами, президенти закрились в кабінеті і до делегацій не виходили і тільки коли уже давно пройшов час обіду, Л.Кучма і в.путін повідомили, що вони хочуть їсти, а інші мають продовжувати переговори.

І тут  д.медведєв поскаржився президентам на те, що «тут всє согласни, только адін Осаволюк протів». Л.Кучма посміхнувся і повів в.путіна на обід.

Я періодично доповідав міністру К.Грищенку про результати переговорів і намагався почути його позицію, але отримав лише пораду «не заїдатись з В.Медведчуком».  За результатами переговорів вдалось добитись головного – згоди росії на розмежування Азовського моря лінією державного кордону. Що стосується Керченської протоки, то задовільнились лише «туманним» формулюванням про майбутню угоду та гарантували свободу судноплавства для військових кораблів і торгівельних суден обох держав в Керченській протоці і Азовському морі, а також дозвільне судноплавство для торргівельних суден третіх держав. Не вдалось домовитись про свободу візитів військових кораблів третіх держав до портів України або росії, а лише за спільною  згодою обох договірних сторін, що фактично унеможливило такі візити.

Відразу після підписання договору, росія розпочала всіляко затягувати та блокувати переговори про делімітацію Азовського моря та Керченської протоки. Протягом року парламент росії ухилявся від ратифікації договору, постійно зривались переговори або вони перетворювались на порожню балаканину і спроби дезавоювати основні домовленості в Керчі.

Розуміючи безперспективність отримання згоди росії на розмежування Азово-Керченської акваторії, в МЗС було підготовлено проект Закону України «Про внутрішні води, територіальне море та прилеглу зону України», де передбачалось оголосити територіальне море України в Азові широною 12 морських миль, що  відповідало б статті 3 Конвенції ООН з морського права, де зазначено, що «кожна держава має право встановлювати ширину свого територіального моря», яке буде складовою частиною території цієї держави.

Мені довелось неодноразово виступати на засіданнях комітетів Верховної ради України, які в принципі підтримували цей законопроект.  Більше того, його навіть було схвалено на засіданні Кабінету Міністрів України і прийнято Верховною радою у першому читанні. На жаль, через агресивну протидію росії і нашої «пятої колони», яка намагалась встановити авторів цього законопроекту, він на друге читання так і не попав.

6 червня 2008 р. Президент України В.Ющенко, після відвідування Соловецького монастиря, перелітав до санкт-петербурга на засідання глав держав СНД.  В президентському літаку я перебував поруч із впливовим народним депутатом, близьким до В.Ющенка,  І.Плющем і на протязі усього польоту переконував його в необхідності винесення на друге читання законопроекту у Верховну раду, інакше є загроза повністю втратити Азов і Керченську протоку. Він все розумів і навіть обіцяв, але мабуть не вистачило сил.

А невдовзі настав 2014 рік …  Але думаю, що і тепер не пізно вернутись до згаданого законопроекту. Сьогодні ще більш є актуальним законодаче встановлення і затвердження ширини територіального моря, тобто території України в Чорному морі (в т.ч. навколо півострова Крим), в Азовському морі та в Керченській протоці. Це, крім іншого, стало б серйозною противагою «законодавству» росії щодо включення територій України до складу рф. Тим більше, що міжнародне морське право на нашому боці.

Ще у 1998 році у бюлетні №36 департамета ООН з морського права чітко позначено щирину територіального моря, яку має оголосити Україна  в Чорному та Азовському морях.

Те ж саме необхідно здійснити і щодо Керченської протоки та законодавчо підтвердити лінію державного кордону з рф, яку було встановлено ще за радянської доби.

Все це чітко описано в згаданому законопроекті, який не спромігся прийняти колишній склад Верховної ради України до 2014 року.

Може нинішній її склад зможе це вчинити. Будемо чекати …

Леонід ОСАВОЛЮК, колишній Посол з особливих доручень МЗС України, Надзвичайний і Повноважний Посланник, радник ректора Державного податкового університету