Естонська стрімкість: інформаційно-інтелектуальна відповідь росіянам
Як естонські політики – колишні та діючі – протидіють і російським відвертим імперцям, і російським дволиким лібералам
Два факти із сучасної української, а отже й світової історії привернули цими днями нашу увагу. Вони збіглися у тому, що їх ініціаторами стали політики невеликої балтійської держави – Естонії, яка у пропорційному співвідношенні до свого ВВП на душу населення та обсягу допомоги Україні, військової перш за все, є беззаперечним лідером. Нині вчинки урядовців цієї країни дали показовий інформаційно-інтелектуальний бій одразу двом флангам російського суспільства – кривавим імперцям в особі Євгена Пригожина та дволиким (коли йдеться про українське питання) російським лібералам. В останньому випадку чомусь згадується ім’я Дмитра Муратова, нобелівського лауреата.
А мовиться про, по-перше, допис у Тwitter 4-го Президента Естонії Тоомаса Гендріка Ільвеса, журналіста, науковця, викладача і просто європейського інтелектуала. Йому вдалося напрочуд стисло та влучно дати відповідь усіх різношерстій російській ліберальній публіці, від діячів культури до політактивістів, яка – значною масою перебуває у країнах Балтії – чому їм не варто очікувати на «план Маршалла» для Росії (тут посилання: https://cutt.ly/V1zKGWf). Примітно, що він це зробив у стилістиці дуже зрозумілій для російського ліберала ще від початку його появи – а саме в стилі PR-порад. Тут пригадується «Колокол» Александра Герцена та посилання на нього Владіміра Лєніна.
Напевне, можна було б просто заархівувати цей приклад для розгляду його зі студентами Інституту міжнародних відносин, якби вчинок Президента у тій самій стилістиці не підхопив вже діючий естонський урядовець – Урмас Рейнсалу, міністр закордонних справ Естонії. Тільки він відповів іншому крилу російської еліти – послідовникам Пригожина (https://cutt.ly/l1zLJsj). Відповів філігранно, дотримуючись естетики в усьому – у виборі предмету для подарунку, адресатові, куди надійдуть кайданки для одного із топових російських убивць, а також у манері полі «матеріалу».
Мабуть, я прогавив щось, коли не зустрів раніше такого допису від українських політиків та лідерів думок – чітко артикульованих та максимально повних за змістом, де мало емоцій, а більше раціональних аргументів. Щоб на них посилатися та мати від чого відштовхнутися у своїх міркуваннях, мати предмет для суспільної роботи. Слід мати у публічному дискурсі такий текст, орієнтир, предмет дискусії для решти української думаючої аудиторії, як варіант, як варто спілкування з російським лібералом. Сформувати широку українську позицію для сучасної доби у відносин із російськими носіями ідеї «покаяння в Росії стосуватиметься не усіх».
Щодо ініціатив головного естонського дипломата – то і наша школа комунікативістики знає багато прикладів змістовних та ефектних рішень. Але цього разу реакція естонців, який би їм жартівливий імідж не приписували, випередила українську кмітливість та хист до написання «листів султанові».
Сергій Даниленко, доктор політичних наук
