«Ганьба вітчизняного правосуддя»: авторитетний адвокат наполягає на повному виправданні Андрія Слюсарчука

21 січня в касаційному суді буде слухатись справа «Доктора ПІ»

Напередодні слухань один із «гуру» вітчизняної адвокатури – Ярослав Зейкан – обнародував на своїй сторінці в Фейсбук  думку щодо судового переслідування Слюсарчука та його засудження на 8 років. Вирок професору Слюсарчуку виніс суддя Сихівського львівського суду Дулєбко. Згодом львівський апеляційний суд залишив вирок без змін.

«Кожен юрист, знайомий з справою Слюсарчука, не може не розуміти, що ухвалити судові рішення, які є у цій справі, можна було тільки поступившись своєю суддівською совістю» – підкреслює Зейкан.

ПІК вважає за доцільне надати виступ адвоката у повному обсязі. Адже у всіх попередніх судових засіданнях судді чомусь обмежували адвокатів у часі, не надаючи їм можливості висловити свою думку повністю. Через що суспільство знає про певні аспекти «справи Слюсарчука» тільки у трактуванні сторони обвинувачення.

 

«Шановний суд! Незважаючи на величезну різницю у соціальному статусі — я всього тільки звичайний адвокат, а Ви проголошуєте свої рішення іменем України і належите до вищого судового органу, і Ви і я частина єдиного юридичного співтовариства. А кожен юрист знайомий з справою Слюсарчука не може не розуміти, що ухвалити судові рішення, які є у цій справі, можна було тільки поступившись своєю суддівською совістю. Як це зробив суддя Вищого суду пан Д. продовживши Слюсарчуку строк тримання під вартою понад 9 місяців, добре знаючи, що на це він мав право тільки у випадку, якщо б Слюсарчук звинувачувався в особливо тяжкому злочині. А в особливо тяжкому злочині Слюсарчук не звинувачувався.

 

Вже тільки з цієї причини дана справа є ганьбою українського правосуддя.

 

Не буду повторювати своєї касаційної скарги. Та і ніхто мені цього не дасть. Скажу тільки про кілька загальних зауважень.

1.

Всі докази, одержані з Росії, є ксерокопіями якихось документів, які належним чином не засвідчені. Захист звертав на це увагу судів, але на ці заперечення суди не зважали. Отже оцінка доказів судом здійснена без врахування заяв захисту про їх недопустимість.

 

2.

В даний час Слюсарчук відбуває покарання за ч. 3 ст. 190 КК України. По всім іншим обвинувачуванням він вже був би звільнений, як такий що відбув покарання.

Якщо оцінити те, що встановив суд, то є очевидним, що в діях Слюсарчука нема складу злочину шахрайства. Суд у вироку ствердив, що потерпілий Іллічов передав 14 тис. доларів США для купівлі ліків в Москві через якогось Сашу. Цей Саша не встановлений ні судом ні слідством і не допитаний. Тому залишилось таємницею чи одержував він ці гроші і чи передавав він їх Слюсарчуку. Тим не менше, ліки були куплені і передані Іллічову через провідника поїзда з Москви. Хто надсилав ці ліки Іллічову так і не було встановлено.

 

Не встановлено, яка вартість цих ліків. Ми знаємо, що окремі з них бувають дуже дорогі, навіть десятки тисяч доларів США. Шахрайство передбачає безоплатне заволодіння чужим майном шляхом обману.

 

У даному ж випадку сам потерпілий стверджує, що на свої 14 тис. дол. США він одержав ліки. Їхню вартість ніхто не перевіряв. Тому правильним може бути висновок (оскільки всі сумніви тлумачаться на користь засудженого), що потерпілий Іллічов одержав ліки на сплачену ним суму. Це класичний договір купівлі-продажу, тобто цивільні відносини.

 

Отже ця конструкція обвинувачення не містить складу злочину шахрайства і є звичайними цивільними відносинами побутового характеру.

 

Щоправда, потерпілий Іллічов заявив, що покориставшись ліками, він вирішив їх повернути. І повернув їх через свого товариша, який є лікарем, і який йому рекомендував Слюсарчука. У свою чергу той у суді заявив, що відправив лікарства через якусь третю особу Слюсарчуку, але даних про те, що лікарства останньому вручені він немає. Знову ж таки маємо цивільно-правові відносини.

 

Для того, щоб застосувати максимальну міру покарання за ст. 190 ч. 3 КК України потрібно було знайти обтяжуючу обставину. І суд, вдавшись до казуїстики, її знайшов. Суд ствердив, що за свою медичну допомогу Слюсарчук не брав грошей, і тим самим ставив своїх пацієнтів у залежне від себе становище. А це, на думку суду, і є обтяжуючою обставиною.

 

В судовому засіданні експерт заявила, що зі слів Іллічова Слюсарчук поставив його сину діагноз “прихована шизофренія”. Який саме мав бути діагноз вона не знає, бо син Іллічова переніс кілька психологічних травм, у нього був порушений сон. Експерти визнали, що письмового діагнозу, який би написав Слюсарчук не надано. Водночас експерт заявила, що такого діагнозу як прихована шизофренія не існує.

 

Для того щоб спростувати це твердження експерта медичної освіти непотрібно. Можна відкрити будь-який медичний довідник і ми знайдемо там, що цей термін введено Блейлером в 1911 році (синоніми: латентна, погранична, і т.д.)

 

Сформульовані судом в такий спосіб обставини обвинувачення дають мені підстави для твердження, що суд дав їм неправильну оцінку і що за статтею 190 ч. 3 КК України Слюсарчук Андрій Тихонович підлягає виправданню.

 

3.

Про обвинувачення за ст. 119, 138 КК України.

Суд ствердив, що в діях доктора медичних наук, професора, лауреата Державної премії України є ідеальна сукупність двох злочинів: статті 138 КК (незаконна лікувальна діяльність) і ст. 119 КК (вбивство через необережність).

 

Незаконна медична діяльність полягає в тому, що людина займається лікувальною діяльністю без спеціального дозволу і здійснюється особою, яка не має належної медичної освіти. У Слюсарчука є спеціальний дозвіл, тобто відповідне посвідчення нейрохірурга, видане уповноваженою на це українською установою. Є там і підпис авторитетних у медичному світі України людей. До речі, цих поважних людей ніхто не викликав і не допитував з приводу кваліфікації Слюсарчука.

 

У Слюсарчука на руках є оригінал диплому лікаря, виданий в Росії, а також оригінал диплому доктора медичних наук. В матеріалах справи є засвідчені копії цих дипломів. В Україні відбулась нострифікація дипломів, тобто офіційне визнання цих документів. По сьогоднішній день ніхто не скасував цієї нострифікації (офіційного визнання диплому).

 

Що стосується російських дипломів, то визнання їх недійсними відноситься до юрисдикції російських судів. На сьогоднішній день немає рішення російських судів про визнання диплому, наданого Слюсарчуку недійсним. У дипломі лікаря зазначено, що Слюсарчук прийняв присягу Гіпократа у 1991 році. Таким чином Слюсарчук має відповідні дипломи і дозволи на проведення операцій як нейрохірург. Тому в його діях немає складу злочину, передбаченого ст. 138 КК України.

 

Що стосується ст. 119 КК України, то по ній потрібно довести факт злочинної самовпевненості або злочинної недбалості, які привели до смерті пацієнта.

 

Для цього, щонайменше потрібно довести що смерть пацієнтів наступила внаслідок неправильних дій Слюсарчука.

Питання про причини смерті можуть бути підтверджені тільки судово-медичною експертизою. Саме там повинен був міститись висновок, що смерть наступила через неправильні дії Слюсарчука. Але такого висновку, в експертизах немає.

 

Суд у вироку наводить пояснення професора Шеваги, які той давав у суді в якості експерта,. Так, Шевага, відступаючи від суті висновку ствердив, що “пошкодження черепа є тяжкою травмою, та разом з тим, операція проводилась фактично на трупі” (а.с.147 вироку).

 

Суд навіть не зрозумів, що у випадку якщо операція проводилась на трупі, то вини Слюсарчука у вбивстві і бути не може, бо пацієнт за словами Шеваги помер ще до операції. Догоджаючи обвинуваченню експерт явно перестарався.

 

У справі є кілька висновків. Ось витяги з них:

По записах в історії хвороби та по операційних протоколах від 09., 13., 20.01.2010р. судити про необхідність проведення повторних операцій неможливо, що обумовлено вкрай неграмотними з медичної точки записами. Так само як і судити, чи провели проведені хірургічні втручання, виконані Слюсарчуком А.Т. до тяжких наслідків, зокрема, смерті Прокопчука Д.Ю.

 

У іншому висновку стверджується, що дитина поступила з діагнозом

“Закрита ЧМТ. Забій головного мозку. Підозра на субдуральну

гематому. Церебральна кома ІІІ ст., а 22.01.10р. Помер за

наявності ознак набряку головного мозку та поліорганної

недостатності. Оскільки розтин трупа не проводився, то

встановити безпосередню причину смерті Прокопчука

Д.Ю. неможливо. Можна лише зазначити, що вона пов’язана

з перенесеною черепно- мозковою травмою”.

 

Далі:

 

“проведення трьох повторних втручань (09.01.10р., 13.01.10р., 20.01.2010р. ) негативно вплинуло на перебіг травми і сприяло настанню смерті. Таким чином між цими втручаннями в комплексі і настанням смерті вбачається прямий причинний зв’язок, що може бути розцінено, як тяжкі тілесні ушкодження”.

 

У жодному з цих висновків немає категоричного твердження, що смерть наступила внаслідок неправильних дій Слюсарчука. В одному випадку експерти ствердили (і хай це буде на їх совісті), що дії Слюсарчука розцінено як тяжкі тілесні ушкодження. А суд доповнив ці висновки і записав, що Слюсарчук наніс тяжкі тілесні ушкодження, які спричинили смерть. Але експерти цього не писали. Тобто суд перебрав на себе роль експерта і зробив той висновок, якого в актах експертизи немає.

 

Для кваліфікації за ст. 119 КК потрібно довести необережну форму вини (злочинну недбалість або злочинну самовпевненість). Матеріалами справи такі форми вини не підтверджуються. Операції Слюсарчуком проводились на підставі результатів консіліуму лікарів, які визнали необхідність цих операцій. Допитані в суді спеціалісти, які разом з Слюсарчуком проводили ці операції заявили, що непрофесійних дій з боку Слюсарчука не побачили. Але суд навіть ці показання розцінив як такі,, що підтверджують вину Слюсарчука. Принагідно зазначу, що експерти робили висновки без розтину і дослідження трупа. Це новелла у світовій практиці експертиз…Експерти всього світу будуть в захопленні від високого професіоналізму таких спеціалістів. А висновок професора Шеваги про те, що Слюсарчук робив операцію на трупі достойний занесення в аннали світової медицини…

 

Аналіз цих обставин, засвідчує, що суд, встановивши їх, дав їм помилкову оцінку, а відтак неправильно застосував і норми матеріального права.

 

Все це дає мені підставі стверджувати, що і за статтями 119 та 138 КК України Слюсарчука Андрія Тихоновича, професора, доктора медичних наук, Лауреата Державної премії України потрібно виправдати».

Довідка:

Ярослав Зейкан – доцент Академії адвокатури України, лауреат всеукраїнської премії “за кращу судову промову”.

Автор та співавтор книжок: “Методика захисту в окремих категоріях кримінальних справ за КПК”, “Настільна книга адвоката у кримінальній справі”, “Перехресний допит в суді”.

Автор монографій та численних публікацій в авторитетних виданнях: “Право України”, “Юридична газета”, “Юридична практика”, “Закон і бізнес”, “Вісник Верховного Суду України”, “Судова апеляція”, “Дзеркало тижня”.

 

Про перебіг судового засідання в касаційному суді ПІК оперативно повідомлятиме своїх читачів.