Друга сигнальна та шостий сигнал
Повертаючись до наради послів України, дозволю собі ще кілька слів стосовно економізації зовнішньої політики
(Закінчення. Початок – тут)
Просив якось читачів у соцмережі допомогти мені знайти дані:
– Яким був обсяг товарообігу між СРСР та Третім рейхом у 1941-1945 роках?
– Хто був послом СРСР у гітлерівській Німеччини та послом Третього рейху в СРСР у 1941-45 роках? І хто торгпредами?
– Які підприємства СРСР поставляли у ці роки озброєння та комплектуючі до літаків, двигунів тощо до держав «вісі»?
Зрозуміло, що то були за запитання та які я отримав відповіді. А от про сьогоденні обсяги нашого товарообігу з Росією та хто робить бізнес на крові, думаю, не зайвим було поговорити з дипломатами..
Та, підемо далі.
Важливою, наголосили і Президент, і міністр, звертаючись до послів, є інформаційна політика.
Щиро сподіваюся, що доповідачі не мають жодних ілюзій стосовно МінСтеця та його ефективності. Я про деякі МЗС-івські справи.
Витратіть, прошу, якийсь час та подивіться офіційні сайти наших посольств. Новини, наприклад. І скажіть-можна з тих новин зрозуміти, що в Україні –війна, що Україна протидіє агресору? І несе втрати. І що ворог вбиває її найкращих синів.
То чи варто дивуватися, м’яко скажемо, індиферентному ставленню населення в країнах перебування до вогню в Україні, до загрози усьому світові, який несе російський імперіалістичний режим? Дивуватися витребенькам окремих парламентарів? Активності підгодовуваних Кремлем партій?
Сподіваємося виключно на діаспору?
Впевнений, регулярне постачання до посольств свіжої та правдивої інформації про війну – не проблема. А завдання. І не лише МЗС.
А ще, як колишнього заступника начальника Консульського управління МЗС та Генерального консула в Алмати, Республіка Казахстан, зацікавило мене: чому зібрали на нараду виключно послів, а не керівників закордонних установ?
Тимчасових повірених (самі ж визнали – скільки країн без послів) – не покликали…
Керівників консульських установ – теж.
Маєте відповіді? Припущення? Здогадки?
Можливо, боялися почути про необхідність негайного запровадження візового режиму з Росією?
Не напружуйтеся. Вважаю, просто – не подумали. Ні міністр, ні його віддзеркалення у керівництві МЗС… І вище – не підказали. Бо нарада, до певної міри, замислювалася як святковий захід з елементами напучування…
Напучили. Далі що?
Ризикну висловити, як на мій хлопський розум, кілька пропозицій.
– Працевлаштувати міністра. Вакансії у держслужбі є.
– Невідкладно, за участю вищих керівників держави, зібрати дипломатичну еліту різних років. Скажімо, Б.Тарасюка, В.Огризка, Ю.Сергеєва, В.Хандогія, О.Купчишина, О.Семенця,В.Адомайтіса, Б.Базилевського, М.Макаревича, Г.Чернявського, Г.Хоружого… Є кого!
Запросити, скажімо, декого з них увійти до складу колегії міністерства…
Разом з ними запросити на таку неформальну зустріч молоду генерацію.
Представників громадянського суспільства (правда, думаю, без так званих політологів – вони вже давно «при ділах»).
І без камер, але – під стенограму, відверто проаналізувати і стан справ, і плани.
Не «амбітні», а реальні, продумані, стратегічні…
Бо, пам’ятаю, колись на радіо, коли звіряли годинники, лунало: «Шостий, останній сигнал дається…»
Так от, щоб не дочекатися останнього сигналу, використаймо другу сигнальну – обговоримо. Та зробимо висновки.
