Говорили-балакали. Добрі послуги Генерального секретаря ООН
ООН разом з її Генеральним секретарем – інституція, на яку наївні люди покладають якісь надії у випадках воєн, конфліктів чи надзвичайних ситуацій.
Як відомо, Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш через два місяці після збройного нападу ерефії на Україну та триваючої у центрі Європи війни, згадав про роль і завдання ООН у попередженні та вирішенні конфліктів і рішуче направився до столиць воюючих держав, зазирнувши перед цим до третьої, яка дуже старається бути посередником. Заради цього Генсеку навіть довелось відкласти вже заплановану раніше поїздку в країни Західної Африки (адже графіки поїздок Генсека складаються на рік-два наперед).
Найкращий аналіз підсумків візиту А.Гутерріша до москви зробив у Фейсбуці колишній співробітник секретаріату Організації з 27-річним стажем Олександр Мацука: «Гарного ляпаса дали Гутеррішу, ще й плюнули в спину». Коротко, ясно і по суті.
На офіційному сайті ООН про поїздку її Генсекретаря до москви було два повідомлення: перше, багатообіцяюче «Війна в Україні: очільник ООН прибув до Москви як посланець миру» і друге, підсумкове, більш скромне «Росія, в принципі, погодилась на участь ООН та Червоного Хреста у справі евакуації з Маріуполя». Крапка. Головне досягнення.
Щодо української частини турне: Генсеку показали і Бучу, і Бородянку, й Ірпінь, він, як і слід того було очікувати, щиро обурився страшними наслідками війни, назвав війну злом, абсурдом ХХІ століття, а також закликав росію до співробітництва з Міжнародним кримінальним судом у розслідуванні злочинів, вчинених у згаданих містах. Ким вчинених – не наголошувалось.
ООН разом з її Генеральним секретарем – інституція, на яку наївні люди покладають якісь надії у випадках воєн, конфліктів чи надзвичайних ситуацій. Головними органами ООН, за її Статутом, є Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна й Соціальна Рада, Рада з Опіки (припинила свою діяльність з 1 листопада 1994 року, проте у Статуті ООН все ще значиться одним з головних її органів), Міжнародний суд і Секретаріат. Генеральний секретар є, згідно зі статтею 97 Статуту, головною адміністративною посадовою особою Організації. Серед іншого, він «має доводити до відома Ради Безпеки будь-які питання, які, на його думку, можуть загрожувати підтриманню міжнародного миру та безпеки».
Нинішній Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш, який не вважається найсильнішим і найрішучішим Генсеком за історію цієї всесвітньої Організації, до відома РБ таку інформацію доводив. Зокрема, на засіданні Ради Безпеки 23 лютого, що відбулось напередодні вторгнення ерефії, Генсек під час свого виступу категорично закликав російського президента путіна стримати свої війська від вторгнення в Україну, а буквально за кілька годин російські бомби вже летіли на мирні українські міста і брудні чоботи російського солдата топтали українську землю, а офіційна Москва цинічно проголосила «спеціальну військову операцію».
25 лютого Генсек призначив кризового координатора щодо України, яким став суданець Амін Авад. Наразі якась інформація на вебсайті ООН щодо його активності на цьому напрямі відсутня. Відомо лише, що пан Авад має багатий досвід у гуманітарній сфері, галузях стратегічного планування та розвитку, добре знайомий з проблемами біженців, зокрема, на Близькому Сході та у Північній Африці, володіє англійською та арабською мовами. Два місяці перебування А.Авада на цій посаді не позначились жодною його активністю.
Набагато активнішими виявились 208 колишніх співробітників секретаріату ООН її органів та спецустанов, котрі 15 квітня звернулися до Антоніу Гутерріша з листом, в якому наголосили, що російське вторгнення в Україну грубо порушує світовий порядок, який встановився після другої Світової війни. Вони закликали Генсека інтенсифікувати його особисті зусилля, залучити всі можливості і досвід заради припинення бойових дій та відновлення миру, тобто вдатися до так зв. «добрих послуг». Під «добрими послугами» йдеться про кроки, які здійснює Генсек публічно чи у приватному порядку з метою попередження або припинення міжнародних спорів. Найчастіше мається на увазі так звана «тиха дипломатія». На практиці це означає, що Генеральний секретар ООН може використати свій особистий авторитет та дипломатичний досвід своєї команди під час офіційних зустрічей та приватних консультацій з главами держав та іншими офіційними особами з метою припинення будь-яких конфліктів. Наприкінці березня Генсек ООН вже порушував тему «механізму добрих послуг» і доручив своєму заступнику та координатору надзвичайної допомоги ООН Мартіну Гриффітсу вивчити можливості «гуманітарного перемир’я» між Росією та Україною.
Що пан Гриффітс навивчав, і чи то за порадою його, чи кризового координатора Авада, чи під впливом звернення своїх колишніх співробітників, Генсек, окрім традиційних занепокоєнь, вдався до більш активних дій.
19 квітня Антоніу Гутерріш виступив з Великоднім зверненням до росіян та українців дотримуватися протягом чотирьох святкових днів гуманітарної тиші, об’єднатися заради порятунку життів і продовження діалогу, щоб покласти кінець стражданням в Україні.
На що російська сторона майже миттєво зреагувала: заступник постпреда рф при ООН Дмітрій Полянскій назвав ці заклики нещирими і такими, що насправді свідчать про «прагнення надати київському режиму перепочинок для перегрупування та отримання більшої кількості безпілотників та ПЗРК». Кажуть, від такого цинізму ошаліли делегації навіть найбільш закостенілих диктатур.
Після цього Генсек, розуміючи необхідність, хоча й без особливої охоти, вирішив здійснити європейське турне: попутно завітавши до Туреччини, побувати 26 квітня у Москві, а 28 – відвідати Київ. Визначені дати поїздки не викликали захвату в української сторони. Президент Володимир Зеленський назвав таку черговість візитів помилковою, адже для Генсека було б логічніше побувати спочатку в нашій державі, побачити на власні очі результати агресії російської армії, наслідки війни та окупації, і вже з цим досвідом їхати до ерефії. Мабуть, офіс Гуттеріша, готуючи такий позаплановий візит і віднайшовши для нього саме ці дати, взяв до уваги День Чорнобильської катастрофи. Отже, перебуваючи 26 квітня у Києві Генсеку не можна було б обійти тему негідної поведінки росіян щодо Чорнобиля та інших атомних об’єктів в Україні (зокрема, Запорізької АЕС). А знаючи скаженого кремлівського ботокарлика, було б нерозсудливо їхати до нього, назвавши напередодні речі своїми іменами. Та й злочини росіян на Київщині могли б викликати емоційну, суто людську реакцію Генерального секретаря, що б також не оминули доповісти путіну. Суперобережний офіс вирішив на рожон не лізти (а, можливо, це було рішення й самого Генсека) і скласти графік саме таким чином. Отже, європейське турне Антоніу Гутерріша розпочалося з Туреччини (де, вочевидь, він отримав корисні поради від президента Реджепа Ердогана), і потім продовжилося в росії.
Офіційна вебсторінка ООН подала досить розлогу інформацію про зустріч Генсека із сумною конячкою на ім’я Сєргєй Лавров, яка очолює російське МЗС, та спільну прес-конференцію за її підсумками, у ході якої Гутерріш зізнався, що стосовно ситуації в Україні, «цілком зрозуміло, є дві різні позиції». Лавров, уже традиційно, повторював ретельно підготовлені і вивчені ним вже напам’ять штампи про «спеціальну воєнну операцію», а Генсек, треба віддати йому належне, заявив, що для ООН – вторгнення 24 лютого є порушенням територіальної цілісності України, яке суперечить Статуту Організації.
Інформація про зустріч Гутерріша з путіним віч-на-віч, що відбулася того ж дня, на сайті ООН була викладена одним абзацем: «Після зустрічі Генерального секретаря ООН Антоніу Гутерріша з президентом росії Владіміром Путіним у москві російська сторона, в принципі, погодилась на участь Організації Об’єднаних Націй у справі евакуації мирних громадян з українського міста Маріуполя». Зрозуміла річ, жодних прес-конференцій, підходів до преси чи інших press opportunity за її підсумками не було. Нині саме словосполучення «путін і спілкування з журналістами» – є оксюмороном. Адже кремлівський старець не тільки неспроможний говорити без заготовленого тексту в руках, але тепер ці руки ще й дрижать, тож тексту не прочитаєш. (Якби це стосувалось нормальної людини, то можна було б її пошкодувати, якщо ж кремлівського маніяка – то тільки позловтішатися).
Офіційний вебсайт Кремля (як мій комп’ютер не впирався лізти у цю помийку і попереджав, що «цей сайт не є безпечним», але потім-таки здався і дозволив туди зайти) містить вступні слова путіна і Гутерріша на цій закритій зустрічі. Потім ще уривок з путіна, де він запропонував Генсеку «подискутувати» з українського питання. Що воно могло надискутувати – лише повторювати завчені напам’ять фрази про укрофашистів, – лишилося поза камерами і офіційними публікаціями. Традиційно Гутерріша посадили за шестиметровий стіл, і з тої відстані йому довелось слухати путінську ахінею. Чи чув путін Гутерріша з того кінця столу – неважливо. Він все одно нікого, окрім себе, не чує і не слухає.
Почав кремлівець зі слів, що «Росія як одна з країн-основоположниць (у російському варіанті «одна из стран-основоположников», тож не лише в МЗС рф, а й у кремлі спічрайтери не володіють як слід своєю рідною російською мовою) Організації Об’єднаних Націй і постійний член Ради Безпеки завжди підтримувала цю універсальну організацію». «Ми вважаємо, що вона є не лише універсальною, а унікальною у своєму роді, – підкреслив путін, – іншої такої організації у міжнародному співтоваристві немає» (тавтологія на тавтології плюс стилістика). Слід відзначити, що в ООН представники путіна, як і їхні вболівальники у секретаріаті, добряче отримують за такі претензії на основоположництво від українського Постпреда в Нью-Йорку Сергія Кислиці, котрий не перестає нагадувати їм про те, що делегація Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки ніколи не брала участь в установчій Конференції у Сан-Франциско 1945 року, підпису РРФСР під Статутом ООН ніколи не було. Учасниками Конференції були СРСР, Українська РСР та Білоруська РСР, отже, лише згадані країни, поряд з іншими, які брали участь у цьому заході, можуть називати себе країнами-засновницями..
Подальші, такі самі брехливі заяви путіна, його просторікування про рівність, прописану у Біблії, Корані та Торі (він, виявляється, великий фахівець не лише з історії, а й релігій), лекція про сучасну історію України, події в Криму та на українському Донбасі, роль ерефії як миротворця та захисника слабких і гнаних терористичних утворень Д/ЛНР і т.ін. нічого, окрім блювотного рефлексу (швидше за все і у Гутерріша так само, хоч він і заперечуватиме), не викликали.
За путіним, бойові дії в Маріуполі закінчились, понад 1300 українських військових здалися в полон, а раніше, за сприяння росії, з Маріуполя вже евакуювали 140 тисяч мирних жителів. Далі, говорячи про попередні переговори у Стамбулі, путін відзначив, що досягнення домовленостей «українські колеги не стали пов’язувати з таким поняттям, як міжнародно визнані кордони України, винісши за дужки Крим, Севастополь і знову визнані Росією республіки Донбасу, але з певними застереженнями». Потім, за тим же ж путіним, після «провокації в Бучі» українські переговірники вже відмовились від попередніх домовленостей, тож в усьому винен Київ.
Виступ Гуттеріша нагадав заспокійливу бесіду лікаря з буйним душевнохворим пацієнтом:
«Я розумію, що у Російської Федерації є низка претензій стосовно того, що відбувається в Україні (російською in Ukraine кремлівські перекладачі, звісно ж подали як «НА Украине»), а також європейської глобальної безпеки… Я розумію Ваше невдоволення… Але, з нашої точки зору, ці невдоволення треба вирішувати, базуючись на різних інструментах, які пропонує Статут ООН…» А далі вже твердіше: «Ми глибоко занепокоєні у зв’язку з тим, що зараз відбувається: ми вважаємо, що відбулось вторгнення на територію України…»
Здається, самому Гутеррішу не терпілося якомога швидше забратися з москви, палаючи від сорому і безсилої люті.
У ході візиту в Україну очільнику ООН певною мірою допомогли «обтруситися» від грязюки з московського болота. Під час зустрічі з Президентом Володимиром Зеленським, яка проходила за дещо меншим за розмірами столом, проте у велелюдній і доброзичливій атмосфері, Генсек почувався набагато впевненішим.
«Екскурсія», організована перед цією зустріччю зруйнованим рашистами передмістям Києва, схоже, справила на Антоніу Гутерріша глибоке враження. За його словами, він уявив своїх онуків, які під обстрілами тікають від окупантів зі своїх зруйнованих будинків. Тому тема створення спеціального міжнародного трибуналу щодо злочинів Росії не викликала у Генсека жодного супротиву. Щоправда на підсумковій прес-конференції він не став відповідати на запитання журналіста про свої враження від зустрічі з воєнним злочинцем путіним, пояснивши своє небажання робити це необхідністю виконання досягнутих у москві домовленостей щодо Маріуполя – евакуації звідти мирних мешканців за участі ООН та МКЧХ.
А.Гутерріш також чесно визнав, що Рада Безпеки ООН виявилася неспроможною ані попередити, ані зупинити війну в України, проте її реформування від нього не залежить.
Словом, все правильно, гарно, дипломатично – є про що і Раду Безпеки пробрифінгувати, і повідомлення на веб-сайті ООН розмістити.
Повідомлення про відвідання Генсеком Києва вийшло довге і красиве із цитуванням А.Гуттеріша щодо необхідності «будувати світ, в якому поважатимуть міжнародне право, Статут ООН та силу мультилатералізму, світ, в якому захищають цивільне населення та просувають права людини, а лідери поводяться відповідно до цінностей, які вони обіцяли захищати». І саме Україна, на думку Генсека, стала точкою відліку (ground zero) для побудови цього світу. («In many ways, we are at the ground zero for the world we need to build»…) Тут чомусь спливає у пам’яті ground zero в Нью-Йорку, про що мріє і на що спрямовує всі зусилля кремлівський вбивця, але сподіватимемось, Генсек мав на увазі не це, а щось гарне, світле і високе.
Одночасно з прес-конференцією у столиці України рашистська авіація гатила по Києву і околицях – два влучання ракет у Шевченківському районі (одна людина загинула і кількох госпіталізовано) та у Фастові (одна особа отримала поранення). Отже, мій старший колега в Нью-Йорку, мабуть, саме цей плювок в спину, і передбачив.
Моніторингова місія ООН з прав людини задокументує ці цифри загибелі і поранень серед цивільних, як завжди, не уточнюючи, хто в них винен.
А Генсек у приватних розмовах з друзями розповідатиме, як уникнув неминучої смерті.
Mission accomplished?
Оксана БОЙКО
