І огидно, і соромно: «золоті» яйця і десять антикорупційних няньок

США змушені були створити інститут моніторингу та розслідування щодо унеможливлювання нецільового використання американської допомоги Україні.

Чому огидно? Скористаюсь вже майже архаїчною формулою спілкування із далекого радянського минулого, яка, як правило, використовувалась між особою, яка чинила “слідство і суд” та підозрюваним у “скоєні” злочину. Ця словесна конструкція досить часто застосовувалась в процесі так званої виховної роботи серед піонерсько-комсомольської молоді, або батьками, які хотіли, щоб їх чадо зізналось у заподіяній шкоді. Фраза звучала так: “Подивись мені в очі…” В ній було, крім наївного розрахунку на щире покаяння, все-таки щось таке дієве і магічне, що іноді приносило бажаний результат. На верхніх, дорослих щаблях цієї виховної роботи, коли розбирали поведінку комуніста, можна було почути заклик: “Покажіть нам  своє партійне обличчя…”

Як би там не було в минулому, але сьогодні я хотів би подивитись в очі і на “партійне обличчя” тих щурів із МО, які збирались продавати нашим воїнам “золоті” яйця та інші продукти харчування за захмарними цінами. Це ж треба було в умовах повномасштабної війни цьому відомству підписати угоду на 13 млрд грн із фірмою із статутним капіталом у 1000 грн, тобто із фірмою “прокладкою”! А звільнення заступника міністра інфраструктури за підозрою в отриманні хабара розміром 15 млн грн (400 тис дол. США) на закупівлях генераторів! Звичайно, що це поки що тільки підозра. Потрібне ретельне розслідування і вирок суду, але чомусь здається, що це той випадок, коли диму без вогню не буває. Так само сьогодні МО щось активно спростовує,  відписує, пояснює, що його не так зрозуміли, що потрібно правильно порахувати у відповідності з їх розрахунками і тоді все стане на своє місце. Стара, стара пісня.

Так от, хто ці люди? Який у них психотип, яка ментальність, духовні цінності? Мені дійсно цікаво. Мені зрозуміло, хто такі рашисти, хто такі колабораціоністи, відверті, відкриті вороги України. З ними все ясно. А це ніби ж наші люди, наші співгромадяни, які працюють під час війни в святая святих — Міністерстві оборони України!, – службовим обов’язком яких було якісно нагодувати українського солдата як на передовій, так і в тилу, зекономивши при цьому кожну копійку державного бюджету. Адже вона так потрібна на інші потреби. На відновлення та відбудову зруйнованої частини України, на матеріально-фінансову допомогу нашим громадянам, які постраждали  в результаті рашистського вторгнення. Огидно. Двічі огидно ще і  тому, що це дикунське злодійство було виявлено силами журналістів. А де ж наші чисельні, надзірні, контролюючі, захищаючі державні інтереси органи?! Навскидку нагадаю їх склад. Давайте рахувати: 1) органи прокуратури, 2) МВС, 3) національна поліція, 4) бюро економічної  безпеки, 5) національне антикорупційне бюро України, 6) національне агентство з питань запобігання корупції, 7) служба безпеки України, 8) національне агентство з повернення активів, 9) державна фінансова інспекція, 10) профільний комітет ВРУ. Звісно, що у кожного із цих органів свої функції, свої обов’язки, своє поле діяльності. І невже із цих 10 перерахованих служб у жодної із них не було компетенції контролювати діяльність МО та інших владних органів в частині проведення закупівель, контролювати отримання та розподіл чисельної гуманітарної допомоги, яка надходить нам із-за кордону як по лінії урядових так і неурядових волонтерських організацій??? Якщо “у семи няньок дитятко без ока”, то у “цих 10 няньок можна втратити обидва”. Я свідомо за рамками нашої правоохоронної системи лишив таку її складову як судова система, адже саме там ми часто спостерігаємо як “щуку знову кидають у річку”. І, звичайно, не випадково не згадав справжнє ядро нашої правоохоронної системи — ЗСУ, прикордонників, надгвардійців, розвідників. До них претензій немає. Саме вони   реально нас охороняють, захищають, дарують надію на майбутнє.

Чому соромно? Здається, що досить тільки вже того, що описано  вище, щоб почуватись ніяково у великій європейській родині, повноправним членом якої прагнемо стати. Але є ще один аспект сорому, зовнішній. Точніше два. Перший. Неодноразово чув як деякі наші співвітчизники, насамперед із прикордонних західних областей, заломивши карколомні ціни на оренду свого житла людям-біженцям із східних районів, самі гайнули в європейські простори, щоб там під виглядом потерпілих отримувати різноманітну, в тім числі фінансову допомогу. Ось такий бізнес по-українські. Ганьба і сором, навіть якщо це і не масове явище, а тільки поодинокі випадки. Європейці це ж все бачать, дізнаються про такі “хитромудрі”  схеми, а відтак формують відповідне ставлення через цих убогих душею людей до всього народу України.

Але, на жаль, існує ще більш високий рівень виміру нашого каліцтва, вимір який сягає державного апарату, його окремих ланок. Із відкритих джерел відомо, що ще в грудні 2021 р. Президент США Д. Байден затвердив документ під назвою “Стратегія США із протидії корупції”. У відповідності із нею конгрес США виділив на підтримку України 113 млрд дол., яка здійснюється через 11 різних державних органів та установ. У цьому документі визначено вичерпний перелік програм допомоги в галузі оборони, яку США надали Україні станом на 21 грудня 2022 р. Там також до центу розписана гуманітарна, економічна та інша допомога, яка надається урядом США, в тому числі пряма бюджетна підтримка українському уряду через Світовий банк. А ця підтримка, ой, як нам потрібна! 3 січня 2023 р. Прем’єр-міністр України Д. Шмигаль повідомив, що, якщо на початку червня 2022 р. збитки від рашистської навали оцінювались в 350 млрд дол., то на початку поточного року ця сума перевищила вже 700 млрд дол. США.

Це — наші реалії. Але ці реалії мають зворотній, негативний бік. З початком виділення допомоги, США змушені були водночас створити потужний інститут моніторингу та розслідування незаконних дій корупціонерів щодо унеможливлювання нецільового використання американської допомоги Україні. 18 січня 2023 р. було затверджено “Стратегічний план нагляду за допомогою Україні”.

Згідно із цим документом створено відповідний механізм у вигляді міжвідомчої групи, так званої трійки, до складу якої входять три генеральні інспектори — від міністерства оборони, держдепартаменту та Агентства з міжнародного розвитку США. Ця трійка тісно співпрацюватиме із 17 спецслужбами, які входять до складу розвідувального співтовариства США.

Я особисто шокований такою масштабністю і взагалі цією ідеєю та її втіленням в практику. Попри нашу неупереджену, критичну оцінку радянського минулого, я не можу собі уявити, щоб в роки другою світової війни, коли СРСР отримував підтримку від США у вигляді лендлізу, щоб щось подібне городилось в країні-дарителя, а в країні-реціпієнта, щоб щось кралось. Хіба банка-дві тушонки на рівні взводу надто спритним старшиною. Але щоб так? В промислових масштабах??? У нас все “по-серйозному”. Така могутня допомога і такі заходи безпеки щодо її цільового призначення! До речі, для забезпечення діяльності цієї трійки конгрес США додатково виділив 41 млн дол. Це ж яка силена купа грошей! Грошей, отриманих в результаті ефективної праці трудолюбивого американського народу. Вони, ці гроші, для нього, певен, теж не є зайвими.

І ще одна інформація із відкритих джерел: “В другій половині січня в Києві працювала група аудиторів із США, щоб переконатись, що надана Україні військова допомога від США використовується за призначенням і не перенаправляється”.

Мені особисто прикро і соромно. Прикро і соромно, що існують, значить, підстави для діяльності таких груп. Але хочеться вірити в позитив. Хочеться вірити в те, що як і військова допомога від США, яка доходить до лінії фронту і робить свою справу в професійних руках наших воїнів, так і ці аудиторські групи допоможуть переловити щурів, законне покарання для яких нарешті стане незворотнім.

Борис ГУМЕНЮК, доктор історичних наук, професор, Надзвичайний та Повноважний Посол України