Глобальна казкова реформа

Американці вважають за необхідне корегувати відомі казки в руслі пуританської моралі та прагматизму

Тухлим вітром “казкових реформ” потягнуло з-за Атлантичного океану. Знов почались розмови про те, що у казці все має бути ідейно вивіреним і в жодному разі морально нешкідливим

Любителів ідеологічно “наїхати” на безневинну казку вистачало скрізь і в усі часи. Досить згадати, наприклад, багаторічну кампанію, розгорнуту в СРСР проти творчості Корнія Чуковського. Чого тільки не закидали йому радянські моралісти: і “протиприродність” одруження Мухи та Комара, і “формалістичність” його “кривлянь та сюсюкань”… А коли читаєш спогади письменника про те, як з метою знищення з бібліотек вилучали книжки про барона Мюнхгаузена, оскільки, мовляв, фантазії автора цього твору, Распе, є “шкідливими” для радянських дітей, стає по-справжньому лячно…

Втім, з казкою воювали не тільки радянські ідеологи. Виховані на ідеях Декарта і Локка, західні педагоги-теоретики заклали цілий напрям “менторської” літератури. Якби це явище не дожило до наших днів, то Рей Бредбері не створив би свого знаменитого роману та цикл оповідань про “паліїв книжок”, які з особливою ненавистю знищували твори Чарльза Діккенса.

Звісно, усі ці “виверти” були вже засуджені, осміяні та здані на сміттярку історії. Чи можна говорити про щось подібне зараз? Здавалось би, ні. Особливо після вибухоподібного розвитку кінофантастики у 70-90-ті рр. минулого століття і тріумфальної світової ходи пенталогії про Гаррі Поттера на зламі тисячоліть… Виявляється, можна. У самому “серці” найпрогресивнішої країни сучасності — Сполучених Штатах – останнім часом здіймається чергова брудна хвиля “казкового ревізіонізму”.

Хоча, може і нема тут чому дивуватися – не варто забувати, що значну частину колоністів у Північній Америці становили протестанти, озброєні пуританською мораллю і прагматизмом. Саме на цих ідеях виховувались цілі покоління “стовідсоткових” американців — недарма ж бо на їхніх доларах видрукуваний девіз: “In God we trust”.

Пропорційність — у життя!

Одне з викривлень американської суспільної моралі пов’язане з таким явищем, як політична коректність. Приблизно це поняття відповідає толерантному ставленню до людей різних національностей, рас, прибічників інших віросповідань тощо. Але американська політкоректність — це толерантність у міжрасових відносинах, зведена не те що у квадрат, а у десяту ступінь! А порушити цей принцип — не дай Боже, бо і громада осудить, і правозахисники по судах затягають…

Принцип добрий, але до чого тут казка?! А от до чого: якщо населення США являє собою дивний конгломерат усіх рас і народів, то навіть серед героїв традиційних казок расовий розподіл мусить неодмінно відповідати американським реаліям! Наприклад, у “Білосніжці” серед семи гномиків лише троє можуть бути білими, а от решта… Кгм-м-м… Коротше, ще двоє мусять бути афроамериканцями (читай: неграми), один — латиноамериканцем і ще один — представником тубільного населення (читай: індіанцем). Тільки так, бо якщо всіх їх зробити білими, почнуться неприємні балачки про панєвропеїзм і расизм, а насамкінець доведеться шукати адвоката для захисту честі й гідності у суді. Гадаєте – це ми перебільшуємо? Аж ніяк: одна громадська організація абсолютно серйозно наполягала на випуску рімейку на цей відомий диснеївський мультфільм, задля дотримання інтернаціонально-расового принципу (питання торкалося зокрема горезвісних підземних жителів). Добре, хоч Белосніжку не запропонували зробити негритянкою.

Але й це ще не все: казкових героїв не можна наділяти расовими ознаками, так би мовити, довільно. Не приведи Господи зробити негром якогось завзятого злодюгу (Сірого Вовка, Синю Бороду, Людожера тощо) — знов-таки доведеться крупним наждаком відшкрябувати тавро расиста! Навпаки, чорний, жовтий або червоний колір шкіри можуть мати лише позитивні персонажі. Щоправда, заради дотримання тієї політкоректності бандитами, підступними п’яницями та іншими відморозками доводиться виставляти й “білих людей”… та чого не зробиш заради кольорових братів! Чимось же треба пожертвувати, і хтось мусить-таки робити зло казкових масштабів…

З цієї точки зору, добре було робити мультики про Покахонтас (природну індіанку), Синдбада чи Багдадського злодюжку (всі герої — араби, а не християни). А от як бути з Гензелем і Ґретель, з Рапунцелью або хоч би з тим-таки Котом у чоботях? А оте й доводиться. Так що чорна Білосніжка – не межа: у сучасній американський казці “Попелюшка” і головна героїня, і Принц були неграми, Батько-Лісничий і Король — азіатами, а “білими людьми” — зла Мачуха та її дочки.

Американська казка

Але тим біди не вичерпуються. Виявляється, мораль багатьох відомих казок кричуще не відповідає отим пуританським ідеалам, про які йшлося вище. А що роблять з ворогами? Правильно: знищують!

Наприклад, чому можна навчитися з трилогії Астрід Ліндґрен про Карлсона, що живе на даху? Ніколи не повірите: виявляється, літературний герой Карлсон подає негативний приклад дітям молодшого віку, закликаючи їх до непокори, неповаги до традицій. До того ж, Карлсон є активним противником порядку та дотримання будь-яких законів. Після ознайомлення зі “вкрай шкідливою” книгою в американської дитини може виникнути схильність до антисоціальної, деструктивної поведінки, що є прямою загрозою американському способу життя — не більше й не менше.

Насамкінець, образ “схильної до садизму” фрьокен Бок ображає цілий прошарок американського суспільства — домогосподинь, вихователів та “бебі-сітерів”. Таким чином, під натиском “обуреної громадськості” одразу в декількох штатах були видані закони про заборону на використання творів Астрід Ліндґрен у шкільній програмі навіть для додаткового читання.

Дісталося “на горіхи” й іншим казкам. Наприклад, “Бременські музики” не догодили тим, що прищеплюють звичку до бродяжництва. “Стійкий олов’яний солдатик”, виявляється, ображає почуття… інвалідів! І з метою пристосування історії до потреб маленьких американців казку Ганса Крістіана Андерсена або потрібно переписати так, щоби вона завершувалась сумнозвісним “гепі-ендом” — або у Солдатика перед героїчною загибеллю у полум’ї комина мусить… відрости друга нога.

Нарешті, борці за чистоту громадської моралі не були б такими, якби не “наїхали” скопом на ту ж таки “Попелюшку” та “Сплячу красуню” за… пропаганду сексизму. Ні, це зовсім не те, про що ви подумали – річ у тім, що, з точки зору надто багатьох громадських діячок, ці казки пропагують “шкідливу” ідею про те, що маленькі американки мусять дбати насамперед про зовнішню привабливість і красу, а не про освіту і майбутню кар’єру. Те, що культова лялька Барбі пропагує те саме значно “гучніше”, свідомих американок не обходить: либонь, тягатися з ляльковою імперією Барбі все ж важкувато. А от Шарль Перро помер — тож чом би не порекомендувати американським батькам “скоригувати” ці казки?! Наприклад, хай Попелюшка на додачу до хатньої роботи дистанційно навчається у Йєльському університеті. А Спляча красуня не те щоби спить, а під гіпнозом уві сні вивчає іноземні мови… Тоді при зустрічі з хоробрим і по вуха закоханим Принцом героїні зможуть не тільки нагородити його палким поцілунком, але й пред’явити йому відповідний диплом.

Але поки за такі от “корекції” лише точиться запекла боротьба, громадські діячки нахвалюють… мультик про троля Шрека! Ще б пак: по-перше, за час ув’язнення у башті Принцеса Феона вивчила східні бойові мистецтва, по-друге — після поцілунку назавжди залишилася чудовиськом, не зрадивши взаємного кохання.

Дурня, скажете ви? Так, дурня! Але, на жаль, цілковито реальна.

А тому доводиться радіти, що ці дурнуваті американці з їхніми раціонально-пуританськими принципами не дотягнулися до наших, слов’янських, казок.

Коментар ПіКу:

А там було б над чим посперечатися. Візьмемо, наприклад, відомий дитячий віршик “Мойдодир”. Натрапляємо на таке: “Как из маминой из спальни кривоногий и хромой выбегает…”. Або з “Мухи-цокотухи”: коли павук “…нашу муху в уголок поволок: хочет бедную…” В американських моралістів просто “куфайка завернеться” від таких сексуальних відвертостей. А от стосунки чудової парочки Крокодила Гени та Чебурашки просто загнали б будь-кого у глухий кут.

Отже, над казками ще працювати й працювати. І багато нюансів все ж не враховані – як бути, наприклад, із представниками сексуальних меншин? Може, варто зробити ще одне “прочитання” та відзняти фільм “Білосніжка та сім гомів”?