Фарбовані «миротворці» (до річниці російської навали в Грузії)
8 серпня закінчилися Олімпійські ігри в Токіо, де російським учасникам заборонили виступати під своїм прапором.
Після низки скандалів антидопінгова агенція WADA відсторонила РФ від участі в чемпіонатах світу та Олімпійських іграх до кінця 2022 р. Проте МОК пішов на компроміс і дозволив московитам виступати під прапором Російського Олімпійського Комітету. Щойно отримали поблажку, росіяни заходилися вималювати на формі варіації на тему національної символіки (навіть ведмедів). Одним словом, перефарбувалися. Путін навіть похвалився тим, як московити всіх обдурили, мовляв, нам прапор заборонили, а ми значок російського олімпійського комітету з триколором на форму нашили, ги-ги-ги.
Потяг московитів до зміни та підміни символіки не є новиною. Він, зокрема, пов’язаний з подіями 13-річної давнини. У цей самий день, під час Олімпіади в Пекіні 2008 року, Росія напала на Грузію. Власне, російська агресія почалася ще в 1991 р з конфлікту в Південній Осетії й продовжилася в 1992 в Абхазії. Саме в Грузії Москва випробувала різні варіанти гібридної війни. Там було все: і літаки без розпізнавальних знаків, що бомбили грузинські позиції під Сухумі, й «чеченські добровольці» в Абхазії, і російські офіцери на чолі «ополченців» в Південній Осетії, й постачання зброї сепаратистам, і масова роздача російських паспортів, і етнічні чистки.
Попри це, Москва спромоглася стати посередником в конфліктах між Грузією та сепаратистами, яких сама ж і утримувала. Ба більше, в Південній Осетії, де посередником була ОБСЄ, росіяни нав’язали себе як одноосібних «миротворців». Хотіли таке саме вчинити й в Абхазії, де за врегулювання конфлікту відповідала ООН. Полковник Дьомін, командувач російського 345-го парашутно-десантного полку, що стояв в Гудауті, у 1993 р. з наївним нахабством пропонував свої «послуги» безпосередньо спецпредставникові генсека ООН Бруннеру: «Вам потрібен миротворчий контингент? Та ми це забезпечимо! Берети в моїх десантників уже блакитні, за ніч перефарбуємо каски й будуть вам миротворці». Особливий цинізм пропозиції полягав ще й у тому, що саме «штурмовики» цього полку 9 січня 1989 р. влаштували криваву бійню в Тбілісі, коли вони саперними лопатками розганяли мирний мітинг (в СРСР це називалося «захистом конституційного порядку»). В ООН чудово розуміли, на чиєму боці виступає Москва в цьому конфлікті, а тому від її «миротворчих» пропозицій ввічливо відмовилися. Проте Кремль продавив рішення СНД про створення (паралельно з миротворчою місією ООН в Абхазії) Колективних сил СНД з підтримання миру. 345-й полк хутко перефарбував свої каски в блакитне, написав на них «МС» (миротворчі сили) та переназвався 10-м миротворчим (sic!) повітряно-десантним полком. Ілюзії щодо намірів і завдань російських «миротворців» в Абхазії розвіялись дуже скоро, проте Москва не збиралася звідти виходити. Навіть коли в 1999 р. на саміті ОБСЄ в Стамбулі РФ зобов’язалася вивести своїх миротворців з Абхазії, вона півтора року збиралася, а потім оголосила, що російську військову базу в Гудауті ліквідовано, російських військ там «нєт», а є лише «миротворці СНД». Всі знали, що росіяни брешуть, а росіяни знали, що всі про це знають, проте особливо й не ховалися. У 2005 р. тодішній постпред РФ при ООН В. Чуркін безсоромно виголошував, що «присутність російських воєнних баз в Південній Осетії та Абхазії сприяє відновленню миру в цьому регіоні».
Не пройшло й трьох років, як російські миротворці «посприяли» відторгненню 20 відсотків грузинської території. Причому в Південній Осетії московські стратеги спробували відтворити «гляйвіцький інцидент», коли обстріляли, чи підставили під вогонь, власний «миротворчий контингент», щоб виправдати агресію. А в Абхазії обійшлися й без цього. «Десантно-штурмові миротворці СНД» перефарбували свої каски назад у захисний колір і 11 серпня без усякого приводу 10-й миротворчий полк перетнув лінію розмежування, вийшов на околиці беззахисного Зугдіді, захопив військову базу в Сенакі та почав рухатися до Поті. Таке перевтілення «миротворців» в ударний ешелон вторгнення межує з воєнними злочинами, але чомусь коли говорять про агресію Кремля проти Грузії, то про роль в ній російських «миротворців» нечасто згадують. А дарма. Москва ще у 2008 р. продемонструвала, що вона не збирається дотримуватися будь-яких правил чи законів.
На жаль, тоді Кремлю це зійшло з рук. І те, що відбувається нині — анексія Криму і війна на Донбасі, кібератаки та вбивства політичних опонентів, політична та військова допомога диктаторським режимам, фінансування та медійна підтримка радикалів по світу, провокування криз на кшталт імміграційної (список можна продовжувати) — все це наслідки політичної короткозорості міжнародної спільноти. Західні держави ніяк не второпають, що Москва вже давно не договороздатна, а тепер навіть не намагається виглядати пристойно. Кремлівська влада все більше підпадає під словникове визначення «гопника»: «Го́пники (шпана́) — представники малоосвіченого контингенту, що не мають моральних цінностей та об’єднаних заради самоствердження кримінальними, деструктивними та іншими негідними шляхами щодо тих, чию перевагу над собою вони відчувають».
А тому українським очільникам не варто сподіватися на те, що з московитами можна про щось домовитися. В Іловайську вони наочно продемонстрували, чого варті їхні обіцянки та офіцерська честь. Відтак не варто йти на поступки московитам і намагатися заглядати їм в очі, бо там немає нічого, окрім бидлуватої пихи та підлоти. Вони легко перефарбовуються і їм байдуже в який колір — з зеленого в блакитний і назад, з червоного в коричневий…
Проте карму ніхто не скасовував і скільки ниточці не витися, а кінець завжди буде. Он Фарбований лис теж був майстер перевтілення, та й блакитний колір йому личив. А закінчив він погано…
Олександр МАЦУКА, дипломат,
співробітник ООН, у 2003-2009 рр. керівник групи Східної Європи Політдепартаменту ООН
