Друга сигнальна система та інші…
Цитування Маяковского та деяке «пожорсткішення» риторики може бути сигналом: гарант починає розуміти – долю України обговорюють з Путіним, скажемо м’яко, не завжди за участю українського Президента…
Кажуть, що людина стала людиною, коли навчилася говорити…
Не мимрити під носа щось невиразне, а – говорити. Висловлювати свої думки.
Правда, ще кажуть, що дипломатам це вміння говорити слугує саме для того, щоб оті думки приховувати.
Жодне з цих тверджень мене, особисто, не влаштовує.
Дійсно, наш міністр зовнішніх зносин, як правило, говорить щось невиразне… Але, вважається, висловлює свої думки. Свої, а не, скажімо, як приписують недоброзичливці, Штанимаєра…
Або – наголовніший дипломат. Говорить, начебто, самостійно, чітко, різними мовами… І думки свої не приховує.
Таку самозакоханість, погодьтеся, важко приховати.
І таке вперте небажання визнати, скажімо, Мінсько-Мюнхенську помилку, рішення, нав’язане Україні Путіним, Оляном, Меркель та сприйняте нашими очільниками, власною помилкою…
Хоча… Хоча цитування Маяковского та деяке «пожорсткішення» риторики може бути сигналом: гарант починає розуміти – долю України обговорюють з Путіним, скажемо м’яко, не завжди за участю українського Президента…
Та, облишмо злослів’я та повернімося до подій 23-24 серпня.
З великою, насиченою та, без перебільшень, програмовою промовою на нараді послів України виступив пан міністр. На жаль, не маю повного тексту промови. І не бачив підготовленого законопроекту. Сподіваюся, його оприлюднять для публічного, громадського обговорення. Тому, поки що -жодного коментаря. Крім одного. Пан міністр назвав свої плани, реформаторські, «амбітними».
Визнаю, мені особисто було б легше, спокійніше, якщо б ці плани були стратегічними, продуманими, обговореними, розумними… Амбітних планів, як на мене, аж за край.
Перед послами виступав і пан Президент… Послухати главу держави мав можливість лише на одному каналі, яким, зазвичай, гидую.
Сподіваюся, завдання, поставлені Президентом, тісно кореспондуються з тим, про що говорив міністр. Точніше – навпаки: міністр промовляв, виходячи з завдань Президента..
І тому теж хвилює: ті завдання – також «амбітні», чи, нарешті, стратегічні, розумні…
Дозволю собі зупинитися лише на одному – кадровому.
Так виглядає, приходить розуміння, що колишній глава обладміністрації – ще не найкращий посол…
Приходить розуміння, що дипломат, перепрошую, штучна продукція. Над його підготовкою, з ним треба працювати індивідуально. Особливо це стосується дипломатів середньої та вищої ланки дипслужби.
А тут я й спотикнувся… Пояснюючи, з притаманним йому добрим гумором, чому в низці держав світу довгий час немає послів, гарант сказав: має велику кількість пропозицій… Обмірковує… Вивчає…
На мій хлопський розум, міністерство, міністр, якщо він людина відповідальна, мав би пропонувати Президентові не більше однієї-двох (максимум!) кандидатур на кожну посаду… Інакше це дуже схоже на делегування відповідальності, або самоусунення, або – усунення!
Щось схоже і в тому, що з давніх давен називалося «економізацією зовнішньої політики».
Зараз я не про ефективність офіційних та робочих візитів Президента. Окрема тема. Я про те, чи має, нарешті, МЗС повноцінний впив на торгівельно-економічні місії? Чи впливає на кадрову політику у цій сфері? Чи координує зовнішньоекономічну активність інших міністерств і відомств? Чи змушене, як прямо зауважив один з послів, пояснювати у країнах перебування: чому в Україні так радо «наїжджають» на зарубіжних інвесторів? І не люди з підворіття, а з силових структур…
А тепер – про інші сигнальні системи.
Як відомо, мовчазні сигнали ,найчастіше, промовистіше за озвучені.
Скажімо, сигнали параду: маємо армію, підготовлену, патріотичну, оснащену, вмотивовану; маємо героїв, справжніх, шанованих народом; маємо велику підтримку війська нацією.
Сигнали трибуни: маємо змістовну промову; маємо іноземних високих гостей (перепрошую, гостя!); маємо підкреслений взаємозв’язок з попередниками; маємо серед тих, хто на трибуні, і тих, кого шануємо..
Без сумніву, ці мовчазні сигнали були почуті і дипломатами, і урядами у багатьох країнах світу.
Як і був почутий мовчазний сигнал «Ходи нескорених»…
Як і фантастичний, світового рівня геніальний виступ «Народжених вільними» з Кирилом Карабицем на вечірньому Майдані…
І – мовчазний та замовчений – сигнал зарубіжним дипломатам:
у парламентсько-президентській республіці Верховна Рада і сама не зібралася, і тих, хто незалежність проголошував, до зали під куполом не запросила… Як казали римляне, розумному – достатньо…
Мабуть, на сьогодні – все. Побачу документи, законопроекти, тексти промов -продовжу.
Ще Л.М.Кравчук вчив: покажіть мені документ!
Сподіваюся, побачимо, обговоримо..
Дамо, так би мовити, владі сигнал. Навіть за існуючої сигнальної системи.
