Громадська мафія: як борці з корупцією пиляють антикорупційні кошти
Корупція у сфері боротьбі з корупцією – це навіть вигідніше, аніж просто корупція
За часів «совка» ми взнали, що то таке є – партійна мафія. У шалені дев’яності її змінила мафія бандитська – із «братками», «калашами» та паяльниками. Святе місце пустим не буває: після Революції Гідності Україна отримала змогу познайомитися із новим різновидом мафії – мафією громадських організацій.
З тих самих часів, як на різноманітну громадську боротьбу почали давати гранти (особливо – валютні, особливо – у великих розмірах), існування ГО набуло нового сенсу. Найтрендовішою є, звичайно, боротьба з корупцією – справа не менш прибуткова, аніж сама корупція. Мало того, що під маркою цієї боротьби дуже зручно зводити політичні рахунки, так ще й Захід регулярно виділяє на цю благу ціль чималі кошти. Так, лише на технічну підтримку реформи кримінальної юстиції уряд США у 2014-2016 роках виділив понад 2 мільйони доларів, причому передатною ланкою в Україні слугували саме громадські організації. США можна зрозуміти: якщо вважається (і цілком справедливо!), що українська юстиція корумпована зверху донизу, то напряму їй гроші на боротьбу із самою собою давати не можна. Проблема, однак, у тому, що «контролюючі» громадські організації у цьому сенсі виявляються не менш нечистоплотними, аніж їхні «підконтрольні».
Хто встереже самих сторожів?
Історія з американськими мільйонами завершилася сумно: до кінцевого бенефіціара, тобто, до Генпрокуратури України, кошти так і не доїхали, застрягши в українських громадських «прокладках». З цього приводу у березні 2016 року ГПУ відкрила кримінальне впровадження і домоглася від суду доступу до рахунків ГО «Центр протидії корупції», через який мали надходити гроші з США. Щоправда, недовго музика грала: заступивши на посаду генпрокурора, Юрій Луценко одним з перших своїх розпоряджень це впровадження закрив. Чи то гроші на реформу свого відомства йому не потрібні (сам справиться?), чи то новий генпрокурор вирішив, що лізти в це громадське осяче гніздо собі дорожче.
«Гніздо» дійсно доволі впливове: майже кожна державна інституція нині норовить прикраситися придатками з магічними словами «громадський» та «антикорупційний» у назві. При кожному міністерстві є своя громадська рада, яка, у тому числі, начебто слідкує за боротьбою з корупцією. А вже про різноманітні антикорупційні ГО, з членів яких і формуються зазвичай ці ради, і мови нема, бо ім’я їм легіон. Хоча, якщо розглянути їх детальніше, виявиться, що це коло тісніше, аніж здається з першого погляду.
Хто є хто у світі професійних «антикорупціонерів»: Віталій Шабунін
Почнемо з вищезгаданого «Центру протидії корупції» (ЦПК), що його Генпрокуратура запідозрила у крадіжці своїх мільйонів. Головою правління ЦПК є Віталій Шабунін, який багато років обіцяв що ось-ось поверне гроші Лазаренко і який до останнього часу був головою Ради громадського контролю при Національному антикорупційному бюро України (НАБУ). Що цікаво, під час перебування у НАБУ з Шабуніним трапився неприємний конфуз: виявилося, що у своїй декларації за 2014 рік він «забув» прописати земельну ділянку у Бориспільському районі (кадастровий номер 3220882600:04:007:2058), куплену у листопаді того ж року. Ділянка була придбана на ім’я дружини Шабуніна Олени Шабуніної, яка, згідно з цією ж декларацією, ніде не працює і перебуває на утриманні у чоловіка.
Коли конфуз виплив на поверхню, декларація Шабуніна дивним чином зникла із сайту НАБУ – разом із деклараціями та автобіографіями інших членів Ради, включаючи колег Шабуніна по «Центру протидії корупції» Дар’ю Каленюк та Олександру Устінову, а також представників ГО «Трансперенсі Інтернешнл Україна» Олексія Хмари, Андрія Марусова та голови благодійного фонду «Пацієнти України» Дмитра Шерембея (запам’ятаємо ці прізвища, вони нам ще неодноразово зустрінуться).
На захист оконфуженого Шабуніна виступила і луценківська Генпрокуратура – щоправда, таким чином, що краще б і не виступала. У відповідь на запит генпрокурорівського однофамільця – Ігоря Луценка – вона пояснила, що подана Шабуніним інформація недостовірною не вважається. Бо замість декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, «Шабуніним В.В. було подано декларацію про майно, доходи, витрати та зобов’язання фінансового характеру, тобто документ, який є відмінним від передбаченого п.6 Положення про порядок формування Ради громадського контролю при НАБУ» (відповідь Генеральної прокуратури України від 06.06.2016 №07/2/1-36530.16 на запит народного депутата України Луценка І.В. №10-935 від 25.04.2016). Тобто, Генпрокуратура нічтоже сумняшеся заявила, що замість потрібного документу Шабунін В.В. подав НАБУ зовсім лівого папірця і з цим папірцем спокійно головував у Раді громадського контролю. Справді, іноді краще жувати, аніж говорити.
Хмара і Шерембей, або Дещо щодо впливу квартирних крадіжок на потяг до громадської діяльності
Ще більш неприємний конфуз трапився з товаришами Шабуніна по Раді – Олексієм Хмарою та Дмитром Шерембеєм. Голова ГО «Трансперенсі Інтернешнл Україна» та член Реанімаційного Пакету Реформ (РПР) Олексій Хмара у автобіографії, поданої до НАБУ, «забув» вказати, що свого часу мав судимість. Інформація про буремне Хмарине минуле виплила у червні минулого року на засіданні антикорупційного комітету ВР з приводу відбору кандидатів на посади членів іншої антикорупційної інституції – Національного агентства з питань запобігання корупції (не дивуйтеся: як ми і попереджували, в усіх установах з ключовим словом «корупція» ви раз у раз натикатиметеся на ті ж самі прізвища). Тоді нардепи Тетяна Чорновіл і Ігор Мусійчук заявили, що Хмару не можна включати у конкурсну комісію, оскільки той у молодості мав «строк» за квартирну крадіжку, а пізніше за хабар вилучив цю інформацію з реєстру.
Документальних доказів вилучення нардепи не навели, але сам факт судимості Хмарі довелося визнати. «Дійсно, коли мені було 17 років, це був 1998 рік, я жив в Україні два роки, і в мене стався інцидент з квартирною крадіжкою. Я просто жив у багатодітній родині і так вийшло, що мої батьки нічим не займалися, ніде не працювали, і мені довелося в 17 років годувати сім’ю, і це тоді був прийнятний спосіб її прогодувати. Я помилився дуже сильно і отримав за це умовно 2 роки в’язниці, які відбув тоді, і потім ще 2 роки випробувального терміну», – повідомив пан Хмара» (Незалежне бюро новин , 03.06.2015).
Звичайно, можна стиснути плечима – «ачотакова», ну, помилився, ну, з ким не буває: голодні дев’яності, квартирні крадіжки – цілком прийнятний спосіб годувати сім’ю (так-так, саме таким способом тоді всі і годувалися, а що, хіба ви ні? Дивно, дивно…). І взагалі, історія знає приклади, коли такі юні гопники потім не те що громадськими діячами – президентами ставали… Ні, якщо серйозно, то, звичайно, це дуже погано – коли державні посади обіймають колишні «зеки». Але коли такі ж колишні «зеки», нехай із погашеною за давністю судимістю, призначають самі себе народним контролем над моральністью державних посадовців – це теж якось не здраво.
Хоча Хмара ще «салага» поруч із своїм колегою по Раді при НАБУ Дмитром Шерембеєм, у якого цих судимостей виявилося аж три. І що характерно, теж за квартирні крадіжки (не інакше, кар’єра «форточника» у подальшому формує якийсь непереборний потяг до членства в антикорупційних організаціях). Отже, Шерембей був клієнтом пенітенціарних закладів тричі: у 1992 році (Новгород-Сіверська виправна колонія, строк 2,5 років, через півроку вийшов по амністії), з 1994 по 1997 (Шосткінська виправна колонія, строк 4 роки з конфіскацією, через три роки вийшов умовно достроково) та з 1998 по 2002 (Бучанська виправна колонія, строк 4,5 років з конфіскацією). Остання відсидка Шерембея, начебто, виправила, і він змінив кар’єру квартирного злодія на кар’єру громадського активіста, згодом очоливши благодійний фонд «Пацієнти України» та Координаційну раду ГО «Всеукраїнська мережа людей, що живуть з ВІЛ/СНІД».
Щоправда, позаминулого року в «Пацієнтах» стався бунт на кораблі: члени фонду звинуватили Шерембея у нецільових розтратах коштів (45 тис. грн на організацію публічної співбесіди з кандидатом у міністри охорони здоров’я Володимиром Курпітою) та у лобіюванні інтересів фармацевтичних фірм Петра Багрія (Pharma.net.ua). Але все обійшлося: Шерембей залишився на посаді голови фонду. Також він підтримує тісні зв’язки із «Трансперенсі Інтернешнл Україна» (саме ця ГО висунула Шерембея у Раду НАБУ) та з Центром протидії корупції. До останнього часу він навіть входив у число членів ЦПК, але потім його прізвище дивним чином зникло з офіційного сайту Центру, залишивши по собі лише вчасно зроблений скрин. Вочевидь, Шабунін, за яким числиться «усього-то» приховання купленого майна, врешті-решт вирішив незручним публічно афішувати зв’язки з тричі судимим Шерембеєм.
«Чумацькі хмари»
А тепер ще раз уважно поглянемо на цей заплутаний клубок, у якому інтереси одних ГО так густо переплітаються з інтересами інших. Власне, фінансова функція усіх цих організацій проста: вони є отримувачами грантів від США та Євросоюзу (на боротьбу з корупцією, як ми вже бачили, Захід подає непогано, на боротьбу зі СНІДом – тим паче). За законом, ГО є неприбутковими організаціями, тому податків вони не платять. Щоправда, і готівки не отримують – усі надходження йдуть за безготівковим розрахунком. Утім, це не є проблемою, оскільки ГО переводять їх на рахунки приватних підприємців, які – сюрприз! – чисто випадково є членами тих самих ГО або «дружніх» організацій. Так, журналіст Володимир Бойко виклав на своїй сторінці у Facebook.com документи, згідно з якими, зокрема, приватний підприємець Олександра Устінова (за сумісництвом – член правління Центру протидії корупції) протягом останніх років регулярно отримувала кошти як від рідного ЦПК, так і від шерембеївських «Пацієнтів України». Такими ж приватними підприємцями є і сам Шерембей та начальник Устінової Шабунін.
Таким чином, схема працює бездоганно: гранти з-за кордону без проблем конвертуються у готівку, і хоча кінцевий бенефіціар часом залишається ні з ним (як у випадку з двома мільйонами доларів, які не дійшли до ГПУ), «грантопередавальні» організації продовжують вільно функціонувати. Негласним «дахом» цих конвертаційних центрів під маскою ГО вважається заступник голови антикорупційного комітету ВР Єгора Соболєва, екс-член фракції ББП Віктор Чумак, який, зокрема, прославився гучною «боротьбою» з незаконною забудовою на Микільській Слобідці. Забудові, щоправда, від цієї «боротьби» було ані холодно, ані спечно, і то не дивно, оскільки батько забудовника – Максима Микитася – виявився партнером свата Чумака Юрія Іллєнка.
Куди ж тягнуться ниточки від самого антикорупційного комітету, де засідає Чумак, – можна собі тільки уявляти. Особливо враховуючи зразкове самовідречення Юрія Луценка від грошей, які не дійшли до відомства, яким він знедавна керує.
Утім, «дах» «дахом», але усім громадським «прокладкам» на кшталт організацій Хмари-Шабуніна-Шерембея і самим треба не розслаблятися, щоб не бути витісненими з теплого місця. Так, минулого року голова «Тренсперенсі Інтернешнл Україна» та член РПР Олексій Хмара влаштував гучний скандал з приводу формування конкурсної комісії Нацагентства з питань запобігання корупції (НАЗК). «Тренсперенсі», кандидати від якої у комісію не потрапили, разом з РПР (у особі Віктора Тарана) та іншими «обділеними» домоглася перевиборів громадської часті комісії і усунення Романа Греби, який керував попередніми виборами. Зайве казати, що після перевиборів усі «потрібні» кандидати до комісії увійшли.
Нагадаємо, що створення НАЗК було однією з умов отримання Україною безвізового режиму з Євросоюзом і фінансової допомоги від МВФ. Гребу (тоді – замміністра Кабміну) звинувачували у навмисному вставлянні палок у колеса цьому, безперечно, конструктивному процесу та у непрозорій процедурі формування комісії. Однак пройшов вже рік, але так необхідний нам всім НАЗК так до ладу і не запрацював – що розлючений Греба не забув відзначити на своїй сторінці у Facebook, попутно доклавши до свого посту копію листа Яна Томбінського, у якому йдеться про визнання судом та ЄС законність його, Греби, дій. «Причиною цього (перевиборів, – прим. ред.) послужило тільки те, що певні громадські активісти не увійшли до складу конкурсної комісії. Не увійшли по одній причині – не підготувалися вчасно та не змогли подати належним чином та обґрунтувати свою позицію, – зазначив Греба у своєму інтерв’ю каналу 112. – Пан Хмара, який не змирився із своїм програшом, почав інспіровувати різні подальші суперечки». «Більше того, роботу блокували і народні депутати, зокрема, пан Чумак, який був обраний членом НАЗК.– Водночас в останню хвилину він відмовився від участі, не мотивуючи належним чином свою позицію. Таким чином, постійно відбувалося затягування запуску НАЗК», – додав колишній замміністра Кабміна.
Щоправда, з НАБУ «прокладкам» пощастило менше, аніж з Нацагенством. Хоча Генпрокуратура і закрила очі на судимості Хмари і Шерембея та декларацію Шабуніна, однак резонанс вийшов гучний. Тому голові НАБУ Артему Ситнику довелося кулуарно попрохати наших героїв не балотуватися на цьогорічних виборах у Раду народного контролю. Таким чином, до нового складу Ради ця сумнівна компанія не потрапила. Хоча святе місце, знов-таки, пустим не буває: корупція у сфері боротьбі з корупцією – це навіть вигідніше, аніж просто корупція. Тим більше, що того ж Чумака та тих, хто стоїть над ним, з теплих місць поки що ніхто не жене. Незважаючи на весь цинізм ситуації.
