Художній керівник театру імені Лесі Українки шкодує про інтерв’ю російському виданню
Цензура й самоцензура у російських ЗМІ вже переходить межі розумного. Будь-яка спроба осмислити інформацію на російському сайті призводить у пересічного українця не просто до культурного шоку, а в прямому сенсі викликає сумнів у власній адекватності
Аналогічні відчуття тепер описує і художній керівник Театру російської драми Михайло Резнікович, який відтепер вважає, що не варто погоджуватись на будь-які інтерв’ю. Маленька поправочка: на будь-які інтерв’ю з російськими журналістами!
Власне, коли Михайло Юрійович давав згоду на подібне спілкування з журналістом «Известий», йшлося лише про розмову щодо творчих планів. Насправді у «Известий» були свої, не дуже-то й творчі, плани: показати, що поганий-препоганий латвійський театр свої гастролі в Росії відмінив, а от український театр імені Лесі Українки – ні! Щоб ні в кого не лишалось сумнівів у лояльності керівника одного з кращих київських театрів до кримських окупантів, заголовочок зробили відповідний: «Михаил Резникович: «Отделение Крыма — это абсолютно естественно».
Художній керівник зробив офіційну заяву доступною, так би мовити, для російських колег мовою: «Фраза, вынесенная в заголовок моего диалога по телефону с корреспондентом московской газеты «Известия» о естественности отделения Крыма – неправда! Я не мог этого сказать, хотя бы потому, что начиная с 2005 года, когда власти хотели уничтожить наш театр, я ни в одном интервью не затрагивал политические темы.
Что же касается поездки нашего театра на фестиваль в Санкт-Петербург, то могу отметить: в Украине идут сложные политические процессы. И я рад, что в это напряженное время, министр культуры Е.Н. Нищук не замахивается тоталитарным топором на проблему обмена культурными программами между Украиной и Россией, а содействует их развитию. Этот поступок вызывает уважение».
Відповідний лист був направлений і в редакцію газети. Проте навряд чи ми прочитаємо де-небудь в російській пресі слова спростування… Цікаво, що під соусом російсько-української дружби в межах однією статті подаються і такі факти, як відміна київського концерту Дениса Мацуєва без пояснення причин і відмова у в’їзді в Україну російській групі «Таргани». Не сказати, що ці дві події рівнозначні – це по-перше. По-друге, якусь дивну вони грають роль у матеріалі про лояльність українців порівняно з латвійцями і грузинами (всі пам’ятають про ображений ними театр Безрукова) у кримському питанні.
І не варто нагадувати, що всю цю брудну білизну прополіскують у розділі «Культура». Так і хочеться додати риторичне: яка країна – така культура… Насамкінець «Известия» додали: за словами українських промоутерів на території України негласно заборонені концерти російських артистів. Ось таким є висновок статті, яку ничтоже сумняшеся російські колеги називають «інтерв’ю».
Щодо негласної заборони ми б навели ще й таку поправку: гастролі Юрія Шевчука, Андрія Макаревича та Бориса Гребенщикова однозначно йшли б в Україні прямо сьогодні з повним аншлагом. А от концерти Валерії і Кобзона навряд чи організують. Зовсім не через «негласну заборону», а тому, що абсолютно нерентабельно… Українці наразі дуже меркантильні: нема попиту на попсу – нема й попси!
