Дружина Мейса, списки, Голодомор, металошукачі та президентська охорона
Дружина історика та дослідника голодомору в Україні Джеймса Ернеста Мейса Наталя Дзюбенко-Мейс пояснила, що їй неприємно те, що вона опинилась в центрі гучного скандалу та різноманітних маніпуляцій . «Річ не в окремих випадках хамства, а в системі. І у вихованні. Культурі.» – вважає вдова дослідника Голодомору в Україні
Нагадаємо, Наталю Дзюбенко-Мейс не пропустили на виставку «Люди правди» біля Меморіалу пам’яті жертв Голодомору.
У неділю перед пані Дзюбенко-Мейсон вибачився заступник Глави Адмінстрації Президента Ростислав Павленко. Він написав: «Перепрошую панi Наталю Дзюбенко-Мейс. Менi, як колишньому студенту пана Джеймса, особливо недобре шукати пояснень тому, що сталося. Скажу лише, що Вас було запрошено. А чому сталась така несправедливiсть- з’ясовуємо. З наслiдками».
Як результат, Наталія Дзюбенко-Мейс виклала пост у своєму Фейсбуці, де пояснила, що така подія не одноразова помилка, а системна.
«Щойно зателефонував начальник державної охорони Президента. Звісно вибачився. І я прийняла вибачення, як і учора Ростислава Павленка і Ірини Геращенко. Я зрозуміла, що керівник охорони хоче крові когось з підлеглих, в когось полетять голови. Я як могла, пояснювала, що річ не в окремих випадках хамства, а в системі. І у вихованні. Культурі. Я пройшла по усьому периметру рамок і зверталася до кожного, та у них був наказ «не пропускати», хто не в списках, всі запевняють, що я там була, та хто там буде шукати. Або вас. Вразило – ніхто з охоронців не знав, хто такий Мейс. Але зауважу, що здавшись, я гукнула до людей, які стояли в черзі до рамок, допоможіть пройти, я дружина Мейса і всі тільки покрутили головами, вони також не знали хто це такий. Ніхто з них. Сотень людей. Випадкових людей, яких занесли до списків. А ті, хто знали і намагалися допомогти, самі безпорадно крутилися біля охорони. Їх також не пропустили. Тут мене зламало і я пішла геть, як мені і пропонували.
Ще скажу, що я розумію, що керівників держави треба охороняти. І добре. Нам не треба такої трагедії, яка трапилася з польськими політиками і державцями. Хто би як не ставився до Порошенка-президента, але він нині законно обраний Президент і відомо яке ставлення до нього Кремля. І невідомо на які кроки той піде. Країна фактично у стані війни і повинні діяти закони воєнного часу. Хай би були оті кляті рамки, нехай заглядають у дамські сумочки.
А проте, це не означає, що потрібно перетворювати всенародне вшанування жертв трагедії Голодомору на фарс. Це право кожного прийти туди і поклонитися, запалити свічку, помолитися. І тут у мене питання до організаторів церемонії. Чим ви думали, коли запроваджували оті «списки»? Хто з вас взяв на себе таку відповідальність вирішувати, що хто має право, а хто ні?
Державна охорона повинна робити свою справу, але не заважати простим людям.
Мені особисто неприємно, що я опинилася в центрі такого гучного скандалу і різноманітних маніпуляцій на цю тему. Для мене це завжди був святий день і я ніколи не шкодувала, що ніколи не була там, в центрі «обраних», «само висвячених». Було, звісно неприємно, коли не пропускали в Український дім, чи до пам»ятника, якось мене разом з людьми навіть виштовхали з Михайлівської площі. Так працює система. Я приходила пізніше. Вночі. З своєю свічкою. І все ж втішалася, що Джеймс би оцінив, що нарешті правда про Голодомор доходить до сердець українців. Чи була потрібна така церемонія на такому високому рівні? Безперечно. Джеймс Мейс писав, що ми повинні прямо використати історію для свого політичного самозахисту. Слова Президента чули не лише українці, почув світ. І це важливо. Про це міг тільки мріяти Джеймс. Я хочу на цьому наголосити. Але я мала право там бути, там мав би бути Валерій Франчук, видатний художник, який на своїх полотнах відобразив увесь жах Голодомору. Він просто не пішов, бо не захотів «принижуватися». Його також ніколи не пропускали на подібні заходи. Там мали право бути усі кияни, і гості, і іноземці. І навіть оті,випадкові люди, яких зобов”язали туди прийти і які вперше почули про Голодомор. Їм це також потрібно…»
