Економія на публічній дипломатії: виклики консульскій службі

Негативний досвід забезпечення потреб консульської служби має призвести до висновку, що це та сфера державних витрат, на якій не варто бути занадто економним.

Дуже важливу проблему нещодавно порушив дипломат Олег Бай. Дійсно, в умовах теперішньої ескалації російської агресії, коли мільйони українців вимушені були залишити рідну країну, на вітчизняну консульську службу лягає посилена відповідальність. Чи впораються з нею наші дипломати? Сподіваюся. Проте…

Рік тому була оприлюднена перша Стратегія зовнішньополітичної діяльності України. В ній серед іншого  зазначено, що кожен громадянин України, який перебуває за кордоном, повинен відчувати підтримку держави і бути впевненим, що держава його захищає. Було обіцяно, що Україна розширюватиме географію дипломатичної та консульської присутності за кордоном задля покращення захисту прав і законних інтересів своїх громадян. Збільшуватиметься чисельність посадових осіб консульських установ України, зростатиме обсяг та покращуватиметься якість консульських послуг, розширюватиметься мережа почесних консулів. Дуже цікаво було б дізнатися від МЗС що саме зроблено за рік в цьому напрямі.

Бо насправді останні роки відбувалося безпрецедентне скорочування консульської мережи. А існуючі консульства фінансувалися з остаточним принципом. Важко вважати нормальним, коли працівники консульства за власний рахунок відправляють співвітчизників в аеропорт чи скидаються, щоб влаштовувати на достойному рівні прийом до Дня Незалежності.

Також не варто забувати, що консульські установи відповідно до Віденської конвенції 1963 року, виконують багато різних функцій. І це не лише допомога фізичним і юридичним особам. Зокрема, слід нагадати  про площину публічної дипломатії.  В згаданій Стратегії зовнішньої діяльності  підкреслено, що публічна дипломатія є важливим інструментом формування позитивного іміджу України як надійного партнера і форпосту захисту демократичних цінностей на європейському просторі, що набуває особливої актуальності в умовах російської інвазії. Консульські установи мають комунікувати з громадськістю іноземних держав у контексті національних інтересів України, поширювати об’єктивну, повну і збалансовану інформацію про події в Україні, її офіційну внутрішню і зовнішню політику, позицію держави у глобальних і регіональних процесах, її зусилля у протидії рашистським агресорам. Звісно така діяльність теж потребує фінансування.

Негативний досвід забезпечення потреб консульській служби має призвести до висновку, що це та сфера державних витрат, на якій не варто бути занадто економним.

Ну, і накінець, щодо підготовки консульських працівників. Робота в консульствах багатовимірна і всьому навчити неможливо, проте певен, що готувати таких спеціалістів і надалі треба в межах спеціальності «міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії». Втім варто більше залучати до викладання досвідчених працівників консульських установ (і не лише українських!), організовувати ефективні практики в консульствах. Хоча, безумовно, успішність  роботи конкретного працівника, що має базову освіту міжнародника, залежить від його політичної волі.

Ігор ТОДОРОВ, професор кафедри міжнародних студій та суспільних комунікацій Ужгородського національного університету