«Годівники». Як вся Україна утримує депресивний Донбас

Лише шість областей України могли б прожити на самозабезпеченні. Решта отримують із держбюджету більше, ніж віддають

Коли під час демонтажу барикад на столичній вулиці Лютеранській кореспондент «ІнвестГазети» намагався поговорити зі співробітниками «Беркуту», ті у відповідь заявляли: «Ми не хочемо вас слухати, ви нам зарплати все одно не платите – ви всі з дотаційних західних регіонів».

Це твердження – не власний винахід міліцейських політкерівників. Тезу про те, що східні регіони України «годують» західні, неодноразово повторювало багато представників влади, починаючи від мера Донецька Олександра Лукʼянченка і закінчуючи екс-міністром соціальної політики Михайлом Папієвим.
Як показують підрахунки «ІнвестГазети», це твердження безнадійно застаріло.
За перші півроку 2013-го Донецька область отримала з держбюджету на 9,2 млрд грн асигнувань, дотацій і субвенцій більше, ніж у нього заплатила. Підсумок – 25-те місце загального рейтингу з двадцяти шести. Більше платежів із бюджету надійшло тільки на частку Києва – понад 11 млрд (26-те місце). А ось Львівська область опинилася на 6-й позиції: за підсумками півріччя, вона перерахувала до держбюджету на 356 млн грн більше, ніж із нього отримала. Втім, це далеко не рекорд. Краще бюджетне сальдо серед усіх регіонів продемонструвала Харківська область – за шість місяців звідси до бюджету надійшло майже 7 млрд грн «чистими».
Утім, абсолютні цифри не зовсім показові – як мінімум, вони не враховують розмірів регіонів. Тут доречніше порівнювати бюджетне сальдо з розрахунку на душу населення. Це змінює картину, але аж ніяк не кардинально.
Наприклад, на одного донеччанина за шість місяців минулого року припадало 2126 грн, перерахованих області з держбюджету, що відповідає 20-му місцю. Львівʼяни – з показником 140 грн перерахувань у центральний бюджет – залишилися на 6-му. Кияни також зберегли за собою 26-те місце – обсяг субсидій і дотацій із держбюджету з розрахунку на одного жителя столиці склав 4072 грн. Це найгірший показник з усіх регіонів. Зате на першому місці несподівано опинилася Полтавська область. Регіон перерахував до бюджету по 3757 грн із розрахунку на душу населення.

Рівняння на населення

Найпарадоксальніше, що розмір «чистих» надходжень від областей до держбюджету практично не залежить від величини валового регіонального продукту. У більшості випадків ці доходи корелюють лише з одним показником – чисельністю населення регіону. Іншими словами, основні джерела надходжень – це податок на доходи фізичних осіб і податки на споживання, той же ПДВ. Доходи промислових та інших підприємств часто «йдуть» за місцем реєстрації головного офісу – в столицю або в офшори.
У нашій оцінці ми не враховували, скільки приносять до держбюджету митниці того чи іншого регіону. З одного боку, за рахунок надходжень із митниці значною мірою дотуються 20 «збиткових» регіонів. З іншого – імпортні товари, які перетинають кордон в Одеському порту або в Чопі, більш-менш рівномірно розподіляються по всій території України (споживання імпорту хіба що трохи вище у прикордонних областях через коротке транспортне плече). Але в цілому податки на імпорт, по суті, сплачують кінцеві споживачі – рівномірно по всій країні. Щоправда, з цієї картини, принаймні з великих покупок на зразок автомобілів, вибиваються Київ та інші великі міста (зокрема це стосується імпорту авто). Але на загальну картину розподілу коштів це впливає несуттєво.
А ось експортні мита, за словами президента Центру ринкових реформ Володимира Ланового, на держбюджет взагалі майже не впливають: вони поширюються тільки на вироби зі шкіри, металобрухт і кілька інших дрібних товарних груп. Але в недалекому майбутньому Україна зобовʼязалася скасувати і ці платежі.

Годувальники

Окрім імпорту, Україну, по суті, «годують» три області: Харківська, що видобуває нафту і газ, Дніпропетровська, де видобувається залізна руда, і особливо Полтавська, у якій розвинений видобуток і першого, і другого, і третього. Вони забезпечують бюджет значними сумами рентних платежів і плати за користування надрами.
До речі, Володимир Лановий зазначає, що Полтавська область до того ж є лідером із генерування доданої вартості. Розташовані на її території підприємства нафтопереробки, автомобілебудування та інші були побудовані відносно недавно – практично всі вони зберегли працездатне виробництво з радянських часів.
Крім цих трьох областей, «у плюс» у першому півріччі працювали лише Сумська, Черкаська та Львівська, а у Рівненській доходи і витрати практично однакові. Але тут, як видно з розрахунків, хороші результати пояснюються не стільки високим рівнем генерування доходів держбюджету, скільки порівняно низьким обсягом допомоги з центру з розрахунку на душу населення.

Збиткові

На відміну від нафти, газу або руди видобуток вугілля в Донбасі прибутку бюджету не приносить – рентні платежі не стягуються через збитковість галузі. Навпаки, держава щороку витрачає по 12–14 млрд грн на підтримку вугільників, переважно компенсуючи різницю між ціною реалізації вугілля та його собівартістю. Цікаво, що така ж сума вийде, якщо скласти негативне сальдо розрахунків із держбюджетом девʼяти західних і північних областей.
Вугільні дотації складають приблизно 30 % усіх надходжень із держбюджету в Донецьку та Луганську області. Але навіть якщо їх не враховувати, ці регіони залишаються глибоко дотаційними. По-перше, останнім часом сюди спрямовуються величезні інвестиції по різних «проектах державного значення» на кшталт будівництва доріг. По-друге, податкові відомства особливо прихильні до Донбасу. За досліджуване півріччя до держбюджету з Донецької області надійшло 6,7 млрд грн податку на додану вартість, а відшкодовано було 8,7 млрд грн. Це абсолютний рекорд для всіх регіонів.
У той же час із розрахунку на душу населення дотаційність Донбасу менша, ніж у деяких західних областей – таких, наприклад, як Закарпатська, Тернопільська, Волинська та Івано-Франківська. Втім, лише в останньому регіоні відʼємне сальдо обумовлене значними дотаціями, що покривають збитковість місцевих бюджетів. Інші три опинилися в кінці списку через велику кількість бюджетних організацій – основний обсяг платежів із держбюджету тут становлять асигнування щодо захищених статей – наприклад, зарплат.
Дуже специфічні показники у Києва. З одного боку, місто генерує близько 40 % доходів держбюджету (без урахування митних), оскільки саме тут зареєстровані та сплачують податки багато українських підприємств. З іншого, субвенції та дотації на виконання функцій столиці, цільові платежі на будівництво метро, мостів і доріг, а також асигнування численним бюджетним організаціям із лишком перекривають надходження та перетворюють Київ у найбільш дотаційний регіон із розглянутих двадцяти шести.

Щоб заробляли самі
Дотування одних регіонів за рахунок інших – звичайна для світової практики ситуація. «Україна – унітарна держава, а значить, для неї абсолютно нормальний постійний розподіл ресурсів між регіонами», – пояснює Олег Устенко, виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера.
Щоравда, тут є одне «але». Справа в тому, що практично у всьому світі бюджетні дотації спрямовані на те, щоб підтягнути економіку депресивних регіонів і в майбутньому зменшити їхню потребу в дотаціях. Наприклад, в Мексиці гроші традиційно заробляли промислові та нафтовидобувні регіони, зосереджені на східному узбережжі й біля Мехіко. Але в останні два десятиліття більша частина грошової допомоги з центру системно вкладалася в розвиток сільського господарства і туризму – це дуже допомогло країні, коли державний нафтовидобувний сектор кілька років тому опинився на межі кризи.
В Україні все відбувається з точністю до навпаки. За рідкісним винятком обсяг дотацій визначається не структурними проектами, а швидкоплинною політичною конʼюнктурою. Простий приклад: за словами Олега Устенка, коли його фонд проводив аналогічне дослідження у 2010 році, результати були зовсім іншими: дотації з держбюджету із розрахунку на душу населення були мінімальними у східних областях. І максимальними – у західних, за винятком хіба що Львівської.
Повністю позбавитися дотаційності нереально. Зменшити дотації та дати стимул до розвитку економіки могла б децентралізація бюджету. Принаймні областям не потрібно було б спочатку відправляти велику частину своїх доходів у центр, щоб потім чекати їхнього повернення. «Проводити цю реформу потрібно. Але тільки поступово, створюючи стимули для того, щоб області вчилися заробляти більше, адже зароблені гроші залишаться в їхньому розпорядженні», – підкреслює Володимир Лановий. За його словами, у світовій практиці регіонам залишають зазвичай саме ті податки, які стягуються на місцях. Водночас платежі, здійснювані в бюджет при імпорті, наприклад імпортні мита чи акцизи, йдуть до центральної казни.
За останні 20 років подібні проекти десятки разів обговорювалися у ВР. Проте жоден із них не дійшов навіть до другого читання. Що не дивно. Адже коли кошти рухаються спочатку з регіону, а потім в регіон, на такому «русі» завжди можна непогано заробити. Крім того, такий «рух» – непоганий інструмент додаткового контролю регіонів центром. У всякому разі, під час останніх протестів премʼєр-міністр Микола Азаров дозволив собі прямо пригрозити блокуванням виплат Держказначейства західним областям, якщо ті будуть продовжувати мітинги протесту.

Автор: Артем Захарченко, «ІнвестГазета»