Зі справи “Доктора Пі” продовжують зникати свідки

Як тільки ми висловили здивування тим, наскільки однобоко та дозовано ЗМІ подають відомості про судовий розгляд справи Андрія Слюсарчука, зокрема – що газета «Експрес», як головний викривач «псевдолікаря-вбивці» жодним словом не відгукнулася на одне з найцікавіших судових засідань, яке відбулося 26 вересня, – через два дні стаття таки з’явилася!

Причому місцями настільки доповідна, з дослідними витягами із стенограм, що наштовхує на думку про неабияку інформованість видання, замішану на тісній дружбі із правоохоронними органами.

Надто дивною є дозованність поданої інформації – найбільш «чесне та неупереджене видання» чомусь, як і більшість колег, не помітило двох свідків!

Можливо, вони існують лише в запаленій уяві тих, хто був на цьому засіданні? У такому разі цілком імовірно, що до них долучиться третій «фантом» – директор Бердичівської школи-інтернату Віктор Гнатюк, якого 8 жовтня опитували у режимі відеоконференції в якості свідка захисту. Оскільки Віктор Олександрович цілком підтвердив у суді все те, що раніше розповів адвокату (відеофрагмент розмови можна переглянути тут), про ці свідчення, швидше за все, широка громадськість теж не дізнається. Бо «не формат».

Ми попросили прокоментувати ситуацію адвоката професора А. Слюсарчука Андрія Денисенка, який був присутній на обох судових засіданнях – 26 вересня та 8 жовтня.

– Ознайомившись із публікацією в газеті «Експрес», я побачив, що там багато брехні. По-перше, ці «пісатєлі» стверджують, що я приїхав на засідання разом із свідком Олегом Ворошиловським. Це абсолютна неправда. Я прибув на своєму автомобілі окремо від цього свідка і навіть у різний із ним час. По-друге, у статті є інформація, яку можна знати лише володіючи стенограмами судового засідання та матеріалами кримінальної справи. Отже, той, хто готував статтю, – користувався цими матеріалами. Хто і для чого надав їх журналістам? По-третє, у статті є завідомо неправдиві висновки. Наприклад, про те, що Слюсарчук під час шахової гри з «Рибкою-4», «як відомо», застосовував спеціальні засоби. У мене питання: якщо це «відомо», то кому? Яким чином і які саме засоби використовувались? Якщо Починку або комусь із експресівців відомі засоби або прийоми, завдяки яким можна обіграти «Рибку», – то нехай повторять цей трюк для громадськості. Щоб мати хоча б моральне право застосовувати словосполучення «як відомо».

Звертаю увагу на те, що в статті жодним чином не сказано, як поводив себе прокурор. Адже нервував під час виступу свідка Ворошиловського саме він. Причому настільки, що зривався на крик і доходив до істерики. Натомість Олег Ворошиловський, якому приписують знервованість і викрики з місця, поводився якраз дуже коректно. Займаючи раніше відповідну посаду в Міністерстві освіти і науки, він мав відношення до перевірки освіти професора Слюсарчука. Про результати цієї перевірки і повідомив суду. А некоректні «наїзди» на нього в експресівській публікації, на мій погляд, пояснюються дуже просто: у своїх показах цей свідок неодноразово вказував на те, що «Експрес» займається речами, далекими від журналістики. Справа в тому, що між редактором цього видання Починком і Міністерством освіти і науки має місце давній конфлікт. Він стосується львівського дитячого садочка, незаконно приватизованого Починком для власних потреб – попри заборону проводити подібну приватизацію будь-коли та будь-ким. Але, на жаль, таких незаконно приватизованих дитячих закладів по всій Україні – близько 300. Тому міністром освіти Табачником свого часу був оголошений так званий «хрестовий похід» проти таких порушень законодавства – міністерством проводилася політика з повернення незаконно приватизованого майна. Стояло питання і про той садок, в якому нині знаходиться газета «Експрес». І Ворошиловський пояснював суду, чому та звідки в Починка таке ставлення – і до Табачника, і до того ж Ворошиловського, і до Слюсарчука, якого міністр освіти подав на здобуття державної премії.

Звичайно, в експресівській публікації жодного слова не було сказано про цей конфлікт. Як і не було згадано про те, що в той же день допитувався свідок Ісаєнко Олексій Леонідович, кандидат медичних наук, учень Миколи Поліщука, нейрохірург, який підтвердив медичну фаховість Андрія Тихоновича. Чомусь такі свідчення в публікаціях «Експресу» навіть близько не з’являються. Не згадали «неупереджені» газетярі і московського свідка Богдана Мельника, який теж був викликаний стороною захисту і дав показання щодо дороговартісних препаратів, які за проханням Андрія Тихоновича купував у Москві (бо там було дешевше) та передавав до України для лікування пацієнтів професора. Про це чомусь експресівці не пишуть. Розповідають лише про те, що, на думку обвинувачення, може свідчити про якусь надуману провину Андрія Слюсарчука.

Також хочу повідомити, що 8 жовтня у Бердичівському суді відбулася відеоконференція із Сихівським судом Львова, на якій допитали ще одного свідка захисту – Гнатюка Віктора Олександровича, який із 1978 по 2011 рік працював директором Бердичівської школи-інтернату для неповносправних дітей-сиріт. Тобто того навчального закладу, де, за словами «Експресу», Слюсарчук проходив навчання. Директор підтвердив, що у вказані роки в інтернаті справді навчався хлопець на прізвище Слюсарчук. Але його фізичні та розумові показники були відмінними від показників Андрія Тихоновича. Вихованець закладу мав на обличчі опіки, які з віком не минають, кульгав, але найголовніше – те, що він був олігофреном у стадії дебільності. Цей діагноз теж не проходить із часом і не піддається лікуванню. Тому хворий хлопець не міг через кілька років стати не лише цілком здоровою людиною, але й освіченим лікарем.

Звичайно, такі свідчення не влаштовували прокурора, який по відношенню до цього літнього чоловіка, заслуженого працівника освіти України, поводив себе вкрай некрасиво та непорядно: перебивав, намагався заплутати, не давав можливості до кінця відповісти на поставлене запитання. До речі, сам Віктор Олександрович розповідав мені, що на його колишніх співробітників із боку слідства чинився тиск – з метою отримання потрібних для обвинувачення свідчень. А після відеоконференції сказав, що прокурор, на його погляд, уперто не бажає пролити світло на цю справу. Він воліє лише незаконно осудити невинну людину.

Хочу підкреслити, що свідчення Віктора Гнатюка – це серйозний прецедент для того, щоб переглянути основи обвинувачення. Бо зараз у ньому фігурує людина, якої в природі не існує, її біографія вигадана.

Ну а принагідно хочу привітати всіх своїх колег із днем юриста. Побажати успіху та професійного зростання. А передусім – об’єктивності. Давайте пам’ятати, що наше основне завдання – як адвокатів, так і прокурорів – це насамперед установлення істини.