Гірничо-металургійний комплекс сподівається на державу

Український ГМК не має достатніх внутрішніх стимулів і фінансових ресурсів для повномасштабної динамічної модернізації, для цього потрібне ефективне економічне регулювання з боку держави. Необхідно розробити єдину державну стратегію розвитку галузі, у якій повинні бути визначені загальнонаціональні цілі й завдання розвитку, механізми їхнього досягнення і розв’язання, необхідні для цього джерела й обсяги фінансових ресурсів.

Промисловий потенціал гірничо-металургійного комплексу є фундаментним елементом національної економіки, що забезпечує протягом останніх 15 років у середньому близько 40% надходжень валюти в країну і близько 20-25% валового внутрішнього продукту. З металургією тісно пов’язані енергетика, машинобудування, будівництво, фінансова сфера. У галузі зайнято понад 0,5 млн осіб. Ресурсний потенціал ГМК України визначається покладами залізної (4-е місце у світі) і марганцевої руд, вугілля, вапняків.

Проте криза у світовій економіці показала слабкість підприємств ГМК України, більшість із яких опинилися недалеко від межі виживання. Для порятунку ситуації наприкінці 2008 року тодішній Кабмін був змушений підписати «Меморандум про спільні дії уряду і підприємств галузі щодо подолання кризових явищ у металургії», ухвалив ряд постанов і розпоряджень по даному питанню.

Але це було лише короткострокове рішення. І головне: держава так і не вжила дієвих заходів для стимулювання внутрішнього попиту на продукцію ГМК. Не була створена координуюча структура із закупівель вітчизняної металопродукції для реалізованих у країні інфраструктурних проектів, що було б досить доречно у рамках підготовки до Євро-2012. По закінченню гострої фази кризи про активізацію ролі держави в діяльності ГМК забули, хоча проблеми галузі збереглися. З них внутрішньогалузеві:

— високий рівень зношування основних промислово-виробничих фондів на ряді підприємств ГМК;

— невідповідність технічного рівня металургійного виробництва в Україні світовому рівню;

— неконкурентність багатьох видів використовуваної рудної сировини й обмеженість ряду видів сировинних ресурсів;

— підвищені (порівняно із закордонними підприємствами-аналогами) питомі витрати сировини, матеріальних та енергоресурсів на виробництво однотипних видів металопродукції;

— низький рівень продуктивності праці, пов’язаний з технологічною відсталістю;

— зниження обсягів виробництва спеціальних сталей і сплавів;

— недостатня увага державних органів до проблем охорони довкілля;

— численні соціальні проблеми.

Зовнішні фактори, що стримують розвиток галузі:

— низький рівень споживання металопродукції українськими споживачами;

— велика залежність від ситуації на світових ринках, оскільки Україна експортує більшу частину виробленої металопродукції;

— високі обсяги українського імпорту металопродукції, устаткування, машин і механізмів.

Держава може стимулювати модернізацію застарілих виробничих потужностей і запровадження сучасних, більш продуктивних, енергоефективних технологій, спростивши умови ввезення й амортизації всіх категорій устаткування, створивши сприятливі умови для використання підприємствами українського ГМК схем експортного кредитування країнами-постачальниками устаткування. Держава також повинна дієво стимулювати зростання внутрішнього попиту на продукцію вітчизняної металургії. Отже, необхідно створити механізми пріоритетного використання усередині країни саме продукції вітчизняного ГМК.

Головна перспектива розвитку ГМК України полягає у пожвавленні вітчизняного машинобудівного комплексу, включаючи підприємства металургійного машинобудування, збільшення капітальних вкладень у технологічну модернізацію чорної металургії, підвищення ефективності й конкурентоспроможності виробництва, підйом продуктивності праці, поліпшення якості випущеної продукції, для того, щоб можна було експортувати більші обсяги виробів з високим ступенем доданої вартості. Така стратегія відповідає інтересам вітчизняної економіки.